“Українська літературна газета”, ч. 12 (356), грудень 2023
Візьму у цю пригоду найголовніше. Мої Подорожі та мої Кохання мене втішать. І я візьму хліб свій, спечений з борошна пшеничного та житнього, і він буде сірий. В одній руці я триматиму спогади про місто з тисячами мечетей, а в іншому – залишені росіянами капоніри для САУ у селі Пилиповичі. Немає втіхи в цьому, бо перше – нереальне, майже вигадане, забуте, і сенсу в ньому все менше з кожним днем. А друге – реальне, хоч і небажане, втім воно буде існувати ще довго; так довго, як це можливо. Але я звернуся до собаки та ящірки, до крота та мурахи – якщо на те є ваша сила або воля – робіть свою справу та нищіть; нищіть та знищите ці рештки варварських антизикуратів. А час вам допоможе.
Втіху свою знайду я у відсутності. І мені буде все одно. І я переживу це, бо буду вже мертвий. Вдячність мертвого – ось мої гроші.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Не бий лоша по очах і на очах у дітей. Не дозволяй нічому, крім часу, спотворювати твоє обличчя. Не вір в усе краще, і так само не вір у все найгірше.
Не чини зла, але якщо хоч навіть копійка дозволить вбити злу людину – віддай десять, сто, двісті, тисячу копійок.
На цьому шляху мені знадобиться тисяча порад і всі я відкину, окрім однієї. Чого і тобі бажаю.
Я візьму у цю пригоду найголовніше. Це завжди важкий вибір.
Пам’ятай, хто ти та чому голод – це страшно і одночасно важливо. Тебе будуть тицяти в нього носом, обличчям, пам’яттю та її відсутністю. Це не заклик до ненажерливості. Це не заклик до прийняття. Це заклик до ненависті. І це та ненависть, на яку ти маєш право. Але пам’ятай про злих людей та свої копійки. У ненависті є межі.
Коли я піду хоча б навіть долиною смертної темряви, то буду боятися власної байдужості та того, що хоч подорож моя – сповнена пригод та кохання, хоч і не має жодного сенсу, але все ж відбулася.
Але я хочу пам’ятати тих, чиї подорожі були не такі довгі. Кого витягли, вирвали з середини або навіть на початку шляху.
У ненависті немає меж. Як і у любові.
Одного разу в туніському місті Сус я зіштовхнувся на вході в магазин з чоловіком похилого віку. Жоден з нас не знав мови іншого. Я жестом показав йому, що прошу пройти його першим, маючи на увазі, що він – літня людина, до того ж в себе вдома, а я – просто турист. Він, так само жестом, показав мені, що я маю пройти першим, вірогідно, натякаючи на те, що я – гість. Всі наші емоції та жести звелися до ввічливості. Я не пам’ятаю, хто переміг. Мені хочеться вірити, що я. Але пам’ять – це не те, чому можна завжди довіряти.
Набагато краще я пам’ятаю інший випадок. До мене, у Києві, підбіг маленький хлопчик, гучно та весело викрикнув: “Вітаю! Хочете купити в нас каштани?”. Він сказав “нас”, бо його друг стояв на місці і спостерігав за цією сценою. Я відповів: “Дякую, але ні”.
І вони вдвох засміялися. Абсолютно природно засміялися та побігли далі збирати каштани та шукати того, хто їх в них купить.
Ось це б я взяв з собою, так.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.