Костянтин Сушко. «Отож…»

193

Завжди, переступаючи поріг магазину з написом «АТБ», вимовляв подумки, а то й пошепки, ніби передражнюючи когось: «А тібє, а тібє… А што мінє? Мені те ж саме, що й усім!».

Цього разу не сказав. Увійшов до зали, вибрав корзинку й рушив між рядами. Поклав до корзинки хлібину «Олександрівського» порізаного, пакетик сиру, сметану. Глянув на пакетик печива… Не взяв. Любить солодке, бо не палить, але спокушатися сурогатами нічого. Краще, коли вже припече, намазати на шматочок хліба шовковичне варення… Справжнє і живе. І не просто з’їсти, а відверто поласувати. Ще й шовковичку згадати. Вони з дружиною на початку осені повернулися до міста, а шовковичка залишилася в селі. Стоїть у вибалку, за кілька кроків від засипаного галькою берега. Майже все літо ходив по ягідки, бо, кажуть, шовковиця нормалізує артеріальний тиск. Отож, після сніданку кухлик ягідок, та після обіду стільки ж. Ще й варення спромоглися заготовити. Тепер ось…

«А тібє…»… Лише аж щойно згадав, але не продовжив. Просто згадав. Саме підходив до каси і вже гострив вуха, що ж там скажуть сьогодні…

– Доброго дня! – не вимовила, а проспівала молода жіночка за касовим апаратом.

Приземкуватий, товстенький покупець у рудому капелюсі щось глухо промимрив.

Касирка побігала-побігала пальчиками по клавіатурі комп’ютера, а тоді:

– З вас дев’яносто дві гривні, сімдесят сім копійок.

Покупець уже діставав гроші з гаманця, коли касирка спитала;

– А пакетик вам не потрібен?

– Што?

– Пакетік вам нє нада?

– Так би й сказалі! – хмуро зауважив геть не похмурого вигляду покупець. – Нє нужен мнє пакєт.

Касирка відрахувала здачу, поклала на пластмасове блюдечко спершу «папірці», а зверху «дріб’язок».

– Дякуємо за покупку. Заходьте, будь ласка, ще.

Покупець промовчав.

А касирка уже стрічала наступного…

– Доброго дня!

– Здрасьтє, – картинно поклонився високий худорлявий юнак у тісному сірому пальті і в чорному, що виростав з-під пальта, капюшоні на самі очі.

На гумовому «ескалаторі», що рухався до касирки, – пляшка «Бордо», торт, ворочок із яблуками і купка якихось солодощів, а-ля «снікерс» і т.д.

Клац-клац-клац…

– Нараховано триста сорок гривень, п’ятнадцять копійок. Будь ласка.

– Пожалуста, – відповів юнак, простягуючи гроші.

– Пакетик вам не потрібен?

– Нє нада, у мєня єсть.

– Добре.

«І вам нє хворать», – ледь не бовкнув він. І таки бовкнув би, але вже підійшов до каси.

– Дякуємо за покупку. – завершила касирка. – Приходьте ще.

– Умгу, – відповів юнак, вкладаючи покупки у корзинку.

– Доброго дня!

«Все ж таки, вона не лише молода, а й вельми симпатична жінка, – подумав. – Відкрите обличчя, сірі очі. І посмішка…»

Кажуть, що у продавчинь, офіціанток, касирок і т.д., й т.п. посмішки штучні, як кажуть «дєжурниє», а тут, схоже, справжня. Щира й привітна. Ще й напис на бейджику, що на лацкані блакитної блузочки…

«Оксана», та ще й – «Вакуленко»… Боже, яка радість!» Отож, і відгукнувся бадьоро:

– І вам доброго. На весь день – добра вам і світла!

Обличчя касирки ураз якось ніби стиснулося, погляд сірих очей загострився. Якби зміг придивитися, неодмінно вхопив би у поведінці касирки якесь замішання… Проте він не придивлявся. А касирку точно шпигнуло щось зауважити, але втрималася. Бо не підібрала саме тих слів, а часу на пошуки бракувало.

Знову на обличчі посмішка. І знову йому здалося, що вона тільки для нього.

– Розрахунок готівкою чи за карткою?

– Ні, ні, готівкою, – наче аж заквапився він. – Готі-і-івкою, дорогенька. Кгм… Пакет мені не потрібен, дякую щиро.

Касирка скинула на нього погляд.

– Харашо.

– Кгм.

Клац-клац-клац…

– З вас сімдесят чотири гривні сорок одна копійка, – сказала, не піднімаючи очей. Він же чомусь подумав, що вона обов’язково мала б глянути на нього.

І раптом… Несподівано йому здалося, що касирка чимось невдоволена…

Хіба?

Підійшов охоронець.

– Ксюш’, ти када собіраєшся на пєрєрив?

Касирка зиркнула на годинник, що на стіні праворуч.

– Да хоть і сєйчас. Вот єщьо женщіну отпущу…

І тут же гукнула чоловікові, що приєднувався до черги.

– Мущіна, міщіна, нє занімайтє!.. Пєрєрив! – А потім: – Ну, харашо, ви єщьо ідітє, а за вами пусть нє занімают

І кинула на «ескалатор» табличку з написом «Перерва».

Він укладав у корзинку хлібину, пакетик сиру й келишок сметани.

– Дякуємо за покупку. Заходьте, будь ласка, ще.

– Неодмінно зайду. Обов’язково загляну.

І посміхнувся.

Касирка промовчала. А тоді, до жінки з черги:

– Доброго дня! Вам пакетик не треба?

– Нєт, у мєня свой.

Він уже одійшов від каси.

– Нікіт’! – крикнула касирка охоронцеві, – Пєрєдай, пожалуйста, Альонє із падсобкі, штоб подошла. Вмєстє пакурім.

І тоді вже він повернувся. Наблизився до касирки збоку.

– Даруйте… Кгм… А вам… Кгм… Вам… тільки «доброго дня» і «дякую» наказано виголошувати українською?

Касирка навіть не глянула на нього, тож і пояснювати нічого не збиралася. Вона гукнула на всю залу, ні відриваючи погляду від комп’ютера:

– Охрана-а-а!..

– Ні крічі, Ксюш’, я тут, – «Нікіт’» ще не встиг одійти. Тож він лише заступив йому шлях і сказав негучно:

– Мущіна, нє хамітє. Скупілісь, і будьтє здарови.

Сказав і відійшов убік.

Він випростався.

– А я «нє хамлю». Я лишень хотів…

– Я хорошо слишал, што ви хатєлі. До свідання.

Так, так, охоронець вимовив «што» з притиском, він це добре відчув. І пішов, не озираючись. Слідом, як наче із усіх куточків зали, вихопилося:

– Шановні покупці! Йдучи вам назустріч, адміністрація мережі магазинів «АТБ»…

І далі раптом затараторило, мов ота, давно забута заїжджена платівка:

– … АТБ… АТБ… А тібє… А тібє… А тібє… А тібє…

«О! – ледь не вголос вигукнув він – А це звідки? Виходить, і там можуть траплятися халепи!».

Але вертатися не став, оскільки був певен: полагодять «атебешну трансляцію» і без нього.

 

 

“Українська літературна газета”, ч. 14 (280), 17.07.2020

Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

 

 

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!