Міст до Атлантиди

 
 
Віталій КРИКУНЕНКО
 
Максим Тадейович Рильський…
Титанічна його праця в галузі поетичної творчості, художнього перекладу, літературознавства та фольклористики, мистецтвознавства та мовознавства щораз відкривається для нас новою гранню, адже осягнення невичерпного світу Рильського триває. Дещо з його спадщини десятиліттями перебувало за важкою брамою спецсхову. Як ось і прецікава книга з редагованої поетом серії «Творчість народів СРСР» (ДВОУ. Література і мистецтво. Харків-Київ, 1932 р.) — «Черкеські пісні, легенди, міфи».
Віднайшлася ж вона у фондах колишнього спецсхову Російської державної бібліотеки («Ленінки»), де я працював, досліджуючи невідомі й призабуті сторінки побутування української культури і літературного життя на теренах Російської Федерації. Зокрема, цікавили мене українські письменники Кубані та всього Північно-Кавказького краю, де, згідно з переписом населення 1926 року, проживало 3.841.063 тих, хто назвав себе українцями. На самім початку тридцятих років минулого століття діяли там не тільки українські школи та технікуми, «українізовувався» Краснодарський педінститут, а й створювалися українські літературні організації, виходили перідичні видання та книги українською мовою. Серед імен численних українських авторів запримітилося й таке: Олександр Кирій. 3 біо-бібліографічного розділу виданої в Ростові-на-Дону книги критика Ю. Тарана «Українська література Північного Кавказу» (1930 р.) дізнаємося, що «Кирій Олекса ( нар. 1889 р. на Чернігівщині) працює секретарем адигейського обласного суду. Вірші друкував у різних газетах та часописах, зокрема, в журналах «Східний світ» (Харків), та «Новим шляхом» і альманасі «Ленінським шляхом» (Краснодар). Має дві окремі збірки поезій».
Саме О. Кирій переклав та впорядкував фольклорні тексти, що увійшли до збірки «Черкеські пісні, легенди, міфи», виданої в редагованій Максимом Рильським серії. Слід зазначити, що, за нашими спостереженнями, Олекса Кирій був тоді віршописцем досить посереднім. Але ж переклади, вміщені в цій книзі, позначені, безумовно, рукою майстра. То ж якщо зважити на стилістику окремих рядків, прислухатися до їх поетичної інтонації, придивитися до образних вирішень, то знайдемо там виразні прикмети знайомого творчого почерку вже й іншого перекладача — молодого класика:
 
Не на легких човнах — баскими румаками
Одважні навпіл тнуть розгойдану Кубань.
І линуть в далечінь широкими степами,
Як лине метеор за неба синю грань…
Як на мене, з тих ознак (м`яке, притаманне саме поезії Рильського, поєднання ліризму з пафосом, виразно класицистична форма вірша, нарешті, промовисте образне уподібнення: хіба не нагадує «синю далечінь» Максима Рильського ота «неба синя грань» у перекладача?) цілком природно висновується здогад, що руку до перекладу найвірогідніше міг докласти сам редактор — Майстер.
Можна, звісно, сперечатися про міру літературності в перекладі фольклорного твору (скажімо, навряд, щоб в тексті оригіналу була присутня сама лексема «метеор»), однак загальний професійний рівень перекладів, що за вихідними даними книги належав все таки досить посередньому літератору — вражає: він значно перевищує досить скромний версифікаторський рівень поета Олекси Кирія. Разом з тим не може не дивувати громадянська сміливість перекладача, який «у рік великого перелому» відважився подати до друку відверто антиколоніальні зразки народної творчості. Можливо, з часів появи шевченківського «Кавказу» у нас не з`являлося таких правдивих та безпосередніх поетичних свідчень про те, що ж таки діялося там, де «за горами гори, хмарою повиті, засіяні горем, кровію политі…» Вміщені в книзі твори, так би мовити, з перших вуст, із вуст народу-жертви, розповідають про жахливу трагедію черкесів-адигів, які не бажали скоритися імперським завойовникам, ставали вигнанцями й тисячами вирушали на чужину. Мине небагато років з часу появи цієї книги — і трагедія повториться, уже в умовах сталінського терору. Власне, на початку тридцятих той терор уже розпочався: в радянській імперії розгортався рішучий наступ на права поневолених народів, свідченням чого було й нещадне придушення духовних паростків українізації на Північному Кавказі. Очевидно ж, що Олекса Кирій — свідок і учасник розгромленого українізаторського руху на Кубані — розумів, що йому уже годі було сподіватися виходу своєї книги в місцевих видавництвах. На його очах українські літератори Кубанщини і Донщини зазнавали жорстоких переслідувань, і то не тільки на сторінках місцевих газет. Втім, під тиском тоталітарних тенденцій згорталися й процеси національного відродження в Україні. І ось на такому часовому тлі маємо поцінувати два неординарних вчинки: редактора серії, який наважився запропонувати в друк таке видання, і перекладача, який, живучи й працюючи серед адигейців, перейнявся болем їхньої історичної пам`яті і відтворив її мовою Кобзаря. Очевидно ж розуміючи, що в текстах черкеських пісень та легенд з надзвичайною актуальністю оживає шевченкове викривальне:
 
Отам-то милостивії ми
Ненагодовану і голу
Застукали сердешну волю
Та й цькуємо…
 
як також і надихаюче:
 
І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся — поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!
 
Схоже, що особлива делікатність, якщо не сказати вибухонебезпечність ідейного змісту вміщених у збірці творів потребувала від видавців і страхувальницького «паровозика», яким мала стати передмова, написана надійним в ідеологічному відношенні автором. На цю роль, можливо, не без ризику для своєї подальшої партійної кар`єри погодився тодішній редактор адигейської газети «Серп і молот» Тембот Кєрашев (1902—1988), який згодом став одним з провідних у республіці фольклористів та письменників, засновником адигейської прози і навіть лауреатом Сталінської премії (1948). У дусі тодішніх «передовиць» він пафосно стверджує про «підвищений інтерес українських і черкеських трудящих один до одного», зазначає, що «історичні долі обох народів мають багато спільного». Втім, ці характерні для тодішньої більшовицької преси штампи натикаються на досить несподіване як для вірнопідданого партійного редактора «Серпа і молота» висловлювання: «Тяжкий шлях їх боротьби за своє існування часто схрищувався, і трагічна доля обох народів була багато в чому однакова: така ж смертельна боротьба з Росією за свою волю і та сама кінець-кінцем доля — зруйнування…»
Цікаво, що видавці серії не обмежуються цим, хоча й нетривіальним, а все ж декларативним твердженням. В кінці книги подаються грунтовні примітки, що пояснюють історичні факти, зокрема, трагічні обставини переселення близько півмільйона черкесів до Туреччини в 1864 р. Люди, що чекали турецьких суден, тисячами вмирали з голоду. Однозначно названо й причину трагедії — вона сталася «через політику Росії». Звинуваченням звучить такий коментар з поданим до нього як ілюстрація народнопісенним текстом: «Російська буржуазія загубила культурні племена Адигів… вона не зважала заради своїх інтересів ні на які жертви. Її мета була забезпечити своє панування на Північному Кавказі, а також укріпитися на берегах Чорного моря. Про це жахне переселення розказує ця коротенька
 
«ПІСНЯ ПРО ВИСЕЛЕННЯ У ТУРЕЧЧИНУ р. 1864»:
Гей, що діять, що чинити?
Туга серце облягла.
Всім, хто став, як я, до бою,
Вічна слава і хвала.
 
Воювали, не придбали.
Руські нас перемогли.
Як леви, змагались наші. —
Сотні трупами лягли…
 
Не лишилося нічого,
Шлях один зостався нам:
Всім іти в Стамбул служити
До султана у нізам*.»
_______________
 
* нізам — регулярне військо турецького султана.
 
В коментарях — багато цікавої інформації про історію «великомільйонного черкеського племені (адиге), їхні міфи та вірування, і як емоційний лейтмотив — співчуття до черкесів, які «боронили від імперіалістичних грабіжників свою волю, свої хати, свою мирну працю…» Тут же посилання на авторитетні джерела, що ними користувався перекладач: це «История адыгского народа» Шори-Бекмурзина-Ногмова; Черкесы» Дубровіна та ін. Тексти черкеських пісень до збірника допомагали зібрати завідувач Адигейським Історико-Етнографічним музеєм Навруз Ібрагім і черкеські письменники Сефер-Бей Сіюхов та Ібрагім Цей. Частину текстів перекладач запозичив із «Сборника материалов для описания местностей и племён Кавказа» (1898 р.).
Втім, як на наш погляд, вміщені в збірнику твори цілком зрозумілі сучасному читачеві й без історичних коментарів. Такі вони нев`януче с у ч а с н і — як, мабуть, і належить бути справжнім фольклорним перлинам.
Знайомлячись із цими текстами, неважко зрозуміти, чому збірник відразу після свого виходу в світ опинився «в ув`язненні», за непроникною брамою спецсхову. Явлена в «Черкеських піснях, легендах, міфах» народна правда про колонізаторів не могла не насторожити сталінську охранку, адже мине якесь десятиліття — і новітній «батько народів» тріумфально продовжить імперську політику виселення народів.
«Кавказ подо мною..!» — як же по-новому прозвучать слова російського класика з вуст кремлівських депортаторів у середині XX сторіччя. Та що Кавказ?! Півглобусу запраглося перефарбувати в червоний колір!
Подаємо досі не відомі сучасному читачеві переклади-переспіви, в яких, на наше відчуття, не можна не завважити філігранного редагування Майстра української поезії — великого Максима Рильського.
 
УРИВОК 3 ПІСНІ
Горянки молоді за пряжею співають
Пісень про подвиги уславлених їздців,
Край Лаби аркани здобичники сплітають.
Веде Темір-Казек їх в землю ворогів.
 
Не на легких човнах — баскими румаками
Одважні навпіл тнуть розгойдану Кубань.
I линуть в далечінь широкими степами,
Як лине метеор за неба синю грань.
 
Плюскоче Дін старий у сивому тумані,
Ні кроку людського, ні гомону в степах,
Лише на березі лякливі ходять лані
Та в небі млистому ширяє хижий птах.
 
3 ПІСНІ ПРО ШЕРЕТЛУКА КИЗБІЧА
…Мале и старе його відвагу знає,
Мале й старе його вславляє хист:
Невірного в плече він затинає,
Коневі з маху відсікає хвіст.
 
Не військо — полум`я! Проти списів
Ідуть бійці не вперше і не вдруге.
I руських, ніби череду корів,
Женуть долами, в сяєві огнів…
«Іде війна! — шумлять, гудуть шапсуги.
 
3 ПІСНІ ПРО РУСЬКОГО ГЕНЕРАЛА ВЕЛЬЯМІНОВА
Все чує, все бачить кізіль-генерал,
Хто шаблею блисне — прощай супокою!
Як ворон на кров, як на м`ясо шакал,
Спаде він на того, хто видобув зброю.
Він соколом бистрим на вас налетить.
Клюватиме він, як орел сизокрилий.
Він яструбом хижим з нас кров буде пить
I з тіла живого всі витягне жили.
Не грайтеся з шаблею, діти,
Великий бо жах у цій грі!
Ви можете лихо накликать
На голови наші старі.
Чи знаєте ви небезпеку?
Кізіль-генерал недалеко.
 
ПРИХІД РУСЬКИХ
Руський воїне в кашкеті!
Нас зігнав ти на лани,
Де намети ми спинали,
Випасали табуни.
 
Утікать за Чорне море
Мусульмани вже ладні.
Де пройшов ти — в`януть трави,
Не шумлять поля буйні.
 
Нашу молодь зневажають,
Люблять грім гармат гучних,
На залізі в них обув`я,
Очі сірі геть у всіх.
 
Ти на гори зазіхаєш,
Кращі вгіддя захопив.
Не втекти ніде від тебе
Серед гір і між ланів.
 
Орють землю по станицях…
Як посадять кавуни,
То немов каміння кругле
Наші встелює лани.
 
Напевно, одному «горцю» (кремлівському) та його сатрапам могли не припасти до вподоби ці вільнолюбні витвори фольклору в мистецькому відтворенні мовою Кобзаря, автора геніального «Кавказу». Але цього було досить, аби поодинокі примірники книги «Черкеські пісні, легенди, міфи» надовго втрапили до темниць спецсхову, а весь її наклад (2 000 примірників) було конфісковано й знищено… І чи ж випадково, що саме в часи підготовки збірки до друку над головою Максима Рильського — редактора серії, в якій з`явилася ця непересічна книга, схилився дамоклів меч більшовицької інквізиції, а ім`я українського поета з Кубані Олекси Кирія (помер 1954 р.), здавалося, назавжди викреслене з історії української літератури?
Однак поетичне слово як птах — випурхує. I небо його в твоїй душі, читачу.
«Кавказ подо мною…» — писав великий російський поет.
А все ж Кавказ — над нами, як високе небо поезії і твердиня ніким не приборканих прометеївських змагань. Про це нагадує невмируща черкеська народна пісня, що була так яскраво явлена Україні в далекому 1932-му році.
Безумовно, ця сповнена скорботи, мужності і застереження пісня зближує наші народи.
«Будова черкеської мови і вірша зовсім відмінні від українських… Тому точний переклад усіх особливостей черкеських пісень майже неможливий, — зазначив у передмові до збірника Т. Кєрашов. — І за ту велику, клопітку працю, яку поклав на цей переклад О. Кирій, він заслуговує великої нашої вдячності».
Безумовно, заслуговує на неї й редактор серії — М.Т. Рильський, без якого така книга чи й з`явилася б на світ.
Книга для сучасників. Книга для нащадків.
На додаток подаємо текст вірша Максима Рильського «Прометей», написаного того ж 1932 року й пройнятого повнозвукими перегуками з мотивами редагованої ним книги «Черкеські пісні, легенди, міфи».
 
Максим РИЛЬСЬКИЙ
ПРОМЕТЕЙ
Прометею, Прометею!
Одлетів твій коршак хижий,
Не допив живої крові,
Плоть живу не доклював.
 
Увірвався ржавий ретязь,
Скеля порохом розпалась,
У титана під ногою
Переможений Кавказ.
 
Ходить вітер, світить сонце,
Журавлі летять на північ.
Наче крики журавлині,
Голоси дзвенять людські.
 
Прометею, Прометею!
Чорний коршак не прилине:
Одігнав його навіки
Твій незгашений огонь.

м. Москва, Росія