Іван Яцканин (Словаччина). «І боржникам нашим…»

“Українська літературна газета”, ч. 4 (348), квітень 2023

 

 

Стережи, сину мій, заповідь батька свого, і не відкидай науки матері своєї!

/Книга приповістей Соломонових, 6, 20/

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

Хвопче, так рідко домів ходиш. А я тебе… – не доказала, біль взяв слова.

А мені якась власна безвихідь відібрала мову, хоч так багато хотілось сказати.

– Мамо, більше мені цього не говоріть…

Я мовчу і дивлюся через вікно на берести, які стоять по цілому фарському березі, й кидають розлогу тінь, та нема для кого.

Надворі така спека, що бережки виглядають, як погано випалена цегла.

Село неначе вимерло. Не чути возів, ніхто нічим не дзеленчить. Всі кудись позалазили.

– Синку, жнива, а я?.. Мені на поле треба.

– Сонце все спалить.

– Чуєш оту тишу? Всі у полі…

На подвір’ї пес риє яму. Робить це дуже зосереджено, не заважає йому навіть спека, докучає тільки довгий язик. Риє яму, хоч нічого йому туди сховати. Бачу, як на балку старої шопи сів дятел і стукає…

– А тато де?

–Запрягли коней, а коні так спиралися, так не хотіли з дому вийти.

– Татові скажи, най всі борги поверне, і мої, і свої.

– Чому?

– Таким людям, як ми, не треба вже боргів.

Мати важко дихає. Я пробую відчинити вікно, руки трясуться, і немає зразу тої сили… Нарешті вікно все ж таки піддається. На лиці відчуваю тепло. Зразу під вікном город, але й звідти не чути запаху ніякої квітки.

– Чуєш, синку, як пахне кріп.

Мовчу. Тепле повітря наповнює кімнату. Відчиняю двері. Всюди така спека…

– І пташки не чути.

– Спека.

А ластівки?

– Ластівки вже другий рік до нас не повертаються.

– Гм, так, так, ґаздівство запустіє.

Хочеться звернути розмову на щось приємніше. Сонцем прогріте повітря не дає пригадати щось веселіше.

– Слухай, як прийде тато, ти за борги йому нічого не кажи. Ще подумає щось…

Мати говорить тихо, здається, що їй заважають відчинені двері, аби хтось, не дай бог, не підслухав.

– Які ж там у вас можуть бути борги? — запитую так мирно, щоб не тривожити матір. Вона й справді здогадалась, що відповіді я не чекаю.

На блідому маминому обличчі промайнула ледь помітна усмішка і загубилась у неслухняному волоссі, яке вибивається з-під хустки.

– Синку, я поле хочу видіти, — мати пробує встати. Поламана нога ковзне з ліжка і глухо вдариться об підлогу. Я відчуваю, як мені від болю затіпались губи.

– З двору видно пастівник, а поле аж ген…

– Я собі все можу пригадати, кожну стежку, кожен камінь на тій стежці.

Знаєш, хвопче, земля все дає і забирає все. Потримай мене, бо я така слабка, як бадилля. Так, так, все на світі до часу, але што днесь втече, то завтра не доженеш… Ой, йой, йой, там лишилася моя сила, там…

Мати хоче показати рукою, але рука її не слухається. Очі зволожились і наповнились блискотливим смутком.

Стою на подвір’ї і зосереджено дивлюся на хвіртку. Ні, ні, не на хвіртку, але близько за неї, чи не появиться мама з величезною зайдою трави. Нікого не видно, лише молоді берести по той бік річки ніби хочуть своїм шумуванням загнати геть оці роздуми. Цей момент запам’ятався навіки: хвіртка, а за нею маленька жінка з величезною ношею трави. Дивиться на мене і посміхається. Неважка вже для неї зайда, повна трави. Тішиться нашій зустрічі.

І зараз стою на тому самому місці, оком кину то на дорогу, то на хату. Гм, без ґаздині хата плаче. Стою і покірно чекаю, поки прийде, кине із себе оте зв’язане зелене диво і скаже:

– Хвопче, так рідко приходиш на цей двір…

А я у відповідь:

– Мамо, не кажіть більше такого, бо серце пукне…

Стою на подвір’ї, очі прикуті до хвіртки, але я знаю, що більше не почую тих слів, і не скажу своїх.

І в ту мить, не хапаючись гаманця, хочеться підраховувати власні борги.

Вітер дужчає, на шляху знялася курява і колесами жене розтрушену з возів солому. До цього дивного фейєрверку приєднуються молоді берести. Знову заважають підраховувати.

Ех, берести, берести…

 

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматіhttps://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua

Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.