Чи страшно вбивати?

248

 

Новела

 
Павліна Павлова
 
Жодним чином! – відповів сам собі, поки дивився на червону кнопку виклику ліфта. Стільки людей робили це до мене, і ніхто не вагався, коли хапав сокиру чи витягав довгого, сталево поблискуючого ножа…
Прибуває ліфт. Всередині вже їхали дві школярки. Напевно, з останнього класу гімназії, – відзначив мимохідь, поки усміхався їм з якимось напіввибаченням-напіввітанням.
І кидається бігти до автобусної запинки. Бо саме сьогодні не хотів запізнитись, не хотів, щоб шеф зіпсував йому настрій.
Працював, однак неуважно, наспівував і подумки уточнював останні подробиці. Не можна було забути нічого, навіть найнезначнішої дрібнички.
Як повільно тягнувся час! А по обіді стрілки на його старому годиннику ніби зіпсувались – ледь-ледь волоклися і лиш грали йому на нервах – відчуває, як щось повзе по спині, по руках.
З яким полегшенням він повертається додому. П’ятниця. Його чекали два вихідні, на які він запланував дещо особливе.
Похапцем переодягається в старий одяг, дістає великий ніж, заздалегідь старанно наточений, і відчиняє двері у ванну.
Всередині його зустріли невдоволеними горловими звуками. Він запалює лампу і хоробро просувається вперед.
Простягає ліву руку з наміром схопити жертву за голову, але супротивник блискавичним ударом випереджає його. Він скрикує від болю й замахується ножем, але його приціл уже втратив точність.
Розгорається бійка – все запекліша, все безжальніша. Кров б’є струменем, забарвлює кахлі, затуманює погляди, украй озлоблює двох смертельних ворогів.
Потім двобій переноситься в коридор, звідти він влетів у вітальню.
Ніби диявол вселився в сумирного півня, купленого тиждень тому на базарі, який виник в уяві самотнього чоловіка з огляду на різні кулінарні спокуси.
Раптом, відчувши подув вітру з розчиненого вікна, півень прошмигує йому між ногами, сідає на перила й, кинувши останній гордовитий погляд через раму, змахує крилами й летить із сьомого поверху.
А нещасний чоловічина, покльований та подряпаний, ледь збирається на силі набрати номер 112.
Поки його виносили на ношах, сусіди почули, як він шепче:
– Радше не вбивати…
– З’їхав з глузду! – вони співчутливо хитали головами й повертались до кухонь, до каструль, із яких долинав спокусливий запах. У них готувались не якісь там бройлери, а відгодовані вдома і власноруч зарізані кури, півні, індики й інша подібна живність.
Та нікому з них не прийшло в голову відповідати на питання: чи страшно вбивати?
 

Софія, Болгарія

З болгарської

переклала

Ліна Мельник

№9 (197) 5 травня 2017

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!