“Українська літературна газета”, ч. 5 (385), травень 2026
БЛІЦ-НОВЕЛА
Пробіг очима, тоді ще раз. Кров важко бухнула в голову. Мить – і припечатав залізним чоловічим кулаком об стіл:
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
– Це що за манси?!
Набрав по мобільнику, тоді ще раз. Телефон мовчав.
– Маріє! – викликав секретарку.
Та з’явилася одразу.
– Що це таке?!
– Що?! – не зрозуміла.
– Ну, це… – кинув через стіл густо списаний аркуш.
– Це – заява. Лідія Михайлівна звільняється.
– Як це?! Клич її сюди! Зараз же!
Підійшов до вікна. Відкрив жалюзі. Авто її тут. Припарковане на майданчику біля райдержадміністрації. А ось і вона сама!.. Але ні, на порозі – Марія.
– Лідія Михайлівна не прийде. Сказала, що поспішає на потяг.
– Вона що – зовсім здуріла?! – ледь не заволав уголос. Тоді, ледь стримуючи лють, корком вилетів з кабінету.
Стояла біля люстра, поправляючи зачіску. Маленька, зграбна, як витончена. В зеленому брючному костюмі, з золотим ланцюжком на шиї. В чорних черевиках на підборах.
Навіть не повернула голови.
Хотілося все розметати, розтрощити по кімнаті, але стримався. Стримали дві білі сльозинки натуральних перлинок у маленьких мочках вух. Вони світилися беззахисно і ніжно. Сам їх припасовував їй на день святого Валентина, зовсім нещодавно.
– Що це за манси? – раптом спитав глухо і втомлено.
Мовчала.
– Що це таке, питаю? – простягнув їй папір.
Підхопила аркуш.
– Я звільняюся, Сергію Івановичу.
Підкреслено. «Івановичу». Та ж іще позавчора був «Сергійком»! От і маєш… Офіціоз. Холод.
Посміхнулася, як дитячій забавці, потім раптом ледь не заплакала. І знову посмішка зазміїлася на обличчі тонкої жіночої вроди. Зрештою, опанувала себе.
– У мене померла мати. І в Грайворонську не залишилося жодної рідної мені людини. Я виїжджаю до дочки в Таллінн.
– Зачекай, але ж ти не можеш так просто… Навіть не порадившись зі мною… Ми ж не чужі люди… – бурмотів майже розгублено, а там чоловічий живчик обнімав і обнімав зугарну поставу, покривав поцілунком зелені очі в чорній облямівці туші, притулявся до губ у палевій помаді…
Чув тонкий трунок парфумів, а у розрізі жакета бачив маленькі голі перса… «Що ж ти робиш зі мною, жінко добра? Чим я тобі не догодив?!»
– Сергію Івановичу, тут, у цьому містечку, у мене жодної рідні… – пояснила майже жалібно, схлипнула, як пташка.
– А я?!
– Ви – чужий, – сказала, як відрізала.
«А, он ти як заговорила! А тоді, коли вділяв тобі пайку землі чи не більшу, як собі, при тому повальному земельному дерибані? А коли ти стала власницею контрольного пакету акцій одного з найбільших підприємств району? А тоді, коли дарував тобі триповерховий котедж під ключ в елітному центрі містечка? А коли… Та виглянь у вікно! Не бачиш?! Це ж презент тобі від мене на сорокап’ятиріччя – найкрутіша іномарка в Грайворонську!»
– Так кажеш – чужий?!
І солодка хвиля чоловічої млості накрила з головою. Там, у пам’яті, цілував усю, звабну, відкриту до найгострішого зойку в опівнічній тиші. Губив голову, говорив найніжніші слова, пестив, голубив як жінку і дитину… Здавалося, згрібав і тримав усю у великих чоловічих долонях – маленьку і жадану…
«Та жодного ж свята, жодного дня народження не пропустив! Золоті, нефритові, з діамантами каблучки, ланцюжки, браслети! Та я ж тебе обвішав ними, як новорічну ялинку!.. Ким ти до мене прийшла? Сільським задрипаним бухгалтером із незакінченим вишем? «Розводягою» в запраних джинсах і з найманим кутком на околиці Собачовки?.. А ким я тебе зробив?! Найбагатшою бізнесвумен району! Найвпливовішою особою після мене! Чого тобі ще бракувало?..»
– Так це я – чужий?! – не міг повірити і збагнути.
Невже вдавала? Цю жіночу ніжність, коли плакала від близькості з ним, коли лементіла «милий»… Виходить, усе це було лише жіноче лицедійство? Хитра холоднокровна гра? Тільки заманити, тільки використати… А він, дурень, приймав це за щирість!
– Так коли ж це я став чужим для тебе?! – наступав, вимагав пояснень. – Коли це сталось?!
– В день, коли ти відштовхнув мене при всіх як непотріб… – ледве вимовила, майже пошепки.
Став. Так ось що!
«А на що ти, голубонько, сподівалася? Це ж був день селекторної наради керівників області! Повнісінька зала! А ти ж накинулася, як навіжена, мені на шию привселюдно, зі сльозами, з плачем: «Сергійку!» Ти ж переступила всі червоні лінії! Зламала залізне табу перелюбу: гріши, але не публічно!»
– Ти хоч пам’ятаєш, що то був за день?! – з гіркотою видихнув.
– Так. Це був день, коли помирала моя мама, – прошелестіла сухими вустами наостанку.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.