Десь в Росії
– Ні, ні, не просіть мене! – начальник главку тресту «Вавилонвежбуд», здавалося, був дійсно засмучений. – Я був би радий укласти з вами договір, але ваші умови просто неприйнятні. Ми не можемо погодитись на постачання за запропонованою ціною. Це для нас завідомо невигідно.
Представник далекосхідної фірми «Медузи і Спінози», молодий чоловік спортивної статури, глибоко зітхнув.
– Але я ж не прошу вас про послугу. Ми зі свого боку готові запропонувати вам особисто ряд бонусів, які зроблять підписання договору приємним і обнадійливим.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
– Ви хочете від мене неможливого, – начальник главку з жалем похитав головою. – Та мене ж просто виженуть з роботи. Ваш договір – не подарунок для нашого тресту. Раджу переглянути умови…
– Що ж, коли так…
Молодий чоловік встав з крісла, в якому сидів під час ділових переговорів, і пройшовся по кабінету, розминаючи ноги.
Кабінет був світлий і просторий. Обставлений зі смаком дорогими офісними меблями, він здавався особливо затишним завдяки здоровенному глобусу, зробленому під старовину, – але, втім, з цілком сучасною картою світу.
– Я чесно намагався умовити вас погодитися на наші поставки. – Представник «Медуз і Спіноз» криво посміхнувся. – А ви даремно не хочете бачити користі від цієї угоди. – Він крутнув глобус та з зацікавленим виглядом взявся стежити за тим, на чому той зупиниться, так ніби перед його очима миготіло колесо рулетки.
Глобус мало-помалу завмер.
Молодий чоловік уп’явся в якусь точку на його поверхні. І, з задоволенням, хмикнув. Потім різко розвернувся до господаря кабінету і з викликом подивився на нього.
– Я думаю, що ми з вами ще продовжимо цю розмову. Договір – повірте мені – неодмінно повинен бути підписаний.
Начальник главку ввічливо випровадив гостя з кабінету. Він і сам був засмучений тим, як все вийшло; завершувати переговори на такій ноті не хотілося, але, з іншого боку, інтереси тресту також не могли бути ущемленими.
Начальник, намагаючись відновити душевну рівновагу, повернувся до столу, перебрав деякі папери. Сьорбнув остиглої кави. Закурив. І підійшов до вікна – величезного вікна, яке виходило у внутрішній дворик офісу.
Там, на подвір’ї, цвів дбайливо посаджений сад. Шуміли фонтани, по акуратно розбитих доріжках сновигали співробітники компанії, і взагалі життя здавалося звичним, спокійним і організованим.
«Прекрасний день, – вирішив про себе начальник главку. – Прекрасні умови для роботи. Прекрасна можливість знайти нового, більш згодливого партнера».
***
Вони приїхали ближче до вечора. З гуркотом увірвалися в приймальню, просто вибили двері в кабінет – хоча могли увійти і без гармидеру. Виглядали вони, треба визнати, жахливо: в чорних масках, формах кольору хакі, шкіряних армійських черевиках та з автоматами у стані бойової готовності.
– Лежа-ати!!! – гаркнув один з них, мабуть, головний, змушуючи начальника главку впасти ниць на підлогу. Інші тут же взялися трощити все в приміщенні; принаймні, господареві кабінету так здалося, бо обшук, який виробляли, був дуже схожий на повний і навмисний розгром.
Десь за розтерзаними дверима завивала від жаху секретарка…
Начальник главку лежав, встромлений носом в килим, і серце його калатало частіше, ніж дюжина африканських тамтамів. Він дуже боявся підняти голову і лише з болем слухав, як летять на землю папки з документами, паперові приладдя, попільничка, подарунки, отримані в різний час від інших компаній і, нарешті, робочий комп’ютер. А трохи згодом краєм ока він побачив перед собою, прямо на підлозі, глобус – той самий величезний глобус в дизайнерському оформленні, і враз відчув, як командир взводу прибульців сів навпочіпки поруч з поверженим додолу.
– Це що? – запитав омоновець, показуючи пальцем на щось на глобусі, що, через опущену голову, не могло стати предметом уваги.
– Де?.. – слабо перепитав начальник главку, з побоюванням відриваючи обличчя від килима.
– Ось це, ось це, гнида! – силовик, з ненавистю дивлячись на начальника, вткнув палець в поверхню земної кулі, приблизно десь на рівні півдня Росії.
– Я вас не розумію … – прохрипів власник кабінету, болісно намагаючись збагнути, що саме від нього хочуть.
– А, не розумієш?! .. – послідкував жорсткий, вельми чутливий стусан. – І як це у тебе виходить, що Кримський півострів позначений на карті як територія чужої, неросійської держави? А?! Відповідай!!! КРИМ НАШ!!! А ти є націонал-зрадник, і з такими, як ти, у нас розмова коротка! Будеш тепер відповідати за всією суворістю закону!..
Начальник главку застогнав і знову встромився обличчям в килим, щоб нічого такого більше не бачити і не чути.
У тиші, яка раптово настала в кабінеті, почулися кроки, що віддавалися відлунням, – тверді, важкі, рішучі. Тум! Тум! Тум!.. Начальник весь затрусився. Затамував подих. Втягнув як міг голову в плечі.
Кроки наближалися.
Ось вони зовсім поруч…
Щось зашаруділо на підлозі, біля обличчя начальника. Той відкрив очі – і побачив перед собою аркуш паперу. Договір. Договір поставок від фірми «Медузи і Спінози» – правда, ще не підписаний, а тільки підготовлений для підпису.
Молодий представник зазначеної фірми, нахилившись нижче, немов проспівав начальнику на вухо своїм красивим, улесливим голосом:
– Ну ось… Я ж вам казав, що ми ще зустрінемося… Мені шкода, що у вас так з глобусом вийшло, але самі розумієте, відсутність патріотизму в нинішні часи не вітається… Я думаю, – він випростався, – що мені вдасться таки зам’яти інцидент і умовити командира ОМОНу поставитися до цього випадку з іронією. А ви замість – ви краще підпишіть договір. Хоча його, відверто кажучи, знову переглянуто в не дуже вигідну для вас сторону. Але треба було підписувати відразу. Таке життя. Повірте – нічого особистого.
Начальник, погано розуміючи, що робить, взяв протягнуте йому золоте перо і, крекчучи, поставив свій розмашистий підпис на документі. Хоча це виявилося і не зовсім зручно – в лежачому стані.
Представник постачальника і ватажок омонівців, начебто задоволені, відійшли від розпластаної на підлозі людини та про щось жваво заговорили між собою – поки інші бійці стояли в очікуванні навколо, напереваги зі зброєю. Зрештою командир силовиків запитав:
– А з глобусом щось робити? Так ніби речовий доказ?..
– З глобусом? – перепитав постачальник. – Хм… З глобусом…
Молодий підприємець знову крутнув земну кулю, як сьогодні вранці, і та закрутилася – все сильніше і сильніше. Бізнесмен продовжував розкручувати її – рішуче, швидко, з люттю, і куля оберталася з шаленою швидкістю, і від її дзигоподібного руху всі континенти і всі країни світу об’єдналися в щось єдине ціле, змащене, сіре і нескінченне.
Нарешті, обертаючись, куля почала світитися, і потім взагалі перетворилася на дзеркальну кулю, дискобол, який, відсвічуючи, усівав відблисками кромішню пітьму навколо. Він крутився і крутився, дзеркальна його поверхня переливалася мільйонами світлових зайчиків і через те ніч здавалася ще темнішою.
Ця куля прикрашала собою приміщення – мабуть, нічний клуб, і безліч людей, очманілих від задухи і від танців, осяяні спалахами, тряслися тілами в нескінченному ритмі диско-музики. Тягнуло потом, тютюновим димом та алкоголем. Десь біля барної стійки пробирався з келихами в руках представник компанії «Медузи і Спінози». А трохи віддалік витанцьовував з дівчиною начальник главку тресту «Вавилонвежбуд». А ще в залі було безліч інших людей, і всі звивалися в такт музиці, і очі їх були замутнені, і сперте повітря викликало відчуття загальної близькості.
Вони танцювали. Всі танцювали. І кожен в цей момент думав про те, яке, мабуть, прекрасне життя. Прекрасно все. Прекрасний світ, в якому ми живемо.
2014