Данило Кравченко. «Речі»

730

У шафі, десь під купою теплих ковдр, ненависних светрів, непотрібних речей і рідкісних знімків мого головного мозку, вже не один рік лежить електронна друкарська машинка Optima. Само собою, німецька.

Навіть близько не згадаю рік, в який мені її подарували батьки, але точно пам’ятаю той захват, що я відчув від цього презенту. Машинка голосно і солідно відстрілювала кожну букву — саме так, як про це писали деякі класики (трата-тата-трата-тата і далі, в залежності від ритму) і у неї була клавіша, яка давала можливість виправляти помилки.

Так склалося, що жодної завершеного оповідання я на машинці так і не написав. Було безліч якихось вічно незавершених та кинутих на різних рівнях розвитку шматків — і все. Потім на машинці зламалася стрічка, і мені, який на той час вже звик до постійних поразок в боротьбі з власною лінню, залишилося лише капітулювати і прибрати це свідчення власної неспроможності у шафу.

Там вона і лежить роками (хто знає — може, навіть в цілком робочому стані), а оповідання, як і раніше, я найчастіше спочатку пишу від руки і лише після набираю на клавіатурі свого старенького ПК…

Поруч із шафою стоїть у чохлі, вкритому шарами пилу за не один рік, гітара — електроакустика. Її я зрідка беру в руки, зазвичай в ті моменти, коли вдома нікого немає.

Мою першу акустичну гітару (здається, що вона була родом з Чернігова) я любовно називав Поллі, в честь однойменної пісні Nirvana. Своє існування вона закінчила не кращим чином. А першу та останню електрогітару — старенький, беушний Lead Star — я власноруч в припадку сказу розбив об ліхтарний стовп на вулиці Виборзькій після невдалого концерту нашої групи в «Барвах». З тих пір, а це було дуже давно, я втратив інтерес до музики у власному виконанні…

У висувних ящиках книжкової шафи простоюють, а вірніше пролежують свої дні трубки для куріння. Після першої археологічної практики поблизу села Велика Бугаївка серед нас — практикантів — виникла мода на цей атрибут. Підкреслена церемоніальність процесу захопила мене не на один рік, але і це пройшло. Хоча і зараз, особливо вночі, коли закінчуються кляті сигарети, а курити хочеться до чортів, люблю пихтіти однією з них на сходах.

Поруч з трубками лежить коробка нюхального тютюну — рідкісна і недовга, але приємна примха. Куди приємніше жувального…

Є багато інших речей, менш або взагалі непрактичних, які мені подобається зберігати: порожні пляшки з-під хорошого віскі, старі корінці від посадкових квитків на літаки, автобусні квитки, візитки якихось адвокатів та журналістів газет місцевого значення, записники часів роботи в різних редакціях і навіть підшивки газет, в які я щось там писав.

Іноді хочеться позбутися від усього цього мотлоху, але я завжди ловлю себе за руку. Час летить все швидше, спогади гаснуть, а ці речі досі нагадують мені, ким я був колись.

 

***

Я написав це п’ять років тому. З того часу дещо змінилося. Наприклад, я кинув палити, тож трубки вже два роки лежать у шухлядах та пахко нагадують про погану звичку, якої я майже позбувся. А ось електронна друкарська машинка Optima після багатьох пригод була зламана. Металеві її частини я здав на металобрухт. Речі залишаються і зникають. Як залишаюсь і зникаю той я, якого знаю. Який має добре знайому частку мене в минулому і ще невідому — у майбутньому.

 

 

“Українська літературна газета”, ч. 25 (317), 17.12.2021

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!