Михайло Сидоржевський. Примари непевних часів

241

З циклу «Світ за порогом»

34.

(Попередні публікації з циклу «Світ за порогом» читайте на сайті litgazeta.com.ua і на сторінці автора у Facebook)

…пам’ятається, літо того року було спекотним і сухим; дощі рідко поливали землю і майже не заважали колоні шахтарів рухатися в напрямку столиці, в міру наближення до якої, з кожним днем, рух сповільнювався; уздовж шляху щодалі більше й густіше збиралися гамірливі натовпи людей; в якомусь селі шахтарів зустріла процесія з священниками й різнокольоровими церковними хоругвами, що їх тримали над головами кілька молодиків; четверо бородатих попів у довгих церковних сутанах заступили дорогу, розмашисто хрестячись і глибоко й натужно, в пояс, б’ючи поклони й лупаючи доокіл масними очицями; у натовпі за ними, – а це були переважно літні жінки, тісно закутані в чорні хустки, – можна було почути чиїсь нарочито голосні причитання; хтось із чоловіків, коли колона зупинилася, вийшов наперед, тримаючи в руках посипану сіллю хлібину; ніби нізвідки з’явився якийсь невиразний чоловічок з камерою й одразу заходився фільмувати дійство; пам’ятається, в ті пріснопам’ятні часи, та й, зрештою, і пізніше, можливо, й дотепер, подібні каламутні типи чомусь завжди опинялися в епіцентрі наших мітингів і зібрань, на яких одчайдухи і провокатори закликали до спротиву чи до повалення влади; поліція думок, хоч і значно знесилена, але все ж намагалася, неоковирно і переважно по-дилетантськи, стежити за інакомислячими уже в незалежному обрубкові імперії, який проте зберігав усі матірні атавізми і рудименти, продовжуючи дихати його адептами і пускаючи отруйні й смердючі міазми кривавого імперського минулого; втім, цей аматорський театр у виконанні найманого агента спецслужб і чотирьох попів у чорних сутанах викликав з боку шахтарів несподівано різку агресію; передні грубо відштовхнули вбік священників, чоловіка з хлібиною і сіру особину з камерою, і колона, замешкавшись лиш на якусь мить, продовжила ходу, при цьому хоругви й камера попадали на асфальт і були затоптані ногами тисяч шахтарів, які під палючим сонцем продовжили свій багатоденний шлях на столицю; в іншому селі навперейми вийшли якісь люди з червоними прапорами, але й цього разу, потупцювавши якийсь час на місці, шахтарі рушили далі, не звертаючи особливої уваги на вертлявого промовця, котрий несподівано вибіг з натовпу і зупинився перед ними, щось похапцем викрикуючи, з чого можна було зрозуміти, що агітатор закликає до нещадної боротьби з кровопивцями-капіталістами за права трудящих, робітників і селян, за мир, свободу, рівність, братерство і щастя; взагалі, на вулицях наших міст тоді доволі часто, а особливо перед виборами, ходили якісь дивні люди з п’ятиконечними зірками на лобах і з прапорами кольору людської крові в руках; очі їхні горіли жахким, фанатичним вогнем класової ненависті і приналежності до особливої касти, з якої, за висловом одного їхнього глашатая-самостріла, робити б цвяхи – і не було б на світі міцніших цвяхів; вже тоді в головах цих привидів історії замість мізків були скрепи, вже тоді вони належали минулому часові, іншій, паралельній реальності, але ні ми, ні тим більше вони цього ще не розуміли; погрожуючи кулаками далеким і близьким ворогам, спадкоємці мертвих доктрин голосно вигукували якісь заклики; можна було почути щось про клятих бандерівців і фашистів, про якусь міровую закулісу і заокеанських капіталістів, котрі хочуть знищити світле майбутнє трудящих; а ще, перебиваючи один одного і фальшивлячи, в різноголосся, вони співали пісень чужою мовою колишньої імперії, щось про якесь царство свободи, і про якогось Ваньку, що його рідня відмовляла йти в рекрути; вони горланили про те, що разрушат вєсь мір насілья до основанья, а потім на його руїнах збудують новий світ; групами по кілька осіб, нерідко вишикувавшись в колону по двоє, вони бродили посеред вулиць, і автомобілі обминали їх, перехожі старалися обходити стороною, відверталися, намагаючись не зустрічатися поглядами з цими людьми; ось якраз один із цієї секти фанатиків світлого майбутнього опинився тоді перед шахтарями, але був ганебно затоптаний; уже недалеко від столиці, у передмісті, шлях колоні заступили міліцейські загони; впоперек дороги, повністю перегородивши її, стояли два камази; так, тоді, здається, чи не вперше в нашій новітній історії на її авансцені з’явилися ці невідмовні технічні засоби для боротьби з непокірними; як з’ясувалося пізніше, їх згодом нерідко будуть використовувати не за призначенням, але по-різному, залежно від поставленого завдання і обставин, однак, здається, ці важкі й масивні автомобілі як підручні знаряддя замовних убивств, жодного разу не підводили замовників і виконавців; втім, того разу якраз було по-іншому; ні камази, ні сотні озброєних спецпризначенців у чорних лискучих шоломах не змогли зупинити натиску тисяч шахтарів, котрі одразу, з обох боків, доволі агресивно обступили несподівану перепону на їхньому шляху; за пізніших часів, коли ціна людського життя ще більш змізерніла, можливо, колону за наказом котрогось із сановних убивць розстріляли б і пролилася кров, однак тоді, певно, вони побоялися стріляти в людей та й, зрештою, величезна і агресивно налаштована шахтарська маса була готова, здається, до всього; опинившись в оточенні з трьох боків і так і не розчохливши зброї, спецпризначенці за чиєюсь командою поспішно відступили, звільнивши дорогу з двома тепер уже безпомічними й зовсім не грізними камазами на ній; це були дві купи мертвого, застиглого непорушно заліза; того ж дня увечері, коли велике червоне сонце тривожно сідало за овид, колона увійшла до столиці…

 

“Українська літературна газета”, ч. 8 (274), 24.04.2020

Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!