- ПОРУШЕНІ ПЛАНИ
Михась дошкутильгав до своєї кімнати і, зітхнувши з полегшенням, зручно вмостився в улюблене крісло. Настрій був, м’яко кажучи, неважний. Давала про себе знати забинтована годину тому пошкоджена нога. Як вдуматись, нічого страшного і не сталося – просто невдало приземлився. І, попри все, десь підсвідомо він розумів, що не в цьому всьому справа. Нога загоїться. А от канікули пропадуть. У його 10 років канікули були вже не просто вікном у навчальному процесі. Це вже була своєрідна дитяча філософія! А скільки було планів і навіть домовленостей! А тут: раз – і все зруйнувалося!
–Синку, йди обідати,– відірвав хлопчика від гірких роздумів голос мами.
Нехотя почав з улюбленого пюре з відбивною і салатом з бурячка, бо ж на десерт було ще й тістечко у вигляді сердечка, з вишневим желе. Таки правду кажуть, що апетит приходить під час їди.
Немов і настрій поліпшився. Біля мами на кухні було затишно, тепло і смачно пахло свіжою випічкою. Він дуже любив цей неповторний домашній запах. От тільки планшет стояв на зарядці, і Михась знічев’я почав дивитися у вікно, біля якого саме й стояв столик.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Нічого особливого… Третій поверх п’ятиповерхового будинку. До вікна майже діставали гілки горіха, що ріс під вікном і сягав уже четвертого поверху. Навпроти вікна, через пішохідну доріжку росла величезна густа тополя, а під нею — старезна лавочка, на якій завжди хтось сидів. Далі виднілась панорама дворової галявини з дитячим майданчиком.
Цей дворик був для Михайлика таким звичним, що він не звертав особливої уваги на подробиці. А зараз чомусь помітив, яка красива ця тополина – пишна і густа, абсолютно симетрична з усіх боків, немов ялинка. Вона була вища за будинок, але нікому не заважала, настільки акуратною була її крона. Якщо намалювати її, то обриси нагадували б листочок груші. Такої ж форми і листочки – невеличкі, гладенькі, ідеально однакової форми, точнісінько як грушеві. Хлопчик пригадав, як гарно вона вбиралася щовесни у рясне вбрання із пухнастих бордових сережок. Падаючи, вони вкривали м’яким килимом увесь асфальт навколо. А найціннішим було те, що з цієї тополі ніколи не летів отой набридливий пух, який зазвичай заліплював очі і ліз у носа, від чого той свербів так немилосердно, що хотілось його відірвати…
Зараз за вікном маячіло чорне гілляччя, а під ногами рябіли чорно-білі латки землі із залишками позавчорашнього снігу, що не встиг розтанути зовсім після відлиги.
На віконних рамах красувалися аж три годівнички, вирізані татом із дволітрових картонних пакетів з-під молока. Взимку мама чи тато постійно підсипали туди то соняшникового насіння, то потовчених горіхів, або гарбузового насіння, щоб підгодувати дрібне птаство у важкий для них час зимівлі.
Поки Михась обідав, до годівничок лише зрідка навідувались поодинокі синички, хапали насінинку, перелітали з нею на горіхову гілку поряд, всідались, затискали насінину в кігтиках, і швидесенько викльовували зернятко, що було в шкаралупі. — Тюк-тюк-тюк-тюк,– чорна голівка мигтіла так швидко, що годі було прослідкувати за нею.
Аж ось, немов перегукуючись із невеселими роздумами хлопчика , небо почали затягувати темні важкі хмари. Надворі стало сутеніти, хоча був іще день.
– Схоже, що буде сніг, — промовила мама, – от тільки де він випаде — це питання.
– А що мені тепер до того снігу, — з досадою буркнув Михась, – йому ж байдуже, що я тепер хтозна коли вийду на вулицю…
Тут його увагу привернуло пожвавлення за вікном…
- ЗНАЙОМСТВО
Раніше Михась ніколи не звертав особливої уваги на пташок. Йому завжди було ніколи. Після школи нашвидку щось поїсть – і гайда на вулицю. А далі – домашні завдання, планшет, і спати…
З появою хмар надворі почало темніти, і до годівнички почали злітатися синички. Одна за одною підлітали вони до коробочок і хапали насіння. Хоч і була помітна деяка панічність у їхній раптовій появі, та діяли вони на диво організовано, без штовханини, кожна підлітала саме тоді, коли попередня синичка вхопила насінину. Решта в цей час сиділа на горіхових гілках та сідала на карниз, або на верх коробок… Михась зацікавлено почав роздивлятися . Ще ніколи він не бачив одразу стільки синиць одночасно. Він марно намагався полічити їх, бо вони миготіли перед очима : одні летіли до годівниці, інші вже відлітали зі своїм здобутком до дерева, щоб там поласувати. Але він з певністю міг сказати, що їх було не менше двох десятків. За порадою мами світло не вмикали і не рухались аби не стривожити синиць, тому Михась, затаївши подих, міг милуватися рідкісним для нього видовищем.
— Птахи і тваринки раніше від нас відчувають наближення негоди, і тоді вони кидаються туди, де може бути їжа, щоб набратися сили про запас,–озвалась мама. Ось бачиш, ще й горобці налетіли. Знають, що тут можна поживитися.
–Еге, а ці не такі виховані, як синички,– вигукнув Михась,– дивись, купами налітають, ще й крила розпускають, щоб не допустити інших! Синички вже й не протовпляться до насіння! Треба цих нахаб порозганяти!
— Та нехай, такі вони вже є. Їм же теж треба поїсти,– зауважила мама,– не будеш же їх увесь час ганяти.
— От вони цим і користуються,– буркнув хлопчик,– бувають же такі! Трохи заспокоївшись, Михась запитав: «Мамо, а можна я теж буду насипати насіння в годівнички?»
–Звичайно. Ось вони розлетяться на ночівлю і тоді ми насиплемо їм насіння на ранок. Будеш мені допомагати, бо тут для тебе високо. Пташечки прилітають рано на світанні, коли ми ще спимо. Зголоднілі за ніч вони швиденько впораються з сніданком. І коли ти прокинешся – годівнички вже знову будуть порожні. Будеш тепер відповідальним за підгодівлю синичок. Якщо годівнички виявляться порожніми – поклич мене, і ми чудово справимося удвох.
В якийсь момент всі синички – і ті, що відпочивали на деревах, і ті, що були біля годівниць, одночасно, як по команді, блискавично злетіли в повітря і зграйкою зникли за деревами. Михась приніс із комірчини насіння соняшника, подав мамі, яка й розсипала його по коробочках.
- ДОЗОРНА СИНИЧКА
Овва! Наступний ранок зустрів Михася снігом та інієм. Усе було біле – дерева, дахи і піддашки, столик і лавочки у дворі, дерева і кущі, торішній бур’ян. Кожна, ще вчора чорна, кострубата суха травинка , одягнена в іній , виглядала тепер вишуканим, іноді химерним, витвором мистецтва. Високі бур’яни стояли мов снігова сторожа в царстві самої Снігової Королеви. А низенькі білосніжні кущики прикрашали своїми мереживами увесь лужок побіля дитячого майданчика. Сніг тоненьким білим килимом покрив двір, доріжки і сходи до будинків. А тополя перед вікном стояла велична і прекрасна, мов казкова ялинка. Кожна гілочка була огорнута в легенький білий пух. Святково, сліпучо яскраво, неймовірно! За вікном було гарно, мов у казці! Хлопчикові аж дух перехопило!
Але синичок чомусь не було видно. Притулившись носом до шибки, Михась зазирнув в годівничку і виявив, що насіння нема. – Проспав! Тут синички без їжі залишились, що вони знайдуть тепер під снігом! Після того, як мама висипала насіння, хлопчик почав вдивлятися в крони дерев. Довго-довго, аж до болю в очах, вглядався він у білосніжні хащі. Ніде нікогісінько! Аж раптом – диво! Він помітив одну-єдину синичку, що непорушно сиділа чорненькою цяточкою між засніженими гілками тополі. Хлопчик так зрадів! Він прочинив вікно і покликав: «Віть-віть, віть-віть!» Чув якось, що вони так приспівують… Пташка продовжувала сидіти, а тоді раптом випурхнула із свого снігового царства, пролетіла біля годівничок і…зникла…
Це було дивно. Михась захвилювався, бо не розумів, чому синичка так вчинила. Він же насипав їжу, а вона і насінинки не взяла. Та ось, за кілька хвилин, до годівничок налетіла ціла зграйка синиць і взялась за свою звичну справу. Побоюючись сполохати пташок втішений хлопчик сидів тихо, як мишка, і роздивлявся своїх маленьких підопічних.
Спостерігаючи за пташками щодня, Михась помітив, що така поведінка у синичок завжди повторювалась. Він переконався, що за будь-якої погоди одна синичка завжди лишається в дозорі і наглядає за місцями, де всі її родичі зможуть знайти поживу. Помітивши їжу, вона не припадає до неї, щоб самій наїстися, а мерщій кидається сповістити всіх відомим лиш їм одним, засобом. І хлопчик став називати таку синичку дозорною. Але картина з малесенькою пташечкою серед сніжного розмаю тепер часто зринала в пам’яті. Після цього відкриття Михась почав частіше замислюватись над деякими речами, які зустрічав у житті. А про планшет вже майже не згадував.
- МАЛЕНЬКИЙ ГОСПОДАР
Так минув тиждень. Тепер кожного ранку Михась не залежувався в ліжку. Умившись, він обережно добирався до кухні, всідався біля вікна і спостерігав за пташками, що прилітали. Вони були надзвичайно милі, а поведінка їхня така зворушлива! В тиху погоду, коли не йшов сніг чи дощ, синички стрибали і пурхали по підвіконню, по коробочках, по віконних рамах і по стіні будинку, нагадуючи маленьких дітей. Було видно, що вони раділи, і, дивлячись на них, Михайлик відчував у собі радість і втіху.
Якось він угледів, як одна синичка, вхопивши насінинку, сіла тут же на край коробочки з насінням, миттєво затиснула насінину між кігтиками і швидко-швидко почала викльовувати зернятко. Далі лушпиння відкинула, а тоді вхопила іншу і так повторила процедуру кілька разів, пурхнула й полетіла до горіха, де заходилася чистити дзьобика. А вражений хлопчина до дрібниць устиг роздивитися крихітні і блискучі, мов бісер, чорненькі очиці, дзьобик, голівку, навіть як пір’їночки укладені, і як вона славно розмальована. А вона ж іще голівкою туди-сюди вертіла, оглядалася, чи нема небезпеки. –Ну де ще можна таке побачити, — у пів метра від нього синичка спокійно пообідала, залишивши хлопця зачарованим побаченою картиною! Здається, таким задоволеним він почував себе хіба що тоді, коли забив вирішальний гол у міжобласному матчі!
Відтепер серед ровесників, а може і серед усіх дітей, він — першовідкривач і володар таємниці про зимове життя синичок! Ото буде що розповідати, як повернеться до навчання!
А найсильніше вразили Михася лапки пташечки. Вони були такі малесенькі, тонюсінькі, ледве грубіші за подвійну нитку і закінчувалися такими ж крихітними кігтиками. Неймовірно! Як же вони можуть витримувати морози, а тут ще й стрибають по металевому карнизу, підбираючи насіння, яке падає з годівнички! А тут ще й морози стали дужчати… Хлопчику стало дуже шкода цих маленьких пташечок, до яких він устиг прикипіти душею.
Наступного ранку термометр показував мінус 19. Годівнички були повні. Пташня звично поралась біля насіння та подрібнених горішків, що насипали в одну з коробок. Михась припав очима до вікна. Синиці мотались від годівниць до горіхового дерева, а розправившись із шматочком горіха чи насінинкою, швидко поверталися до рятівних коробочок. Щоб краще бачити пташок, Михась зупинявся збоку біля вікна і, таким чином, був прихований від їхнього пильного ока, бо знав, що вони надзвичайно чутливі до найменшого поруху. І тоді вони, мов по команді, блискавично, синхронно злітали кудись подалі подалі. От і зараз він саме був « у засідці».
Ось одна з них вхопила шматочок горішка, сіла на край коробочки і стала клювати. Тоді, взявши в дзьоба горішок, підібгала одну лапку під себе, а горішок затиснула у другій і так, стоячи на одній лапці, продовжила клювати. Далі вона, трохи нагрівши лапку, затиснула горішок у ній, а ту, якою трималась і тримала горіх – підібгала під себе. І так повторила кілька разів доки дзьобала горішок. Так робили й інші. Михайлик зрозумів, що мороз спонукає пташечку відігрівати лапки таким чином хоч на якісь секунди, аби вони не замерзли на кісточку. Аж сльози навернулися на очі дитині…
Він був розгублений. Ну що, що можна зробити? Як їм допомогти? Гарячково перебираючи в голові різні варіанти він таки придумав.
Знайшовши в комірчині стареньке пальтечко з теплої ворсистої тканини він нарізав з неї рівненьких клаптиків. Тут саме зайшла мама і Михайлик розповів їй про свою ідею. Коли малий винахідник показав мамі свою роботу їй залишилось тільки розцілувати його чубату голівку.
–Господар ти мій маленький, — промовила мама,–яке в тебе добре серце і золоті рученята, мій синочку . Я тобою пишаюся!
Вона одразу ж взялась допомогти синові. За кілька хвилин по карнизу і по верху коробочок були прикріплені скотчем килимки для синичок. Михась був дуже задоволений і втішений тим, що біля їх годівничок синички зможуть підкріпитись і лапки їхні не так будуть мерзнути.
- ГОЛУБА СИНИЧКА
Одного погожого дня сидів отак Михась і милувався буденним життям синичок. Сніг уже лежав тільки на землі, сильні морози відступили, тому синички харчувалися не лише біля годівниць. Вони завзято поралися біля гілок дерев, пильно оглядаючи кожну шпаринку в пошуках здобичі – жучків і личинок, пурхали з гілки на гілку, чим доставляли хлопчикові неабияке задоволення.
Михась уже знав, що, як правило, біля годівничок пташки харчуються лише взимку, а в міжсезоння зазирають тільки ранком і ближче до вечора, аби підкріпитися на ніч, а ще — в негоду, коли мокрий сніг, холодні дощі роблять їхнє життя нестерпним. Їхнє пір’ячко тоді намокає, літати стає важко, а холод, а то й нічний мороз, пробирається до маленького тільця і дошкульно жалить. Тоді голодній пташині без сторонньої допомоги не вижити. І все ж маленькі пташки вибирають бодай якусь хвилинку, щоб політати – у польоті з пір’ячка витрушуються краплі води і воно швидше висихає. А, головне, під час руху кровообіг посилюється, температура тільця зростає і не дає пташці замерзнути. З настанням теплих весняних днів синички вже постійно мешкають у гаях, в’ють гнізда і вирощують пташенят. А в садах залишаються на ціле літо лише ті синички, у яких є там своє житло – дуплянки і синичники. До годівниць уже ніхто й не навідується.
Раптом в очах промайнуло щось голубе, немов хто синьки жменю кинув. –Здалось, — подумав хлопчик , підійшов до шибки й поглянув на карниз. І тут він побачив диво! На його очах з карнизу, прямісінько в коробочку з горіховим зерням пурхнула пташечка. Вона спокійнісінько всілась і поралась у коробочці, мов курочка у себе в господарстві, скльовуючи найдрібніші горіхові крихти, що залишились.
Але ж яка це була пташечка! Крихітна, можливо трохи довша за метелика! Мов і синичка, тільки зовсім інша. Її маленьку округлу голівку прикрашала голуба шапочка, нижче пролягала біла смужечка, мов намисто, і під нею — такої ж ширини смужечка чорна, на якій розміщались чорненькі блискучі оченята, які ледь виступали за ширину смужки, і, майже між ними — мініатюрний дзьобик, від якого спускалась донизу чорна вузенька смужечка, мов борідка. Решта передньої частини голівки була біла ( інакше як личком і не назвеш), а задня частина голівки була чорна.
Михась, як стояв біля фіранки, так і завмер на місці. На його щастя, він вчасно зупинився, і тепер, притаївши подих, розглядав пташечку з відстані близько пів метра.
Спинка у неї була оливкового кольору, а далі – темно-голубі з чорними краєчками крильцята і такий же крихітний хвостик. А животик і грудка були жовтого кольору. Ах, яка ж це була неймовірна краса! Подиву і захопленню хлопчика не було меж! Оце так пощастило!
Він милувався пташкою, аж доки вона стрілою не злетіла з коробочки і не подалась геть. Тоді кинувся шукати бодай щось про свою несподівану прекрасну гостю. І знайшов! Це – голуба синиця! Її вага всього 10-12 грамів, тоді як звичайна важить 20-25 грамів, а довжина 8-10 сантиметрів з хвостиком!
Пізніше Михась бачив їх поряд –різниця вражаюча! Голуба синичка навідувалася зрідка, переважно тоді, коли великих синиць або зовсім не було, або одна-дві.
Оце так! А він думав, що вже знає про синичок все-все, а виявилось, що багато чого ще не знає. І почав розуміти, що його відкриття в житті тільки починаються. А скільки їх іще чекає на нього попереду! Головне – бути спостережливим і уважним до всього, що відбувається навколо! І тоді життя і природа будуть дарувати свої прекрасні дарунки, які творяться нескінченно!
05.02.2022