Чим відрізняються хохли від українців та ідиш від української мови?

 
У  «Літературній Україні» 13 грудня 2017 р. на 5-й сторінці надруковано розмову Леоніда Фінберга з доктором філософії, перекладачкою та письменницею Ярославою Стріхою, під час якої остання  презентувала переклад книги «Євреї і слова». Переглядаючи цей, не надто цікавий мені матеріал, я випадково потрапив на абзац: «По-перше, з інтелектуально-дослідницького виміру, ідишна література типологічно дуже подібна до української. Особливо на етапі ХХ століття. Ідиш і українська сприймалися як жаргон, неповноцінна мова, суміш кількох інших мов, щось таке, чим можна говорити вдома, але інтелектуальне життя точно треба вести іншими мовами. Тобто потрібна була не лише велика сила, а й насправді великий  етичний вибір, щоб ототожниться з найслабшим світу цього і писати цими мовами якусь літературу. В ідишній і українській літературі внаслідок статусу мови є багато подібних ходів, про що мабуть немає часу говорити. Але вони є».
Шкода, що в пані Я.Стріхи, яка знає і ідиш, і українську мову, немає часу серйозно обговорити проблему: чи справді існує подібність української мови й ідишу – з фахівцями, які могли б спростувати загальноприйняту думку про  жаргонність української мови та її статус. Тож прийдеться мені – не фахівцеві з питань мови – спробувати відкинути таку помилкову, несправедливу й шкідливу для України й української літератури думку. Викладу те, що знаю від інших, і що сам додумав з цього приводу.
Відмінність між українцями й євреями в тому, що ми ніколи (особливо після Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Олеся Гончара, Сосюри, Рильського, Стуса, Симоненка та багатьох письменників з діаспори) не сприймали свою мову  як жаргон. Лише хохлами (неуками та невігласами), які бездумно повірили московській пропаганді про культурність «русского язика»,  «українська сприймалася як жаргон, неповноцінна мова, суміш кількох інших мов, щось таке, чим можна говорити вдома, але інтелектуальне життя точно треба вести іншими мовами».
Як доводять українські й закордонні мовознавці, українська мова є однією з найдавніших і до цього часу зберегла свою оригінальність, а мова ідиш, як свідчать енциклопедії, виникла на основі німецької лише після Х ст., коли  євреїв вигнали з кількох держав Західної Європи і вони опинилися в Німеччині. Пізніше, коли євреїв витіснили в Польщу, а поляки  установили їм зону осілості в основному на землях переважно українського населення, вони збагатили свою мову слов’янською лексикою. А українська мова творилася українцями, які споконвіків жили на своїй землі. Тож треба враховувати, що українська мова творилася впродовж тисячоліть в Україні корінним народом – українцями, а ідиш складався порівняно недавно єврейською діаспорою  в багатьох європейських державах і не для управління державою. Мабуть, тому в Ізраїлі він не став державною мовою.
 

Валентин Кожевніков,

кандидат географічних наук,

письменник