(Оповідання)
Полковник усе своє життя зневажав історію, тож не дивно, що коли настав час, вона – історія – відповіла йому взаємністю. Від цієї людини — якщо він, звісно, був людиною — не залишилося ані імені, ані прізвища, ані по батькові. Лише зневажливе прізвисько — Мародер. Історики — ті з небагатьох сміливців, що вирішили забруднити свої руки та мізки, вивчаючи нечисленні залишені ним сліди та численні залишені ним злочини — сходяться в тому, що прізвисько це щонайменше не дуже коректне. Згідно з тим, що їм вдалося встановити, більш доречно було звати полковника Вбивця або Збоченець, або навіть Невіглас. Чому сучасники обрали саме мародерство як рису, що найбільше характеризувала його — досі загадка. І поки що немає причин вважати, що колись, одного дня, вона буде вирішена.
Отже, полковник зневажав історію до такого ступеню, що, коли його батьки розлучилися, він зачекав місяць, після чого почав створювати свою реальність. Дивним чином в один день його батько загинув в автокатастрофі, а мати померла від удушення газом. Так казали, але не дуже довго. Вже наступного дня полковник Мародер особисто звернувся до нації з промовою, в який зазначив що: його батьки любили одне одного усе життя і ніколи не розлучалися, а уся інформацію про розлучення — справа рук націонал-зрадників; його батьки померли в один день; його батьків вбили націонал-зрадники, і тому він як голова Держави, як Головнокомандувач, як Чоловік, як Син суворо покарає усіх причетних до цього злочину. Ще до того, як полковник закінчив зачитувати свою промову, по всій країні було затримано понад дві тисячі людей. Але навіть це не втримало їхніх родичів від прояву скорботи та патріотизму — більшість з них того ж вечора вийшли на майдани свої міст, містечок та сіл з прапорами країни та портретами полковника. «Я люблю його, бо він сильний та вб’є кожного, хто проти миру!», — сказала в коментарі журналістам одна жінка.
Наступного дня міністр внутрішніх справ відзвітував, що злочин розкрито, а вбивці та всі причетні — затримані. Ще до того, як він закінчив читати з суфлера повний канцеляризмів та штампів звіт, в тюрмах по всій країні вже закатували до смерті більшість з затриманих минулого дня.
На третій день після виступу полковника слово взяв міністр культури. Він урочисто заявив, що батьки Мародера (звичайно, офіційно їх називали інакше) — це символ непорушності та святості традиційного шлюбу, взірець для майбутніх поколінь та безперечне культурне надбання країни. Ще до кінця наскільки ж пафосної, наскільки безглуздої промови міністра культури у бібліотеки, школи та виші надійшло розпорядження за підписом прем’єр-міністра про заборону вживання слова «розлучення», «…у зв’язку з чим потрібно негайно вилучити з обігу та з освітніх програм книжки та/або твори, в яких святість традиційного шлюбу піддається сумніву, знецінюється, викривляється». Так «Віднесені вітром» були буквально віднесені вітром, бо роман не тільки вилучили, але й, за особливим наказом, видирали з нього сторінки. Так «Улісс», теж за особливим наказом, який, як кажуть, окрім іншого, був викликаний неспроможністю полковника прочитали більш як десять сторінок роману, знов конфіскувався та спалювався. Так «Чорна книга», звісно, за особливим наказом, заливалася чорною фарбою, аби ані слова не можна було прочитати. І так далі, і таке інше.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Цікаво, що саме в цей час полковник вирішив, що про нього неодмінно мають зняти художній фільм. На написання сценарію дали два місяці. Була сформована команда з двадцяти сценаристів, які, за оцінкою самого полковника, «категорично не впоралися зі своєю роботою». По-перше, Мародеру не сподобалося, що головний герой має звання полковника, тож спочатку сценаристам довелося навмання «підвищувати» його до генерала. Але вони не вгадали, бо сам полковник після глибоких розмірковувань одразу надав собі звання маршала і, звісно, забракував другий варіант сценарію, де він був лише генералом. По-друге, полковник (будемо відверті — за очі його до останнього дня життя тільки так і називали) майже сказився, коли побачив у тексті згадку про те, що війна, в якій він брав участь ще в молодості, була його країною — ЙОГО країною! — програна. Сценаристів заарештували, а Мародер особисто почав вносити правки. Так втрати його армії зменшилися у двадцять п’ять разів, в той час, як втрати ворога виросли у стільки ж разів за рахунок іноземних найманців та армій ворожих країн. Він тричі змінював назву країни, яка мала нещастя виграти війну у нього, тож зазнавала нищівної поразки тут, зараз, на папері, під його владною рукою. Полковник особисто змінював назви міст, річок і гір. Дати наступальних операцій не сходилися, поразки ставали перемогами, наради перетворювалися на анекдоти, персонажі, окрім головного, ставали незначними та недалекими. Сценарій фільму поступово перетворювався на мемуари, в яких живі, мертві та й сама історія були віддані на розграбування одній людині.
Невідомо як далеко міг би зайти полковник, якби він одного дня не помер. Ніхто не знає, що саме спричинило смерть, бо розтин не стали робити — усім було байдуже. Є свідчення, до якого потрібно ставитися з усією суворістю та підозрою, на які тільки спроможні науковці, що полковник Мародер раптово посинів, почав задихатися та доволі швидко перестав подавати ознаки життя. За цим таки свідченням йому не намагалися допомогти.
Але є дещо — історичний документ, якщо казати точно — що свідчить про не аби який вплив полковника на його народ. На зробленій після смерті фотографії він лежить на полу свого кабінету у військовій формі. Видно, що він до останнього працював над сценарієм, адже навколо нього розсипані папірці. Хоч зроблена фотографія не може вважатися взірцем — щонайменше є питання до ракурсу та чіткості, — вона, з усім тим, демонструє найголовніше: з полковника зняті чоботи, кишені штанів вивернуті, а на кітелі відсутні ордени, медалі та погони.