Книжечкою з такою назвою запорізький письменник Костянтин Сушко зробив сам собі подарунок з нагоди 50-річчя літературної творчості. Більше трьох десятків книжок спромігся видати за пів століття, двадцять із яких представив однією-єдиною . Таким чином, уявлення про нариси та оповідання, замальовки й новели, романи та повісті, а також літературознавчі розвідки К.Сушка, створені ним упродовж пів століття, читач може отримати через окремі абзаци, вибрані автором із своїх творів. У лаконічних уривках – відлуння проблем історії та природи, моралі та філософії, патріотизму й гуманізму, політики й права, філософії, побуту, археології і, звісно ж, літератури та мистецтва. Наприклад…
Мені
ще в молодості випало об’їхати майже всю Україну, побувати на Крайній Півночі і в Сибіру, в Середній Азії та Казахстані. Незабутні враження від літньої тундри й осінньої тайги, весняного степу і зимових гір. Та ось що важливо: до пізнання краси і сили кожного з цих місць я йшов від осягнення дніпровських, а особливо хортицьких плавнів, яке відбулося раніше; від осягнення рідних лугів, степів, балок та урочищ. Не через те, що усе своє, знайоме, здавалося мені красивішим і досконалішим, а від того, що все це, знайоме, – рідне. І не що інше, як любов до знайомого, рідного, кличе нас у незнайомі пустелі, в тундру, у тайгу. Кличе й терпеливо чекає, коли ми, побачивши і пізнавши їх, повернемося назад.
Любов до рідної природи – могутнє почуття, а тому всі ми неодмінно повертаємося на свої заповітні стежки. Кому як випаде – безпосередньо чи тільки подумки, але повертаємося завжди, якщо є любов. Як вона виникає? Хтозна… Проте є упевненість в одному: сила й чистота цього почуття не залежать від предмета любові, від того, що починається за околицею рідного села, селища, міста – могутній непроглядний ліс чи крихітний гайок. Неможливо по-справжньому любити природу взагалі й уболівати за її долю без любові і співчуття до того, непримітного, непоказного, що завжди поруч: самотня стара акація, м’який і завжди прохолодний спориш, чи засніжений куточок плавнів.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Із книжки «Наодинці з Хортицею»
Ми повинні
низько кланятися Білому Світові й дякувати за те, що народив і прихистив нас. Саме НАС – тебе, мене, його, а не когось іншого. Подяка – це очищення й освітлення душі, тож слід віддавати належне навіть картонному стаканчикові з-під морозива чи пивній пляшці, перш ніж, спорожнивши їх, недбало пожбурити під ноги – адже ось тільки-но вони були вмістищем того, що принесло тобі насолоду. Як змінилися б ми, коли б навчилися цінувати, поважати, дякувати й пробачати! Ми ж прибираємо геть з очей використані іграшки, пляшки, коробки, тарілки, миски, черевики, стільці й шафи, і т.д., і т.ін., замість того, аби чемно розлучитися, – шанобливо спалити, чи дбайливо здати в утиль – адже все це колись вірно служило нам. Слідом за зневаженими речами летять слова – кострубаті, брудні, образливі. Залишаємо напризволяще свої оселі, топчемо на підлозі-долівці книжки, зошити і світлини, трощимо старі шибки, ворота і хвіртки, нівечимо осиротілі кущі й дерева й гадки не маємо, як від цього страждає зраджений нами рідний куточок!.. Фактично ми обпльовуємо своє пройдешнє життя, і наш плювок не лишається за спиною – він летить у майбутнє і згодом нещадно мстить нам за все. Придивіться, як ми живемо сьогодні, і відчуєте гірку істину цих слів.
«У згонах»
Б-б-боже,
які ми короткозорі й необачливі… Приходимо у цей світ, через певний проміжок часу покидаємо його, так і не зрозумівши, де ж ми були. Аби як слід збагнути, нам бракує часу, бо займаємося не тим, чим варто займатися. Напираючи на вивчення історії – біографії людства – ми, власне, жадібно студіюємо епізоди безконечної вервечки загальнолюдських промахів та невдач. Смакуємо сценами насильства і зрад без жодних висновків для себе, бо не те, що необачно, а вже наче аж завчено повторюємо все, що творилося до нас.
Між тим, абсолютно непізнаним, невивченим залишається світ, який дав нам притулок. Будова листка й цілого дерева, поведінка їжака, характер лисиці… Ми навіть не здогадуємося, чому гадюці приписано повзати, шуліці літати, зайцеві стрибати, а сомові плавати… Доживаємо до «благородних сивин» (кому поталанить), живемо далі, а навіть не прагнемо збагнути, навіщо Бог приліпив миші перетинчасті крила, довгі вуха й нагородив її здатністю бачити й літати в абсолютній темряві…
Ми не бачимо різниці між вороною та граком, не знаємо, чим відрізняється клен від ясеня, не в змозі назвати й десятка диких рослин при тому, що тільки в Україні їх близько п’яти тисяч видів. Зате комп’ютер устигаємо освоїти ледь не з пелюшок.
«Я вибираю Хортицю»
Ніколи не було,
як немає і сьогодні гірших і кращих народів, слабкіших і сильніших, розумніших і тупіших. Усі люди, як біологічні істоти, однакові. Різними їх роблять трагічні обставини, котрі час від часу моделюються авантюризмом, зажерливістю, пихатістю, жорстокістю – найгіршим, що дозволили виплекати у собі люди протягом своєї історії. Антагонізм, ворожнечу провокують, збурюють у людському середовищі правителі, котрі ніколи не дбали про свій народ, а все робили тільки для вдоволення власних амбіцій. Коли уважно придивитися, стає видно, що ледь не переважна більшість усіх «видатних історичних особистостей», які верховодили масами, мали серйозні клінічні відхилення у психіці. Діяння стародавніх і новітніх «батьків націй» постійно супроводжувалися тисячами, сотнями тисяч, мільйонами людських жертв.
«Віщий Степ»
Неандерталець?
Ні, кроманьйонець. Той іще брався на збирання, а цей уже знав, що таке «охота-полювання». Але з якою метою убивав він зубрів і бізонів, зайців та оленів? Щоб жити. М’ясо йшло на стіл, шкурою прикривався від холоду. Він був сміливий, мудрий і великодушний, цей наш незбагненно далекий предок, адже ніколи не проливав крові «наших братів менших» задарма. Полювання заради розваги – результат розбещеного неробства. Заняття це виникло порівняно недавно. В його основі – пересиченість. Людина, котра кожен день свого життя виривала у долі постійною працею, котра вже знала справжню ціну добру і злу, не могла розважатися убивством. Вона лише покірно й пасивно брала участь у змаганні, у той час, коли мимо з гиком і свистом, з арканами, луками, мушкетами, вінчестерами й «тулками» проносилися господарі її особистої долі й життя взагалі. Вона, ця людина, і в наші дні – лише заганяльник…
«Зелений Мій Дім»
Рідні нащадки
мої! Міг би винити вас у тім, якими ви стали, що натворили, та серце моє не дає права. Бо свідомлю, скільки всього умістилося між нами й вами, і не розтуляються вуста мої, аби докоряти вам. Якою була земля наша за мого буття!.. Та згодом прокотилися по ній смерчі людиновбивчі, а за ними та між ними – божевільні перетворення-приборкування-удосконалювання, що й не впізнати тепер Ойкумени нашої. І хто учинив те? Самі люди. Сотворили нестерпні ставини й самі заручниками їхніми стали.
Треба схаменутися, інакше загине Рід Людський. Не в той бік він посунув. Не зисками-визисками слід гострити думи свої і душі повнити, а радістю вільного буття. Відчуттям неба над головою, землі під ногами, простору безмежного й непотьмареного і свого доцілля в нім. Того доцілля, що відоме порошині й комашині, травині й деревині, пташині і звірині. Людина – не господар буття, не цар природи, а лише її крихітка – безпомічна і вразлива
«Ойкумена»
(з монологу скіфського Дантура)
Я наче й слідкую за книжковими новинками, то ж можу сказати: досі не стрічав у нашому літературному просторі саме такого способу представлення творчого доробку. Тим паче, підсумкового значення. Не пудовими томищами, а крихітною книжечкою, форматом А-6, на 114 сторінках і накладом у 200 примірників. Вигідно? Більше, ніж. Насамперед, багатьом із «інженерів людських душ» по кишені. Та, головно, як сказано в анотації до незвачайного видання, – читачам же менше мороки!
Підготував В’ячеслав Сандул,
м. Нікополь
“Українська літературна газета”, ч. 10 (302), 21.05.2021
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.