Михайло Сидоржевський. Територія гніву

З циклу «Світ за порогом»

33.

(Попередні публікації з циклу «Світ за порогом» читайте на сайті litgazeta.com.ua і на сторінці автора у Facebook)

…втім, про самоспалення, здається, в офіційних газетах чи по телевізору тоді не повідомлялося, бо що може собі дозволити підневільний журналіст чи редактор, повністю залежний від примх і сваволі грошового мішка? навіть якби він з якихось причин захотів поборотися за правду і справедливість? чи багато знайдеться сміливців, котрі в час смути знайдуть у собі силу розрізати пуповину своєї залежності від корита з смердючими помиями? а чому, власне, лише в час смути? хіба продажна шкура не хоче так само хлебтати з того ж корита чи стає благороднішою від достатку і затишку? який вибір зробив чи готовий зробити кожен із нас, обираючи між голодом чи ситістю, спокоєм затхлого хліва чи тривожною невідомістю примарної волі? щоправда, втаїти очевидне, те, що відбувається на очах у сотень і тисяч людей, неможливо; чутки, як відомо, поширюються тим скоріше, чим жорсткіші вибудовуються табу і перепони на шляху їхнього розповсюдження, відтак про самоспалення затятого шахтаря заговорили тоді скрізь; в іншому часі, за інших обставин і далеко від тутешніх земель інший відчайдух, юний продавець фруктів, на знак протесту проти несправедливості цього світу спалив себе на площі перед мерією; весняна іскра від його вогню збурила пів континенту, а сам сміливець відтоді зарахований до сонму національних героїв його країни; втім, тут, на цій землі, зазвичай моляться чужим жорстоким богам, а своїх героїв обзивають зрадниками і депресивними диваками; тут одвічно святкують і благоденствують продажні й ниці фарисеї, бо повітря на тутешніх землях густо просякнуте смородом підлоти і безчестя і множить неправду; в ту пору край териконів перетворився на киплячий люттю і ненавистю гігантський котел; великий вогонь протесту, запалившись від живого смолоскипа, впродовж якихось кількох днів ненаситно охопив десятки шахт і заводів; дотепер упосліджені й безправні, пролетарі бунтували, змовляючись у гуртах спершу на утробних глибинах, у нутрощах землі, а потім, піднявшись на світ божий, проголошували створення страйкових комітетів і привселюдно демонстрували зухвалу непокору переляканим директорам і чиновникам, пихатий начальственний лоск яких хутко тьмянів під несподівано буйним натиском ще вчора таких слухняних і покірних підлеглих; одна за одною зупинялись шахти і повставали, барак за бараком, злиденні шахтарські міста, а запльовані площі в них перетворювалися на вируючі бурхливими пристрастями території гніву; численні загони спецпризначенців у одностроях зловісного болотного кольору, зігнані аби втихомирювати бунти, своєю прихованою загрозою відлякували обивателів, що збиралися в настрахані юрмиська, аби побачити досі немислиме – протести проти влади; в натовпі потайки пліткували про облави і розстріли, які нібито готуються, – подібно до жорстоких і кривавих розправ, які чинилися за три десятиліття перед цим в одному з міст імперії неподалік, проте спецпризначенці уникали відкритих сутичок з агресивними шахтарями, готовими, здавалося, до нещадної бійні; щоправда, кілька хвиль арештів, одна за одною, таки пройшли; розказували про люті розправи в міліцейських катівнях, про відбиті нирки, переламані хребти й скалічені долі особливо відчайдушних і непримиренних правдошукачів; один із них, не витримавши наруги і тортур, повісився в камері і ліг у пантеон тисяч і тисяч безіменних і забутих героїв; що насправді стало причиною шахтарських страйків? каторжна праця і десятки й сотні смертей на страшних кілометрових глибинах задушливих і тісних забоїв? сльози й горе нещасних матерів і дружин? сирітство покинутих напризволяще дітей? презирство і зневага від мордатого байдужого начальства? кусок мила на десятьох шахтарів і гнила смердюча ковбаса в обдертих, покритих цвіллю і вугільним пилом тутешніх крамницях вмираючих шахтарських містечок? донедавна такі собі замурзані аристократи робітничого руху, звиклі за тяжкий підземний труд отримувати, порівняно з іншими підневільними рабами імперії, грубі гроші, шахтарі несподівано відчули себе опущеними й упослідженими, позбувшись таких-сяких привілеїв у молодій, але з перших її самостійних кроків тяжко хворій на розсіяний склероз країні; в країні, де гроші швидко втрачали ціну, перетворюючись на розцяцьковані фантики з багатьма нулями; в країні, де перед багатієм стелився широкий битий шлях, а біднякові заповідалася вузенька стежечка на задвірках; в країні, де казначеїв наймали з метких міняйлів, а вожатими були недорікуваті сліпці й злодійкуваті каліки, котрі ламали замість будувати, дбаючи про своє ненаситне черево; в країні, де від самого її народження почали густо врунитися паростки майбутніх трагедій, буйно проростати, на плодючому грунті, щедро засіяні за минулих кривавих часів отруйні зерна облудної філософії, за якою війна – це мир, свобода – це рабство, а незнання – сила, і яка зрештою приведе цю країну до есхатологічних катастроф, проте так і не зможе зцілити її громадян; відомо ж, що отруйне зерно, проростаючи і визріваючи, родить отруйні плоди, а ненажерливий мародер і убогий нечестивець, навіть ставши господарем царських палаців, ніколи не стане благородним патрицієм а тим більше мойсеєм у пустелі, бо назавжди залишиться рабом власного кендюха…

“Українська літературна газета”, ч. 7 (273), 8.04.2020

Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/