“Українська літературна газета”, ч. 9 (389), вересень 2026
…За лісом ховалося сонце, а вона з Іваном щаслива поверталася з річки: сиділа біля нього і теж дивилася на поплавець; той або стрибав по воді, або ховався під водою – тоді Іван смикав вудлище і, траплялося, витягував якусь рибину – плітку чи карася – і кидав у відро з водою; рибина з переляку шугала по відру, тріпалася хвостом, а вона сміялася. Так було ще, здавалося, зовсім недавно, і про те, як вони удвох були на березі річки, іноді навіть снилося їй; а ще снилося, як Іван повертався влітку з лісу – усміхнений, щасливий, з грибами і чорницями. Який же тільки приємний і неповторний запах смажених білих грибів і які смачні вареники з чорницями!.. Такі сни до неї приходили, доки Івана не забрали на Схід. Спочатку телефонував, і вона знала, що він живий; а потім телефон замовк, і вона не знаходила собі місця: вставала вночі, голосила, вила совою – чуяло жіноче серце щось недобре, страшне… І відчувала чомусь, що то лише її горе…
* * *
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
…Тепер чи не щодня під ранок снився інший сон: з-за чорних хмар визирало бліде сонце. В його сяйві на снігу вона бачила мертвого Івана, який з відкритими очима дивився в небо, ніби благаючи про щось Господа. А потім підбігали великі чорні собаки і рвали тіло – тоді вона кричала і, витираючи холодний піт, ставала навколішки і довго молилася – Йому і Божій Матері, якби повернули Івана. Але Вони мовчали і сумно дивилися зі стіни на її згорьоване обличчя, бо нічим не могли допомогти. Бувало, просто засинала на підлозі – стомлена, безсила, безпомічна – і здавалося, що нікому вона не потрібна в цьому маленькому поліському селі…
* * *
…Відвезла дитину сестрі у місто, а сама пішла у військкомат. Воєнком не був багатослівним: сказав лише, що немає жодної інформації про те, чи живий Іван, чи в полоні, чи може, загинув; порадив прийти наступного дня, аби за цей час знайти хоч якогось свідка…
…Наступного дня прийшла знову. Воєнком знайшов-таки одного Іванового побратима і розмовляв з ним по телефону. Хлопець був із Херсона. Розповів, що був з Іваном на одному блокпості в дебальцівському котлі. Їх було семеро; чотири відразу загинули після розриву снаряда; його і ще одного контузило, і їх забрали в полон; Івана ж вибухом відкинуло метрів за п’ятнадцять, і важко сказати, чи живий він, чи пристрелили його, чи взяли в полон.
* * *
…Взяла адресу і поїхала в Херсон… Хлопця звали Тарасом. Коли говорив, бачила, як у того час від часу сіпалися повіки і здригалися пальці на руках… Відчувала, як боляче було тому розповідати. Сказав, що, ймовірніше, Іван загинув, бо бойовики не раз дострілювали поранених біля затопленої шахти… Тіла загиблих ніхто не підбирав, а весною, коли теплішало, тіла розкладалися, і їх розтягували собаки і птахи…
* * *
…Тарас закінчив свою розповідь – і вона втратила свідомість… Коли прийшла до тями, вибачилася. Тарас сумно подивився їй і вічі і сказав: «Більше нічого не знаю…»
…Вдома знову снилося те саме: Іван з відкритими очима дивився у небо, благаючи про щось у Бога. Прокидалася, витирала спітніле чоло і довго молилася.
…А на Різдво наснилося, що надворі весна: цвітуть вишні; за лісом ховається сонце, а вона з Іваном сидить біля річки і дивиться на поплавець… І щаслива посмішка застигла на її вустах.
… На похорон прийшло все село.
… Її дочку до себе забрала сусідка…
… І ніхто ніколи не знатиме, чи зустріне вона на небі свого Івана…
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.