Бурштинове диво

227

 Я вся у вірші, у рядку
малому,

і я проста, як мова
букваря.

Ти безмір мій, а я піщинка
в ньому.

Ти всесвіт мій, а я Твоя
зоря.

 

Файний
залюбився у Фіцю до безтями.  В
найфайнішу дівку в селі. І це вже всі знали. Як тільки Фіця йшла до крамниці,
мало не замітаючи вулицю пишною, довгою золотою косою, а чи в святковому лудинню спацирувала , як та княжна, на забаву,
або спішила по перших дзвонах у неділю до церкви, та навіть бігла з грабельками
обернути в Сенях поліг – Файний тут як тут виростав на дорозі. Гордою поставою
спуджував Фіцю, вона сахалася набік, але куди від такого могутнього дінешся?
Сама на дорозі посеред лісів чи зарослих луговинням урвистих берегів Черемоша.
Опускала голову і смиренно йшла далі у своїй потребі. Він також винувато
понурювався і покірно тупцював за нею. Правда, тримав шанобливо дистанцію.
Чекав її також терпляче цілими годинами заки скінчиться Служба Божа або забава
у будинку культури. А тоді виростав на її шляху – і гляба* було котромусь із
парубків провести дівчину.

Міг убити.

Село спершу гуділо, чудувалося з
такої несамовитої прив’ язаності Файного до Фіці, але потому наговорившись,
всупокоїлося. Навіть більше не радили: сипни йому жаром межі очі, ливни окропом
– відчепиться… Фіця слухала та ніби крізь сон згідливо кивала головою, але
далі не йшло.

Легіні кепкували один з одного:

– Не хочеш Фіцю провести?…

– То ти сохнеш, а старостів не
посилаєш – боїшся? Ха-ха!..

– Братчики, а я би казав пустити
йому кулю в горду довбешку,- пропонував найгарячіший. – Най  ‘го раз шляк трафит**, отак вчепитися
дівки!..

Але то були батярські балачки.
Нічого не ставалося ще й через Фіцю. Бо носила вона в своїй красі якусь сумну
таємницю, і то не підпускало нікого близько. А що дівка була, як весняна ружа,
видів кождий, та ніхто руки не простягав. Най цвіте. Усім на втіху. Таке
зривати гріх.

Але ружа зачєла нагло в ‘янути.
Ніхто не знав , шо си стало, лиш Фіця заслабла – і фертик***. Родичі  возили її до Львова по дорогих лікарях, щось
таїли , та врешті шило таки вилізло з мішка: у Фіці саркома легень. Вже
тоненько прядеться, та й по всьому видко невдовзі… обірветься.

Фіцю поховали в травні, по
Великодні. Трунву завалили горами троянд. З усіх горідців дівки з парубками
позносили, з усіх верхів. Цвинтар гірко ридав, коли легіні опускали ту всю
красу у вогку руду яму. Пригрівало Боже сонечко. А маму раз-по-раз відливали
студеною водою. Її Гафійка, її одиниця скапалася, як свічечка на Різдво.

Другого дня знайшли Файного. Та так,
що потрясло горами. Лежав собі простягнутим почерез Фіцин гріб, а його
бурштиново-золотисті роги розлогим вінком обіймали дерев’яний хрест.

Селом пішов поговір: Фіця забрала
собі того, хто її найдужче любив.

Враз простили всі його дошкульні
витівки. І як цей завезений для окраси села, буйний олень, не попасав собі
конюшинку на своєму острівку в розтіччі Черемоша, не відлежувався в прохолоді
хліва спекотної днини, а шкодарив. Ганявся за дітворою коло школи, спритно
вихопував з торби хлібину, а вже як хто купив пачку-дві лаврового листа, то
гнався грізно поки не відойме і не з’їсть разом з обгорткою. Лавр був
найбільшими його ласощами. Файний перескакував найвищу загороду до
схарапудженого товару****, а найбільше любив залітати вихром на городи,
вибрикуючи картоплями і кукурудзою поміж розполоханих сапанниць. Що вереску, що
галасу було по нім!

Йому привезли Єву – червонобоку
оленицю. Та молодий олень навіть і не глянув у її бік. Парубки казали : не
хотів, бо застара. Та менше з тим. Оленицю кудись діли.

Файний учепився Фіці – і фертик! Не
їсть, не п’є, копитом землю б’є  – як у
тій співанці! Пасе дівчє з-за смеречини 
палаючими очима, а бурштинові сльози бризкають на глицю. Коли вона трохи
віддалиться, подається слідком і вже нікуди не зверне, нікого, нічого окрім
своєї обранниці не видить. І про дурішки забув. Cумирний, тихий став, як
телятко. Фіцин Файний. Фіця Файного. Так їх прозвали в селі. І недарма. Бо чи
хтось би ще любив  дівчину так вірно…
До гробу.

            Легіні поклали оленеві пам’ятник на
найвищому камені над дорогою в Розтоках.       

Оленеві і селу.

 

*      гляба(з
угор.-hiaba) – годі

**     шляк трафит
(з нім.-schlag treffen) – нагла смерть

***   фертик (з
нім.-fertig) – все, кінець

****  товар – (гуц.)
– худоба

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!