“Українська літературна газета”, ч. 3 (371), березень 2025
Світ повільно занурюється в безодню. На верхніх палубах ще сяє світло, гримить музика, яскраві отруйні губи жінок пропонують черговий ерзац любові. Внизу кочегари, механіки, айтішники вже зрозуміли, почули гуркіт катастрофи, але вони не сміють донести на гору про жахливу новину.
Капітан і лоцман інтуїтивно відчули подих безодні, вони дивляться на президентів, міністрів, королів і султанів, які заплющили очі від блиску золота. Старих і беззубих правителів гріють тілами молоді весталки. Їм трохи страшно від блиску штучних зубів і трохи смішно від обвислих зморшкуватих облич.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Небо незворушне. Його зірки холодно переморгуються, презирливо наводять на землю золоті лорнети:
– Невже вони ще живі, це просто неймовірно з космічної точки зору ! Куди пливе цей Новий Ковчег? Невже Бог знову повісить на небі райдугу прощення?
– Хіба вони бачать, як світ поринає в безодню?
* * *
І тільки один юнак з обличчям Аполлона і голубими очима Діоніса, який уособлює найновіше досягнення сучасної електронної алхімії і генетичної біології, відчуває наближення безодні. Він кусає губи, тре пальцями скроні, але алгоритм екрану показує йому страшну істину – світ повільно поринає в безодню.
Тоді він зривається з місця і кричить Академіку з сивим бур’яном на голові:
– Ми поринаємо в безодню!
– Ти перегрівся, Іване, ти просто перегрівся, милий хлопче, ще раз проаналізуй свій мозок, адже він – набагато перевищує людські можливості. Я вклав у тебе не тільки всі свої знання, але й , як казали старі люди, душу. Ти вже не біоробот. Ти – нова людина. Я твій отець, а ти – мій син.
– Так, я вже не робот, але ваша душа накладена на моє єство, має вам сказати – ми поринаємо в безодню!
– Може, воно й так, але там, угорі… знаєш, їм ти навряд чи знадобишся з такою інформацією. Можу сказати більше: пророків завжди не любили і ніхто їм не вірив. Ти вже бачив у Біблії, що спіткало тих, які прагнули донести до людей правду.
– Але ж я – нова людина. Ти ж сам творив мене для того, щоб я доносив правду та істину.
– Я вже старий, навряд чи мій мозок, точніше моє серце, здатне далі прагнути правди та істини. Дуже часто правда вбиває.
Юнак мовчав, тільки в його голубих очах невідпорно світилась якась зоряна яскравість.
«Який красивий, схожий на мене в юності»,- подумав Академік. – Тоді не було біороботів, гібридних президентів, королів з наполовину штучними органами, міністрів з роботизованим алгоритмом мозку…
І знову його повертає до дійсності зірваний голос юнака:
– Але ж ми поринаємо в безодню!
– І що ти пропонуєш?
– Нагорі мають знати правду!
– І ти думаєш, тобі повірять? Тобі – хай найдосконалішому біороботу?
– Але ж ви назвали мене своїм сином, якщо серед людей немає пророків, яка різниця звідки і хто промовляє правду!
– Нас піднімуть на сміх і глузуватимуть не тільки над сином, але й над отцем. Звичайно, це звучить надто патетично, але ти маєш знати, що я – стара людина, а ти – нова.
– Не будемо сперечатись, гляньте на екран. Саме ваше передбачення збувається, збурені ядерними вибухами геомагнітні хвилі катастрофічно вплинули на рух континентів.
– Не перебільшуй. Земля переживала і не такі загрози. Хоча я розумію – навряд чи зможу тебе втримати.
Юнак кинувся по вузькому проходу на сходи, що вели нагору. Його знання шифрів дало змогу пробитися на верхні палуби величезного плавучого острова, коли вже стояла темна непроникна ніч.
* * *
Але на верхніх палубах гриміла музика, жінки з яскравими силіконовими губами цілували холодні, слизькі від латексу щоки гібридних президентів і наполовину механічних королів, оскільки більше половини їх тіла і мозку складали штучні органи, вирощені із стовбурових клітин. Були чутки, що у деяких правителів вся сіра маса мозку була замінена електронною павутиною штучних нейронів, які плавали у спеціальній генетично модифікованій емульсії.
Юнак закричав, перекриваючи музику:
– Ми поринаємо в безодню!
– Що?! Хто це такий? Хто його сюди пустив? – президент вирячився на юнака.
– Та це ж найдосконаліший біоробот нашого Академіка! – озвався військовий міністр, його лиса голова блищала між двома золотими погонами.
– А де ж Академік? – блиснув штучними зубами, схожий на жука у чорному фраку, прем’єр-міністр. – Він повинен змінити програму у цього нервового хлопця.
– Академік вважає цього хлопця своїм… так би мовити, сином, – виринула з-за спини прем’єр-міністра шоколадна красуня з велетенським синтетичним бюстом.
– Це ж що виходить, – підвівся із шезлонга єпископ у фіолетовій сутані. – Отець і Син? Творення нової людини? Це нечуване блюзнірство!
– Його треба спалити на вогнищі за святотатство! – додала монахиня в кокетливому білому чепчику.
– Вогонь уже горить, ми поринаємо в безодню, – вигукнув юнак.
– Такий красень, ну просто лялечка, а такий нервовий, – томно резюмувала шоколадна красуня, демонструючи ноги, які рекламна компанія оцінила у два мільйони фунтів стерлінгів.
– Ти хто – пророк? – прем’єр-міністр запалив сигару і огорнувся запашним блакитним димом.
– Мене створив і назвав Іваном Перехрестом Академік. Але я не пророк, у мені прокинулась інтуїція гіперелектронної свідомості. Внизу вже чутно, як континенти, ніби величезні крижини, виштовхує на поверхню пробуджена геомагнітна сила.
– Знайдіть Академіка! – президент правою рукою скуйовдив накладного нейлонового чуба, а лівою намацав під шкірою на грудях стимулятор серця. – А ти, Іване, припини свою паніку. Скільки вже було чуток про кінець світу.
– Це не тільки кінець цього світу, але й початок нового.
– Ми знаємо тільки цей світ і нам у ньому добре, а іншого нам не треба. Це буде що – світ біороботів?
Юнак схопився за поручні палуби, всі відчули глухий удар і поштовх.
– Сталося якраз навпаки, саме біороботи виявились готовими нести істинну людську сутність, а люди виродились у гібридних істот, адже навіть нейрони у ваших мозках вже замінені електронними синапсисами.
– Приберіть цього новоявленого єретика, – закричав єпископ, здіймаючи руки вгору, від чого поли його сутани стали схожими на крила велетенського кажана.
– А ось і Академік! – президент відчув у своєму мозкові неприємне електронне збудження. – Кого це ти створив, науковий отче?! – у голосі президента відчувалась роблена іронія.
– Це моє останнє досягнення,- огрядний Академік говорив, долаючи задишку. – По суті, я перетворив самого себе, який я був у юності. Тепер він і я – одне.
– Ще один неймовірний богохульник! – заволав єпископ. Це спокуса на Отця і Сина, це нечувано!
– Ніякої спокуси немає, – Академік знесилено опустився в крісло, яке йому послужливо підставив радник з національної безпеки. – Просто я всю свою любов перелив у своє творіння. І сталося чудо. Моя людська сутність перетворила його біороботизований контур мозку… ні… якраз не мозку, а серця, хоча…
– Що ти наробив, Академіку! – не витримав президент. Цей юнак, Іван чи як там його, нам погрожує зануренням у безодню!
– На жаль, йому можна вірити, – стомлений Академік зробив спробу впорядкувати рукою сивий бур’ян на своїй голові.
– А що ж ти сам про це думаєш! – прем’єр-міністр впустив сигару на коліна шоколадній красуні.
– Я вже старий багато думати, та й хіба вам потрібні мої думки? –
Академік стулив повіки.
– Його треба стратити за богохульство і неконтрольовані досліди над людиною! – єпископ демонстративно висунув наперед хрест, який висів у нього на грудях.
– Наскільки я пам’ятаю, такий прецедент уже був у людській історії, – обізвався Академік.
– Кого стратити? – перепитав президент.
– Цього біоробота Івана, який претендує на звання пророка, і – яке богохульство – Сина! – єпископ побагровів, але в штучному світлі його брезкле лице стало зеленаво-буряковим.
– Так, це мій син, він уже не біоробот, а нова людина! – Академік рвучко підвівся із крісла.
– А що ж хочете, щоб ця нова раса викинула нас за борт епохи? – підтримав прем’єр-міністра президент. – Краще стратити одного, ніж загине уся нинішня система.
– Взяти його! – наказав військовий міністр.
Військові у глухих шоломах схопили Івана.
– Що ви робите, невже не розумієте, про що йдеться. – Батьку! – він повернув голову до Академіка. – вони не відають, що творять!
І в цей час страшний неймовірний гуркіт потряс острів, океан і всю планету. Здиблені континенти, наповзаючи один на одний, спричинили надпотужний всепланетний землетрус. Море вогню ураганно заполонило планету.
* * *
Зірки діамантовими іскрами блискотіли у чорноті неба:
Що там, унизу? Де той Новий Ковчег? Невже він врятує людей від вогню? Чи встигло людство побудувати цей Новий Ковчег?
…Зірки збуджено мерехтіли, але вони були надто далеко від Землі.
18.01.2025
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.