Іменем бога…

 
З циклу «Світ за порогом»
Михайло СИДОРЖЕВСЬКИЙ
 
4.
…«вони рідко помирають і ніколи не подають у відставку»; здається, так у класика; втім, бурхливе і неспокійне новочасся спростовує цю сентенцію, і вони відходять, один за одним, залишаючи по собі ганьбу, прокляття підкорених і кров замордованих, – як змертвілі релікти жахливого століття двох світових воєн, як закам’янілі артефакти драматичного минулого, як знаки біди і перестороги для здичавілого людства, котре наполегливо, крок за кроком, прямує до апокаліптичного невідомого, що його контури проступають крізь густі сувої димів, звістуючи час месії (ось, уже чути його кроки!) – час непевний, час здійснення пророцтв; криваві тирани залишились у столітті минулому, таврованому страшними випробуваннями і диявольськими експериментами, залишились у тому столітті, котре зоставило по собі пекучу пам’ять трагедій і жертв; зрештою, Господь так розпорядився, що нам судилося бути за свідків і учасників у тім жорстокім часі, чекаючи обіцяного другого пришестя, візуалізованого в проголошеній кумедним і лисим як коліно вождем новітній заповіді про нинішнє покоління, котре за якихось двадцять років житиме в блаженнім раю безумовного здійснення всіх невідкладних потреб і найпотаємніших бажань; той казковий рай («ті слова про обіцяний край») уявлявся як фантастичний час майбутнього, як позаземний едем; така собі таємнича, ірреальна і містична шамбала з цілком метафізичною і рукотворною горою кайлас, увінчаною на самій верхівці диявольською п’ятикутною зіркою; чи ми справді вірили в прийдешній рай під сатанинськими символами? ми, що захлиналися в затхлому багні червоного комуністичного пекла? ми, блаженні, що почувалися щасливими у своїм сліпім невіданні? чи знали ми, що непевний час уже завагітнів неймовірними метаморфозами, і що вже подув наповнений голосами минулого вітер, і що ось він уже як хижий звір, що лютує, зриваючи з завісів вікна і двері і здиблюючи ріки, і що у ветхих пергаментах мелькіадеса вже проступають як кров крізь бинти зловісні передбачення про грядущі урагани, котрі зітруть людську пам’ять – щоб почати новий відлік часу, позначений в івановім одкровенні як останній рубіж, як випробування, котре нам не дано перейти і відбути, бо чого вартий жорстокий, немилосердний світ без любові; світ, у якому набирає вселенської сили зло, і мільйони подарованих Творцем маленьких життів народжуються лише для того, щоб вмерти від голодної смерті у джунглях забутих цивілізацій; світ, у якому іменем бога, во ім’я бога щоденно ллється кров і стинають голови невинних, а новітні раби жебрають на геополітичних роздоріжжях; світ, у якому порядкує сатана, спустошуючи землю і душі?..