Михайло Сидоржевський. Для радості і світла?

147

З циклу «Світ за порогом»

36.

(ПОПЕРЕДНІ ПУБЛІКАЦІЇ З ЦИКЛУ «СВІТ ЗА ПОРОГОМ» ЧИТАЙТЕ НА LITGAZETA.COM.UA ТА НА СТОРІНЦІ АВТОРА У ФЕЙСБУК)

…нині, з відстані часу, події тих каламутних днів проступають ніби потворні тіні крізь викривлене скло, як щось потойбічне, химерне, намислене хворою фантазією людини з минулого, для мозку вже не зрозуміле але водночас і жахливе у своїй доступній площині; хтось скаже: для чого ворушити згорнутий у цупкий сувій непевний час? надто коли він – як моторошний фільм жахів, після перегляду якого хочеться скоріше сховатися від світу та людей, зануритися в тісний і задушливий куток власного куцого єства, стрімголов, не озираючись, втекти від дійсності з її жорстокою, немилосердною правдою, з її неминучими абсурдними сценаріями; втім, нещадна реальність тих днів, як з’ясувалося, не вкрилася пожухлою травою забуття, а чомусь була спроектована в не таке вже й віддалене майбутнє, вибухнувши численними трагедіями і перетворивши цю землю в територію, поглинуту в безпросвітний морок і залляту потоками лицемірства і лжі, і явивши світові ще один зразок безглуздя і захланної, зажерливої сліпоти, котра вочевидь веде у прірву, бо осоружне минуле буйно колоситься в теперішньому і обіцяє неминучий тяжкий урожай у не такому вже й віддаленому майбутньому; вочевидь, тоді це був такий собі затяжний пролог, своєрідна прелюдія до драматичної увертюри, безталанно зіграної за якихось два – три десятиліття згодом, бо не можна так довго випробовувати Господнє терпіння, не можна гнівити Його, торгуючи найдорожчим для людини – свободою; втім, куций відтинок часу відтоді дотепер – насправді ніщо для вічності з її непорушними законами добра і зла, правди і кривди, з її законом карми, якого не уникнути і від якого не відпроситися і не відкупитися; дійові особи тих сутінкових часів у переважній більшості нині вільні від марноти клопіткого сьогодення з його насущними потребами й викликами; імена їхні далеко не завжди прикрашають масивні мармурові плити чи стіни сакральних храмів; їхні трупи переважно потайки, під покровом темної ночі, загортали в свіжий бетон або ж вони просто зникали, ніби безслідно розчиняючись у густій смердючій пилюці териконів, шахт і заводських труб; ще вчора такий персонаж жваво й бундючно торгував на гамірливому базарі, сановито сидів у високому кабінеті чи ходив задвірками, хизуючись гострою заточкою і лякаючи перехожих, а сьогодні вранці – нема, і ніхто не знає, де шукати, та ніхто й не шукає – ні батько, ні мати, ні казенні шістки з погонами на плечах, бо привиди страху скували цю землю, паралізуючи її знесилених злиднями і спрацьованих каторжними роботами мешканців; бо не сховатися від довгих рук лиховісних тимчасових господарів цього краю ніде – ні в найвищих кабінетах, ні за тюремними мурами, ні на далекому хуторі; дістануть скрізь, навіть з-під землі, з дна найглибшої шахти; скільки їх, іменитих і безіменних пацієнтів тієї кривавої селекції, лягли покосами до силосної ями часу, поповнивши скорботний мартиролог, написаний упродовж століть кістьми і кров’ю незліченних жертв багатостраждальної землі? ніхто цього не знає, ніхто не рахував, а хроніки тих днів були переважно лаконічні й полохливі, бо за необережно кинуте слово зазвичай відрізали язики й стинали голови; тоді ми лиш чули віддалений відгомін тих страшних подій; до нас доходили чутки, плітки, які, долаючи сотні кілометрів, обростали історіями, від яких кров застигала в жилах; якогось вечора по телевізору показали скупий сюжет про вибух на стадіоні під час футбольного матчу; казали про десятки трупів, про закривавлені голови, руки й ноги, розкидані на футбольному полі; того, кому був адресований цей несподіваний подарунок – всемогутнього повелителя краю, котрий вирішував усе і якого всі боялися як вогню – упізнали по найдорожчому швейцарському годиннику на відірваній руці, котра валялася в центрі поля; виявляється, він, самовпевнений і пихатий, і не здогадувався, що нерідко саме так, якогось ясного дня чи темної ночі, передчасно і несподівано, проходить мирська слава; смерть, як відомо, свого часу урівняла навіть сонцесяйного, рівного богам полководця, котрий завоював півсвіту, з його жалюгідним погоничем мулів; то що вже казати про колишнього сірого й невиразного м’ясника, народженого серед кіптяви і бруду забутого Богом злиденного краю; що казати про колишнього дрібного картярського шулера, котрий, як йому здавалося, майстерно освоїв жорстоку науку дриблінгу між кулями і ножами, проте виявився черговим учнем-недоумком на шляху до заповітної і завжди нездійсненної мрії про неземну могуть, бо насправді її осягнути не дано нікому, хоч скільки сил, грошей і трупів не поклади, хоч якими б покірними були раби і красивими наложниці; власне, той кривавий чин на стадіоні став лише епізодом багаторічного сафарі, віддавна узвичаєного на цій згорьованій землі вправними мисливцями за людськими душами й тілами; вся новітня історія цієї території просякнута й просмерджена густою сукровицею праведників і неправедників, добрих і злих, багатих і бідних, наївних романтиків і заматерілих убивць, котрі приходили на землю для радості і світла, а полишали її в сльозах і крові…

“Українська літературна газета”, ч. 14 (280), 17.07.2020

 

Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!