Коли небо опуститься низько, коли стихнуть співи птахів, тоді прокинешся та пустишся бігти услід за вітром. Коли бігтимеш полем безкраїм, то узрієш у небі знак, то тобі я надії впускаю забираючи страх і безликі тривоги. Коли станеш в обірваній одіжі, зупинишся в просторі, я розповім про те, чого ти ще не бачив. Про місця, в яких царює така трепетна тиша, що мимоволі забуваєш, як це… говорити. І там не матимуть значення слова. Тільки думки колихатимуться, немов стебла рогозу. А сонце на безхмарному небі вабитиме підійнятися високо й торкнутися його проміння. Не обпече – зігріє. З вишини відкриється інша земля. Всім тілом затремтиш замилуваний побаченим. І захочеться плакати. Коли покотиться перша сльоза, відчуєш таку омріяну легкість, що не захочеться її витирати. Нехай стікає донизу й змиває все пройдене-прожите. Коли покотиться друга сльоза, то розправиш руки, щоб наповнитись духом свободи і відчуєш піднесення над усім. І захочеться голосно закричати. Коли голос вирветься, немов крик пораненого птаха, зникнуть жаль і розпач. Їхні обличчя потускніють і побачиш натомість лики святих. І не зможеш відірвати погляду, а вони вказуватимуть на мене. Підеш далі.
І покажу тобі простори та поведу стежками, де світло бавиться з темрявою. А ти дихай, вбирай терпкі аромати і забувай про минуще. І наповнишся спрагою до життя без буденщини. І відчуєш присмак свободи. А коли пустишся бігти до неї, то згадай скільки можеш втратити, бо ще не все побачив. А відтак, зупинись!
Я тобі розповім про мандри, щоб і далі не збивав ноги в пошуку весни. Як нелегкою буде дорога, то згадай про глибоку блакить. Ти поглянь, там у небі літають безумно невтомні вітри. А як птахи пірнають в повітря… Пахне теплою втомою, а ти будеш повен снаги, щоб пірнути до мого саду. Там на тебе чекають дива, що завжди були поруч, але ти не зумів осягнути.
Тоді піднесися до зір, що у небі сплели шляхи, зрозумієш, що не бачив раніше такого мережива ночі. І не буде сліпою дорога, і понесе тебе у світ, де чарівна та тиха врода усміхатиметься тобі. А ти далі йди і відкриєш красу в собі. Поглянь, там малюк бавиться власною ніжкою. Він ще не знає, що дароване йому життя безкінечне. І твоє не таке як ти думав.
— Минуще.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
— Минущий час, а життя – вічне.
Зазирни до домівки, де мати пригортає дитя. Вона ще не знає, як звеличує її чуття. І теплі очі наповнені безмежною відданістю. Вона не одна. Ти так само відданий мені? Якщо так, то ходімо до зеленого храму. Ліс відкриє тишу, але й безліч звуків довкола. Ти почуєш там звук пташиного крила і дзижчання якогось жука. Вдихай ліс. І кутайся зеленню, і біжи крізь хащі, але не хвилюйся, віття не поранить тебе. Лиш торкатиметься легко, щоб відчував, що живий.
— Не тікай! Не тікай! Зостанься! Я покажу тобі буття. Те, де жив досі. Сліпий! Ти був завжди там, де не було краси. Ти бачив жорстокість, ти жив у підлості. Ти нехтував мною. І не було для тебе нічого святого. Чи бажаєш повернутися туди? Якщо так, то ти вільний іти. Але знай. Тут для тебе буде вічно спілим колосся і не буде печалей. Тобі всміхнуться квіти і накриє теплом дощ. Тут миготітиме все довкола ніжним маревом. Відчуватимеш теплі доторки повітря, ніби воно бажає обійняти, і посипляться звідусіль смарагди лісові, і прокинеться життя.
Але йдеш.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.