“Українська літературна газета”, ч. 4 (360), квітень 2024
Санька відкотився під поребрик і закляк. Прислухаючись до тіла, він задоволено відзначив, що крім дзвінкого шуму у вухах, воно почувалося добре. Тіло тішилося весною і на клітинному рівні навіть тихо щось собі наспівувало. Краєчком ока Санька бачив, як немов пташенята з гнізда, із сусідніх машин виплигують і падають тіла — затиснуту в пастці колону крили кулеметами з двох боків.
Він вирішив порахувати до десяти і потім бігти у безпечне місце, але тіло підхопилося чомусь на слові «…тьсімві». Пригинаючись, всякуючись сам у себе, петляючи как заяць, він рвонув подалі від палаючої «мотолиги» й сам не помітив як перескочив стіну з червоної цегли. Аби лише не було тут собак — промайнула думка, а за нею друга — забув автомат!
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
За два місяці спецоперації Санька ще нікого не вбив. Так вийшло. Він і ворога не бачив ні разу, ані живого ані мертвого – лише спалахи, вибухи та порожні домівки з вибитими вікнами. Після кожного прильоту з’являлося багато “двохсотих” та “трьохсотих”, але Санька був як заговорений — ані подряпинки. Нічого дивного. Він із дитинства знав, що життя його годує… ха-ха, готує до чогось особливого.
Червона стіна була красивою — цеглинка до цеглинки, з надійними колонами і міцною основою. Правду кажучи, Санька таких стін ніколи не бачив — хіба що стіни Кремля по телевізору. Але за ці два місяці він звик не дивуватися ладу та облаштованості ворожих територій — з рівними дорогами, скляними зупинками і черепичними дахами. Європа! Начхати, думав Санька, розтрощим тут усе, тоді й у нас життя піде не гірше.
Під стіною в тіні ріс мох, а далі починалися зарості малини. Санька допив воду з фляги і поповз крізь кущі, намагаючись не навалюватися на сухі гілки. На краю світла та тіні він став спостерігати, уважно оцінюючи обстановку. Попереду розчахнувся газон. На ньому стояли садові меблі, ніби зроблені з гнутих гілок — стіл і чотири стільці, а п’ятий лежав на боці. Далі починалися фруктові дерева — їх були десятки і всі вони цвіли білим та рожевим. Дуже здалеку долинали звуки бою, але в саду співали птахи і було чути, як довкола високих вишень гудуть бджоли.
Санька підвівся на весь зріст і пішов у бік саду. Навколо розливалися такі пахощі, що його знудило, коли він відчув власний запах. Він скинув спітнілий камуфляж і за мить опинився в саду зовсім голим. Санька підійшов до квітучої вишні і став слухати густе дзижчання комах, що зливалося в монотонну, але дуже приємну мелодію. Щоб краще відчути цю музику, Санька обхопив руками та ногами стовбур дерева і притулився до нього вухом. Так тривало неймовірно довго, і могло б продовжуватись нескінченно, якби Санька про це не задумався.
За першою думкою прийшла друга. Вона була несподіваною. Мені треба нагору! Санька побіг стовбуром, спритно чіпляючись за кору усіма шістьма лапками, і незабаром заліз на найвищу гілку. Він лизнув якусь кислу рідину, що цебеніла зі шпари в стовбурі, відчувши себе абсолютно щасливим. Так ось до чого готувало життя, ось воно те щось особливе!
Гілка хитнулася під вагою величезної синиці, яка весело дивилася на Саньку то одним, то другим оком. Така ж сама, як у нас у селі, подумав він за мить до того, як його тільце хрустко переламав навпіл блискавичний удар дзьоба. Санька помер. До тіла, що лежало поряд із догорілою “мотолигою”, вже зліталися допитливі ворони.
За Віктором Пєлєвіним («Zрада»)2025 р.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.