Костянтин Сушко. «Орвай!»

126

Погляд шугнув по вузенькій стежечці, що спускається до затоки,  торкнувся розкішної  акації, завважив густющий бур’ян  на схилах дамби і спинився. Почав неквапно обмацувати камінчики на занедбаній бруківці. Якраз отут, де  бруківка  починає  тягтися по схилу, вгору, саме тут  і стояв Толик-старший.

Жадібно придивляюся до щільно укладених камінців, ніби силкуюся вгадати-розпізнати оті, на яких і стояв  Толя…

А що б це дало, коли б і вгадав?

 

…Толик-молодший  тільки-но  минув шосе і вже спускається з дамби. Кроків зо два, а може, три устиг зробити, не більше, а потім озирнувся  і крикнув:

–  Орвай!

Та ще й рукою махнув.

–  Орвай! – відгукнувся Толик-старший і теж махнув рукою.

Я йду поруч із Толиком-молодшим і мовчу, бо десь хвилину тому крикнув Толику-старшому  «бувай».  Тож мені більше нічого  йому сказати.

 

Так, це було саме отут. Сказавши «орвай», Толик-старший рушив бруківкою,  що й зараз тягнеться вгору. Слідом за дідовою коровою Толик-старший пішов. Я й зараз бачу  його  зсутулену постать,  хоча  акація давно вже перекинулася із тоненького прутика на розкидисте дерево; хоча уздовж бруківки і на схилах дамби  здійнялися  бур’яни й кущі, а між тим вигуком, що мені пригадався (навіть почувся!) і несподіваною згадкою  про нього втиснулося цілих півстоліття.

За що зачепилося тоді, п’ятдесят літ тому, чудернацьке слово, яке вчувається мені завжди, коли прошкую дамбою?

Тоді я не знав, що воно означає, і тільки  помахи рук підказали, що в такий спосіб обидва Толики попрощалися. Ми, зазвичай, казали одне одному «пока» або ж «бувай», вони ж обмінялися «орваями». Бо приїхали з міста.

 

–   Орвай! – крикнув  негучно Толик-старший.

–   Орвай! – відгукнувся Толик-молодший.

 

А я так і  не спитав, що воно означає.

 

Мені було чотирнадцять років, Толикові-старшому тринадцять, а Толикові-молодшому одинадцять. Ні в ту мить, коли обидва обмінялися «орваями», ні за хвилину-дві-три і так далі по тому, я навіть уявити не міг, що за тридцять літ дідусь Толика-старшого стане  власником нашої хати, і, навідуючись у рідне село, я неодмінно заходитиму до них – у свою рідну оселю! – як гість, Толик запросить мене до столу й шепне сестрі, яка сиділа поруч… Шепне так, що я почую:

– Это ведущий «Родника»…

«Родником» називалася природоохоронна сторінка в обласній газеті, з якою я співробітничав, і я тоді відчув неабияку приємність, що Толик знає про це, бо газета виходила накладом у 250 тисяч примірників.

А п’ятдесят років тому Толик найкраще серед  нас грав у футбол. І  Толик-молодший не відставав од нього. Та, либонь, не через це,  буваючи в селі і проходячи  дамбою, згадую, як прощалися обидва Толики –   мені здається, що слово, яким вони обмінялися, засіло не в моїй пам’яті, а зачепилося за щось десь отут…

За що саме? На камінцях його точно немає, бо люди підошвами, а підводи й машини колесами давно б уже все зітерли. На гілках акацій   теж утриматися  не зміг би, бо  таких розкішних гілок  ці дерева тоді ще не мали. Застряг у повітрі? Але ж повітря увесь час рухається! Ганяє його вітер туди-сюди…

 

–  Орвай! – крикнув  Толик-старший.

–  Орвай! – відгукнувся Толик-молодший.

 

Чую голоси обох, і  мені перехоплює в горлі…

 

Толик-старший загинув першим. За сорок літ після того, як отут, на дамбі  відгукнувся на голос Толика-молодшого. А в місті, повертаючись із другої зміни, він чекав трамвай на зупинці. Підійшли троє, попросили закурити. Незважаючи на те, що Толик простягнув пачку сигарет, раптом почали бити. Спершу кулаками, поки Толик ще стояв, а як упав,  – ногами.

Якби Толик-старший залишався лежати на місці, то його, закривавленого,  побачили б із трамвая, котрий згодом підійшов, але він, не в змозі  підвестися, став повзти у бік тротуару. Здолав проїжджу частину, зашпортався у кущі і там утратив  свідомість. А за кущами, поруч із тротуаром,  ніхто постраждалого не бачив. Знайшли його уже вранці,  нерухомого й холодного…

 

…Я й зараз бачу, як він дивиться на  нас із Толиком-молодшим, коли ми спускаємося з дамби,  і гукає:

–  Орвай!

Гукає і неспішно бреде  слідом за дідовою коровою. А я йду поруч із Толиком-молодшим. Поки що мовчу. І ще не знаю, як згодом  мені їх не  вистачатиме. До нестями бракуватиме обох Толиків.

Кажу обох, бо Толика-молодшого не стало невдовзі після того, як доля забрала од нас Толика-старшого. Він працював водолазом на пляжній  рятувальній станції і першим поздоровив мене  телефоном із високим призначенням. Я дуже зрадів його дзвінкові, а Толик сказав:

– Якщо  не проти, непогано було б десь здибатися й погомоніти.

– Як я можу бути проти, Толян! – абсолютно щиро кричав я у слухавку. – Неодмінно треба зустрітися! О-бо-в’яз-ко-во!

Кілька разів  домовлялися про зустріч, та завжди щось заважало. А невдовзі мені подзвонив знайомий і сказав:

– Немає Толика. Помер учора від серцевого нападу.

П’ятдесят років тому він чудово, як ніхто з нас, стояв на воротях. І тоді я не спитав у нього, що ж воно означає, оте «орвай». Взагалі ніколи не питав. І вже згодом якось  саме собою з’ясувалося, що так хлопці вимовляли французьке «оревуар».

Відтоді, коли,  йдучи дамбою, наближаюся до отого місця,   здається, що я впізнаю  камінчики, на яких півстоліття тому стояв Толик-старший. Вони все ті ж, хіба що зітерлися зверху й добряче угрузли в землю. І акація  поруч… А наше, давно забуте футбольне поле, неподалік дамби геть заросло вербами, і не скажеш,  що там колись був пустир.

–  Орвай! – летить  над бруківкою.

–  Орвай! – лунає у відповідь.

 

Ні, аж ніяк  не з моєї пам’яті прохопились, один за одним, обидва вигуки.  Вони десь тут, неподалік. Сторожко придивляюся до всього, що навкруги, і не можу збагнути, де ж вони засіли-застрягли…  Єдине, в чому переконаний: пам’ять моя тут абсолютно ні до чого. Тільки серцю боляче.

  м. Запоріжжя

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!