Із житія маленького українця

160

Двоє водіїв діляться своїми враженнями від автошляхів.

— От я їду по Білорусі. Ставлю пластмасову склянку
з водою перед собою і їду, а вода не вихльопується, бо там — рівні, як
дзеркало, дороги.

— Зате у Білорусі президент із диктаторськими
манерами.

— То й що? А ти бачив німецькі дороги, які
будувалися ще за Гітлера? Ні? А я бачив. І де той Гітлер? А дороги залишилися!

***

Одеса. Скверик. Шахісти. Нервовий болільник вигукує
гравцеві: «Нащо ти завалив пішака? Це ж — дріб’язок! У тебе ж є шанс взяти  коня».

У відповідь лунають спокійні слова, гідні пера
Шекспіра: «Хай буде».

 

***

В якомусь лише йому самому зрозумілому пориві
Володимир Сосюра якось вписав у свій вірш рядок: «Якби Шевченко був живий — він
був би комуністом».

Хоча сам Шевченко задовго до того записав у своєму
щоденнику абсолютно протилежне міркування: «Это плохой человек, коммунист
какой-то».

 

***

Київ має достатньо пам’ятників. Серед них —
великому туркмену Махтумкулі, великому азербайджанцю Гейдару Алієву, великому
єврею Шолому Алейхему, великому революціонеру Кузьмичу (одне із псевдо В.
Ульянова), великому сліпому Паніковському і навіть невідомому коту біля Золотих
Воріт.

У Києві немає лише пам’ятників Симону Петлюрі,
Степану Бандері. Тому що це  «маленькі
українці»? Чи маленькі ті, хто не шанує пам’яті своїх визначних попередників?

 

***

Поет С. з нетерпінням чекав виборів різного рангу.
Для нього це була врожайна пора, бо відпрацював схему, яка діяла бездоганно.

За кілька місяців до дня голосування він брав
підготовлену до друку чергову збірку віршів і починав робити обходи
штаб-квартир усіх місцевих осередків політичних партій демократичного
спрямування. Заходив і казав партійним «геносам»: « Я ж не пропоную вам
халтури. Це — хороша поезія. Ви фінансуєте видання збірки, в якій на чільному
місці буде написано, за чиї кошти вона видана, а я забезпечую вам голоси всієї
місцевої інтелігенції».

Партійці з розумінням кивали головами й відмовляли,
посилаючись на брак коштів у партійній скарбничці.

І тоді поет С. кидав заготовлену фразу: «Ну тоді я
пішов до комуністів». І ця фраза-жаханка в якомусь кабінеті обов’язково
спрацьовувала, йому кричали навздогін: «Зачекайте! Щось придумаємо»…

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!