“Українська літературна газета”, ч. 25-26 (343-344), 23 грудня 2022
Над містом летів янгол. Це був звичайний такий янгол, в білому прозорому вбранні і, з білосніжним пір’ям, крильми за спиною. Він летів легко і невимушено та при цьому поглядав на землю, вниз, вишукуючи поглядом то одного містянина, чия душа могла б його схвилювати, то іншого. Ось янгол побачив раптом маленького хлопчика, який підкидав м’яч і помітив білу божественну істоту – коли вже підняв очі вгору. Хлопчик привітно махнув янголу рукою. Ось наш небесний мандрівник побачив під собою закохану парочку, що дивилася на небо – обидва вони, хлопець і дівчина разом привітали янгола і посміхнулись.
А потім янгол подивився на неї. На нещасну згорблену стареньку, яка стояла на тротуарі біля жвавого перехрестя, і яка намагалася продати перехожим старі листівки з обтріпаного альбому – рублик за штуку. Янгол зупинився, зависнув над вулицею і почав із задумливим виглядом розглядати стареньку. Йому була цікава її історія, її життя, її душа. Її доля.
Бабуся, як з’ясувалося, продавала не просто листівки – вона пропонувала перехожим власні фото, на яких була зображена молодою, а також свої знімки з друзями, і з однокашниками, і з батьками, та й іще серію вицвілих весільних фотокарток з портретом нареченої і нареченого.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
– Купіть, люди добрі, – говорила стара і протягувала тремтячими руками знімки то поважному дядькові, що поспішав стороною, то заклопотаній діловій леді, яка сідала в автомобіль. – Хоча б одну листівочку, візьміть у мене, люди добрі, мої дорогі, виручіть бабусю, не залишайте в біді.
Іноді перехожі сповільнювали крок. Або зупинялися. Дивились здивовано на нехитрий бабусин товар; дехто з жалю протягував їй рублики і навіть намагався взяти придбані на ці гроші фотокартки, але, розгледівши, що саме на них зображено – і порівнявши їх з особою старої продавщиці, тут же повертав назад. «Не треба, залиште собі», – ніяковіючи, говорила тоді та чи інша людина і, опустивши очі, поспішала по своїх справах.
А бабуся, сховавши грошики в крихітний гаманець на грудях, знову продовжувала пропонувати городянам свої «листівочки», дістаючи їх з пошарпаного сімейного фотоальбому і боязко піднімаючи над головою.
Янгол все ширяв і ширяв зверху і дивився.
Аж ось, нарешті, до старенької підійшов молодий чоловік, який, мабуть, поціновував себе, хмикнув і поблажливим тоном сказав: «Послухай, бабцю, я все візьму, виручу тебе, а то що старій цілий день тут, на розі стояти, йшла б додому, до онуків!» І він простягнув продавщиці пачку банкнот, втім, не таким вже і великим номіналом, і прийняв у неї з рук весь пухкенький фотоальбом.
«Йди!» – коротко кинув він і, зробивши справу, поніс свою покупку подалі від перехрестя.
Старенька сховала виторг і поспішила в аптеку – знайому аптеку поблизу; наш же покупець незабаром розшукав свою машину, припарковану через пару кварталів, і, задоволений, сів на переднє сидіння – сунувши альбом у руки пасажирці, що чекала на нього. «Коротше, купив тут у бабці, для приколу, – повідомив він їй. – На кшталт подивитися, як предки колись жили. Такого в «Однокласниках», може, вже й не знайдеш».
«Та ти що, здурів ?! – обурилася дівчина в його машині. – Що ти мені якийсь непотріб втулюєш, він весь в пилу, в чиїхось чужих нюнях сопливих! Викинь цю макулатуру, з очей геть, негайно!»
І молодий чоловік, який, мабуть, поціновував себе, слухняно, хоча і не без роздратування, прийняв фотоальбом назад. Ляснув дверцятами. Підійшов до найближчого сміттєвого бака. Кинув всередину. Гидливо витерся. Знизав плечима. І повернувся туди, де на нього чекала супутниця…
Янгол зітхнув. Та перелетів через декілька вулиць.
Він побачив бабусю знову. Так, ось вона – прийняла вдома ліки від склерозу, які купила на виручені гроші, і бігає тепер по своїй сумній старечій кімнаті, шукає фотокартки юності. Згадала молодість – але альбому зі знімками ніде немає. Перерила все; та що там переривати-то в її убогому помешканні? Вибігла на вулицю – так швидко, наскільки дозволяє здоров’я пенсіонерам. Звертається до сусідів по двору, по кварталу, до перехожих – не бачили, мовляв, мої світлини, мою молодість, мої спогади? Чи не бачили?.. Ах, що ж мені тепер робити!..
Подивився янгол на все, подивився – та й полетів. Полетів геть з цього міста, геть від цих вулиць, від цього повітря і ним дихаючих людей.
Він летів – і за ним раптом почали прилаштовуватися маленькі янголята. Біленькі такі, з білосніжними крильцями. Вони вилітали зі сміттєвого бака, прямо звідти, де виднівся напіврозкритий фотоальбом; вони вилітали з пожовклих від часу знімків, з стареньких фотографій, де ще можна було розрізнити красиву молоду жінку, що стоїть з однолітками, з батьками, з друзями… Вони вилітали з вицвілих весільних фото – і летіли, летіли, летіли над містом, шикуючись в ланцюг.
Нарешті вони вилаштувалися клином – великий янгол на чолі, і маленькі за ним.
І перетнули все місто, прямуючи за небокрай.
І люди в місті – можливо і не всі, а лишень деякі – задирали голови та й дивилися услід клину, що відлітав. Подивився маленький хлопчик з м’ячем. І помахав долонею.
Подивилася закохана парочка – та посміхнулася, як завжди.
Радісно вигукнув малюк, який гуляв по парку з мамою; він прокричав, вказуючи пальчиком вгору: «Мамо, мамо, а в небі янголи летять!»
Глянула вгору і старенька, що розшукувала свої фото. І тут раптом сумна усмішка осяяла її обличчя. Бабуся виструнчилася, придивилася в небо над горизонтом і зробила рукою прощальний помах. «До побачення, мої милі, мої дорогі! – прошепотіла вона. – До побачення, мої янголятка! Прощавай, пам’яте!..»
Вона стояла і стояла, махаючи рукою і спостерігаючи, як клин ховається вдалині.
А янголи летіли, і нескінченні небеса зустрічали їх.
2014 рік
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/