“Українська літературна газета”, ч. 6 (350), червень 2023
/ УРИВКИ ЗІ ЩОДЕННИКІВ, АФОРИЗМИ /
Хай догорить світильник,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
і ніхто не побачить його.
Бог побачить…
(Хорхе Луїс Борхес)
Щодня сідаєш грати у шахи з Богом і якими б фігурами не грав – білими чи чорними – програєш партію за партією. Збігає життя, як струмок у ярочок, а не виграно жодної партії! І це при тому, що старався ж нібито, напружувався, намагався не робити поганих / Бог скаже: грішних / ходів та й на житейській шахівниці грав практично всіма фігурами, а Бог лише двома – ферзем і конем, – і все одно вигравав… Що ми за шахісти, Господи!..
Не парки люблю – ліси, гаї, діброви, яких ніхто не садив під лінійку, які самі, з ласки Божої, виросли і шумлять собі дико, анархічно-поетично, як вони хочуть; не канали люблю – річк, де знову ж таки годі шукати прямих ліній, а течуть – плюскочуть вони, як їм заманеться; не штучне світло електро-лампочки люблю, а природне сонячне й місячне світло, а ще – вогонь багаття у нічному степу, біля якого так гарно думається, щедро згадується і солодко мріється… Ліси люблю, річки, сонячне й місячне світло, а ще вогонь багаття у нічному степу…
Між словами «степ» і «Україна» існує якась притягальна сила…
Щастя – не тоді, коли не болить. Щастя – коли боліло, а відтак перестало.
Бог любить, коли жертва плаче, а її кат тріумфує. Через деякий час плаче й кат.
Мені страшно від думки, якби я розминувся у цьому світі з Поезією. Мені не вкладається в голову, як можна прожити один день – один день! – без поетичних творінь Овідія, Лі Бо, Нарекаці, Хайяма, Басьо, Вітмена, Пушкіна, Тютчева, Шевченка, Тагора, Єсеніна, Лорки… А мільйони / мільйони! / людей преспокійно обходяться без поезії, музики, взагалі мистецтва, і не відчувають від цього ніякого душевного дискомфорту… Як мені їх шкода, цих мільйонів, не побоюся сказати – нещасних, як я їм співчуваю!..
Поет – це експлуататор слова.
Священний кожен прожитий людиною день, а прожитий чесно, спокійно і плідно – тричі священний.
Мудра людина – це спокійна людина. Не байдужа – спокійна.
Якщо брати за гамбурзьким рахунком, то в раю, крім обслуговуючого персоналу, не повинно бути нікого.
Ось кого із сучасних українських письменників уявляю з шаблюкою в руці й на баскому коні у вирі бою, тобто козаком: Григір Тютюнник, Василь Стус, Микола Вінграновський… А більше, здається, й нікого, хоч як не напружую уяву…
У ТОГО, ХТО ПРАЦЮЄ ЗІ СЛОВОМ КАМЕНЕМ, ГЛИБОКІ ЗМОРШКИ НА ЧОЛІ Й ГІРКО СТИСНУТІ УСТА.
Якщо «мистецтво – це одяг нації / Бальзак /, то прапор нації – її історія.
Шевченко – геній. Шевченко – високосний геній: він народжується раз на чотири народи.
Цікаво спостерігати за жінкою, яка спостерігає за жінкою.
Найбезглуздіший вираз, який я будь-коли чув : «Он живет где-то возле Грузии…» / лікарня в Дніпропетровську //.
Шелест листя, шум дощу, піанісимо різдвяних сніжинок у морозяному повітрі, мелодія вітру, то ніжна й пестяча, то шмагка, поривчаста, жебоніння лісового струмка, вабливий плюскіт хвиль річки, грізне крещендо морського шторму, органні акорди липневої грози в степу, божественне розмаїття пташиних голосів у травневих гаях, – який огром звуків дарує нам Природа, що мимоволі запитуєш себе: а може, спочатку було не Слово, а Звук?..
У Бога заповнено всі ніші. З особливою любов’ю Бог заповнює ніші дурнів і графоманів.
Після шістдесяти не живеш, а бовванішаєш.
До сімдесяти людину веде за руку по житті Бог, після сімдесяти – або Сатана, або щасливий збіг обставин.
У людській душі є такі підвали, в які страшно заходити навіть удень. Навіть з ліхтарем.
Смерть українського народу я ще можу пережити, але смерть української мови не переживу.
Будую, будую себе й ніяк не добудую. То розчину забракне, то цегли вчасно не підвезуть. А на додачу до всього ще й Доля з-за рогу підступно цілиться в спину…Біда та й годі.
Ось-ось суддя Ларивон дасть свисток про закінчення зустрічі з білим світом. Ось-ось…
Як швидко промайнув, регламентований іще Біблією, основний час життя / 70 років / і тепер стрімко збігають хвилини / роки, рочки, роченята / скупо визначеного Ларивоном додаткового часу. І вже Ларивон, раз по раз позираючи на секундомір, підносить свого свистка до рота…
Зачекай, дорогий Ларивоне, набав іще подай хвилину / рочок, роченятко /, може, я ще заб’ю свій вирішальний житейський гол…
Після прочитання оповідання «Козаки» Олеся Волі в «ЛУ» /.
ЖИТИ ТРЕБА ВІЧНО, – ЛЮБИТИ ПОСТІЙНО, ПИСАТИ БЕЗСМЕРТНО
2014-2015 рр.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.