“Українська літературна газета”, ч. 9 (365), вересень 2024
Вигорілі соняшники під вікном псували їй настрій найбільше. Ні, звісно, це було не так, адже найбільше псували настрій діти. Їхні крики щоранку. Ох. Як же ж вони волали на цьому стадіоні під час своїх уроків фізкультури. Сміттєвоз стогне, як поранена доісторична тварина, діти репетують, вчителі верещать ще сильніше. Кожного ранку вона намагалася сховатися від цього ґвалту у своїй улюбленій верблюжій ковдрі – з червоними та білими квітами, – та марно. Тому вона їх – дітей – ненавиділа. Бо вони псували їй настрій. І вже потім у цьому списку йшли вигорілі соняшники. Нагадування про недосконалість і несправедливість життя.
Вона не розуміла і не хотіла, навіть не збиралася зрозуміти цей новий світ. Він був ніби насмішкою над усім її життям. Він лякав та обурював. Діти з телефонами, жінки в поліцейській формі, підлітки з грошима, які незрозуміло звідки в них взялись, мова, все-все-все. Це було знущанням і вона відчувала себе жертвою. Так-так – жертвою! І це було неприпустимо. У неї мало бути нормальне життя, а не у всієї цієї наволочі.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Чи не найгіршим було те, що її однолітки майже не підтримували її. Чоловіки були надто слабкими, з усіх точок зору, і помирали раніше за жінок. Ті, що залишилися в живих, намагалися розмовляти новою мовою; і дружини їх були не кращі за них. Як же вона шкодувала, що у лютому та березні 2022 року її не було у Києві. У своїх думках вона наводила, здавала, звинувачувала і навіть виносила вироки. Вона б їх усіх би тут пошикувала, нікому б просто так нічого не минулося.
Вона жила у світі, якого давно не було, і любила лише його. Це була специфічна любов, бо вона любила ненавидіти, а всі інші почуття важко було навіть близько прирівняти до чогось схожого на кохання.
Ви спитаєте, звідки я стільки знаю про неї. Це справедливе питання. Однієї ночі, вже після початку комендантської години та навіть після оголошення повітряної тривоги, я визирнув з вікна, щоб глянути чи не вимкнули світло у сусідньому домі, і раптово побачив її. Вона крадькома дійшла до наших кущів жасмину – нещодавно підрізаних, слід сказати – та почала відламувати молоді, живі гілки. Саме тоді я зрозумів і хто це робить (бо це було не вперше), і що відбувається у її голові. Мені чомусь здавалося, що вона плаче, хоча, скоріше, мені хотілося, щоб це було так. Що я знав точно, так це те, що вона ламає гілки жасмину від безпорадності й того, що світу було байдуже на її ненависть на нього і на нас усіх. Вона могла б зламати усі гілки, якби їй вистачило сил, але вона не могла змінити того, що помирала, а навкруги стільки всього тільки починало жити.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.