“Українська літературна газета”, ч. 1 (357), січень 2024
Мене розбудив телефонний дзвінок о третій годині ночі. Розбудити мене о такій годині могла лише дуже серйозна причина: нещасний випадок, хвороба, смерть. Похитуючись, як людина, що прокинулася від глибокого сну, я пішов до вітальні і дотягнувся до телефону на столі, який все ще дзвонив. Я намагався чимшвидше зняти слухавку, щоб не розбудити домашніх. Чи це моя дочка поїхала з міста, чи щось трапилося з батьком, який жив сам? Або ще щось сталося!.. Скільки варіантів промайнуло в моїй голові за цю недовгу мить.
Це був мій друг, вчитель Юсуф.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Коли я сказав: «Ало», Юсуф схвильовано закричав у слухавку:
– Ну ж бо, де ти є? Ти чого не читаєш повідомлень? І в соцмережі не заходиш. Приїжджай швидше!
У його голосі не було жодних ознак тривоги чи страху. Насправді, він був доволі веселим.
– Третя години ночі. Куди мені їхати? Навіщо? Юсуфе, що відбувається?
– Усе містечко Далйан не спить, а ти не знаєш. Давай, бери вудки і відра. На узбережжі повно риби, риби…
Юсуф любив рибалити. Я іноді ходив із ним на риболовлю, а іноді ходив і з іншими друзями. Хоча я не був таким допитливим, як Юсуф, але знав про вудки і рибу, усе, що мав знати кожен житель узбережжя. Але, зізнаюся, тієї миті я відчув полегшення: значить, нічого страшного не трапилося. Гормони, вивільнені внаслідок пережитого страху і почуття тривоги, несподівано викликали у мене сонливість.
Моя дружина прокинулася від звуків, що посеред ночі наповнювали кімнату, і прийшла до вітальні. Прислухаючись до моїх розмов, вона намагалася зрозуміти, що змусило нас вилізти з теплого ліжка о такій порі.
Юсуф наполегливо продовжував:
– Давайте, швидше. Приїзди із великими відрами. Скільки років рибалю, а такої навали риби ще не бачив. Це морські окуні, морські окуні… І приманки теж бери з собою…
Моя дружина почула голос Юсуфа, який вже кричав у слухавку. Вона здивовано дивилася мені в очі. Моя дружина, як людина, що живе поблизу моря, знала багато про рибу, хоча й не рибалила.
Ці нічні години були найкращим часом для ловлі морського окуня. З опівночі і до світанку окунь підходив до берега, і навіть рибалкам-аматорам було легко його зловити.
Юсуф продовжував наполягати. Раптом його хвилювання ще більше зросло:
– Слухай, одна з вудок знову ворушиться. Мабуть щось спіймав, давай, давай швидше. Я з боку Акбюка, – сказав він і відімкнув зв’язок.
Моя дружина нарешті видихнула повітря, яке затримала в грудях. Вона теж була доволі здивована:
– Можеш їхати, якщо він так наполягає. Травневі ночі холодні, тож одягайся тепліше. Я принесу вудки. – сказала дружина.
– Косяк окуня. Принеси ще, будь ласка, приманки, які ми нещодавно купили. – трохи замислився і додав я.
Морський окунь ловився не на кожну наживку. Для ловлі таких риб, як морський окунь, використовували спеціальні приманки – штучні рибки розміром із палець. Ці штучні рибки, які яскраво сяють навіть під водою, відбивають місячне світло таким чином, що приваблюють окунів, і вони припливають, щоб проковтнути наживку. У мене також був такий набір рибок-приманок, який я нещодавно купив.
Поки дружина усе це збирала, я одягнувся і, взявши два відра, щоб скласти в них спійману рибу, був готовий їхати на узбережжя.
Дорога до берега моря машиною не зайняла багато часу. Акбюк був найрівнішою частиною узбережжя. Тут пляж тягнувся так далеко, наскільки сягало око.
Те, що відбувалося на пляжі, нічим не відрізнялося від того, що описав Юсуф по телефону. Було схоже на те, що усе містечко прийшло на пляж. Довжелезний пляж був повний людей. У місячному світлі всі закинули свої вудки у море і весело балакали в очікуванні улову.
Поки я паркував машину у відповідному місці і крокував пляжем, щоб знайти Юсуфа, я краєм ока заглядав у відра інших людей. Порожніх відер не було, у кожному із них тріпотіло принаймні один-два окуні. І це були великі окуні вагою близько півкілограма кожен.
Знайти Юсуфа було нескладно – він, як завжди, голосно розмовляв, тож його було чутно здалеку. Він дуже зрадів побачивши мене.
– Ахмете! Як ти можеш спати, брате? Усе місто тут. Поки тебе розбудиш – вже ранок настане. Давай, давай, постав відра сюди, – сказав він, показуючи на місце збоку.
– Дивись, це мої відра. Одне повне, друге наполовину. Це узбережжя ще ніколи не бачило такого напливу морського окуня. Цього року люди наїдяться рибою досхочу.
Юсуф заходив у море у височенних рибальських чоботях.
– Морський окунь може підійти до берега на глибину до тридцяти сантиметрів, вони щойно пройшли між моїми ногами, – схвильовано пояснював він.
Я дістав одну з вудок, начепив на неї блискучу рибку-приманку і закинув її у воду. Я ще не встиг приготувати другу вудку, як на неї вже попався морський окунь. Юсуф був у захваті.
Ти це бачив? Такого окуня це узбережжя ще не бачило.
Усі почали підмотувати волосінь, яку невдовзі закинули в море.
Кого тільки не було на березі? Міський голова, вчителі, імами, бакалійники, продавці зелені, овочів та фруктів – усі були там. Деякі з них прийшли зі своїми дітьми, кожен з вудкою у руках, і вони наче не ловили рибу, а ніби збирали тих морських окунів з моря.
Кожне натягнення волосіні, позначене успішним уловом, ще більше збільшувало радість людей, а новачки, які випадково допомагали рибі обривати волосінь, швидко змотуючи котушку вудки, викликали у всіх сміх.
Пройшло близько години з того часу, як я прибув на пляж, і одне з моїх відер було вже майже наповнене сріблястим окунем.
Біля берега з’явився рибальський човен середнього розміру.
Юсуф дуже пожвавився:
– Ого! Які розумники. Як ми не змогли додуматися до цього? Якби ми припливли на човні Бахаттіна, скільки б ми наловили риби, – нарікав він.
Юсуф підраховував, скільки грошей він міг би заробити на морському окуні – дорогій і смачній рибі у будь-яку пору року.
– Проґавили стільки грошей, – далі нарікав він. Подивився на човен вдалині ще раз і сказав:
– Плаваючий гаманець прямо. Знаєш, як він це робить, – Юсуф повернувся до мене і почав пояснювати. Після того, як косяк риби оточений неводом, шнурок внизу сітки закриває горловину, і риба потрапляє в пастку. Потім невід витягають краном, і чоловіки зароблять чималі гроші.
Юсуф підраховував, скільки грошей зароблять люди на човні на цьому морському окуні, обмінюючись жартами із головою містечка та імамом, які намагалися зловити рибу вудками неподалік від нього.
– Послухайте, якби ви додумалися так вчинити, то вже б завершили будівництво мечеті. Якби ви припливли ловити рибу на рибальському човні, то продали б рибу і грошей вистачило б і на мінарет, – вигукував він.
Не знаю, чи принесло б це стільки грошей, скільки він говорив, але було ясно, що за короткий час можна було б добряче заробити.
Поки Юсуф жартував із паном головою та імамом, у голови містечка задзвонив телефон. Голова зрадів, що на деякий час врятувався від жартів Юсуфа. Він бадьоро відповів на дзвінок, але чим більше говорив, тим похмурішим ставало його обличчя. Коли він поклав слухавку, то був у досить задумливому настрої.
Юсуф продовжив говорити з паном головою.
Він сміявся і казав:
– Подивіться, як занепав духом голова, коли він порахував, скільки коштує човен морського окуня.
Панові голові було не до жартів:
– Мені щойно подзвонив власник рибної ферми, що знаходиться тут неподалік у морі. І рибальський човен, який ми бачимо, теж належить цій рибній фермі.
– Ви бачили цього розумника, – втрутився Юсуф.
– Ні, все зовсім не так, – відповів Мухтар. – Виявляється, що металеві сітки на рибній фермі полопали, і риба втекла в море. Власник і працівники ферми на човні намагалися відловити цю рибу.
Тепер причина такого інтенсивного припливу морського окуня була зрозуміла. Ця безпрецедентна навала риби виявилася нічим іншим, як зграєю морського окуня, що втік із сусідньої рибної ферми.
Юсуф, який не відволікався від витягання одного за одним морського окуня, додав:
– Я нічого не знаю про ферми. Я припхався сюди серед ночі і сам наловив риби з моря своєю власною вудкою.
Ми з головою містечка почали дивитися на місцевого імама, щоб дізнатися його думку. Імам зрозумів, що ми чекаємо від нього якоїсь відповіді:
– У книжках, які прочитав, немає жодного прикладу, жодної релігійної притчі, яка б дала відповідь на питання, що робити у цій ситуації.
Голова не знайшов у цій відповіді рішення, на яке сподівався. Зрештою, хіба могли бути у релігійних книжках, які перечитував імам, і які написані бозна-коли, приклади щодо рибних ферм, про існування яких навіть не йшлося у момент написання тих книжок?
Я повернувся до голови нашого містечка і сказав:
– Думаю, вам варто зателефонувати власникові рибної ферми і сказати йому, що деякі друзі хочуть підтримати його і подарувати йому рибу, яку вони зловили.
Поки голова повільно тягнувся до телефону, Юсуф та імам тихенько чекали.
Голова набрав номер власника рибної ферми, з яким щойно розмовляв, висловив йому ще раз співчуття з приваду того, що сталося на фермі, а потім озвучив нашу пропозицію.
Навколо нас утворилося коло із людей, які стали свідками цієї розмови.
На відкритому повітрі було не чутно, що казав співрозмовник, але ми чули, як голова сказав йому:
– Чим ми можемо вам допомогти?
Коли він закінчив говорити, ми всі з нетерпінням чекали, що скаже пан голова. Юсуф не витримав першим:
– І що він сказав?
За короткий час ця новина облетіла все узбережжя, її почули навіть ті, хто рибалив у найвіддаленішому кінці. Усі прислухалися до пана голови.
Голова зітхнув із полегшенням. Після цього він голосно заговорив:
– Він передав вітання усім риболовам! Він каже, що це його подарунок, нехай усі приймають його і насолоджуються рибою.
Юсуф, мабуть, хотів обуритися і сказати, що він всю ніч закидав вудку в море і сам наловив риби! Він хотів сказати, що ж це за подарунок, який ти сам собі зробив, але не зміг.
Поки ми брали відра з рибою і йшли до своїх машин, деякі з новоприбулих і ті, чиї відра ще не були повні, продовжували закидати свої вудки у нічне море.
Переклад з турецької Ольги Вірник
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.