Олександр Клименко. Уривки з роману «Орфей і Соломія» (пам’яті Миколи Кумановського)

97

Сьогодні 2 серпня, у цей день хочу згадати теплим словом потужного Миколу Кумановського (31.08.1951–2.08.2016). Друзі, пропоную вашій увазі кілька уривків з роману «Орфей і Соломія»:

(…)

Виборсуючись із сомнамбулічного стану, я зачинив кватирку. Взяв із полиці «Кобзаря» і почав навмання читати коментарі до Шевченкових «Гайдамаків». Читаючи про катування уманського сотника Івана Ґонти, пригадав, як колись у майстерні Миколи Кумановського бачив картину «Козацькі голови». Відрубані, оповиті оселедцями голови котилися степом, очі були заплющені, а на лобах виднілися зазначені олівцем контури у формі ромбів.

– Пізніше інкрустую голови самоцвітами. Вже й місця позначив, – пояснив художник.

«Голова без тіла – жахливо, – пам’ятаю, подумав я, – але тіло без голови – ще страшніше видовище».

Згідно із законами часу я мав забути ту свою думку, натомість вона відтятою козацькою головою покотилася степом моєї пам’яті й у забуття не втрапила.

(…)

Збірку «Чорне коло, синій квадрат» верстав дизайнер, звільнений з «Мобі Діка» останнім. Лише верстав, бо обкладинку і малюнки зробив Микола, автор картини «Козацькі голови». Тож я отримав оформлення з найкращих. Кумановський намалював своїх фірмових диваків у полотняних сорочках, розлив кілька повільних річок, видовжив стрункі тополі, заокруглив голівки кульбаб та соняшників, сплів мережива з філігранними павуками, припечатав статичних і безмовних, наче правічна мати-глибина, рибин. У звізуалізованому художником просторі мої верлібри зненацька так струсонули своїми неримованими тільцями, що я здригнувся, почувшись якось дивно – так, ніби це вірші мене написали, а не я їх…

(…)

У дев’яносто третьому році ми з Іваном і Сашком виступали у Луцьку на пісенному фестивалі «Оберіг». Кумановський окремо від бардівської програми організовував проєкт герметичного мистецтва «Лабіринт». Микола почув нас на одному з київських концертів і запросив виступити. Так я познайомився з майбутнім дизайнером моєї книжки. У майстерні Микола показав нам картини – натягнуті на підрамники полотна. Тоді я й побачив картину «Козацькі голови». «Все циркулює, рухається по спіралі. Але козацькі голови котяться степом століття за століттям – так, ніби взагалі нічого не змінюється», – пояснив художник задум незавершеної картини.

(…) Я розклав книжки на столі і почав розглядати мобідіківську продукцію. Взяв й ілюстровану Миколою збірку «Чорне коло, синій квадрат». Розгорнув на сторінці, де був намальований човен, у човні сидів чоловік із трирядним баяном на колінах. У верлібрі, поряд із яким було намальовано баяніста, не йшлося про якийсь музичний інструмент, але художницька уява, інспірована поетичними рядками, підказала Кумановському зобразити музиканта – у човні, під вечірніми зорями. Я був вражений, коли побачив цей малюнок уперше: як можна було намалювати Василя Місяця з «Космосом», сном-духом не відаючи про існування мого коростишівського побратима? І хоч баяніст на Стиру не був вельми схожий на Василя, проте я знав, хто саме зображений поруч з віршем, що починався словами «Амадей, буревій, метапрозорість – корабельні слова приречених чекати: Одіссей пливе, пливе, ніколи не припливає…» Я був настільки здивований художницькою інтуїцією і вражений ілюстрацією, що навіть не став довідуватись у Кумановського, з яких поетичних вражень постав образ баяніста: мені здалося, що хоч яким переконливим буде пояснення – все одно, не знаючи історії нашого з Місяцем побратимства, Микола не зможе пояснити мені більше, аніж я знав про цей феєричний малюнок сам.