Бешкетний сміх джазу

214

Вечірньою
вулицею котився надривний плач саксофона і тихий бренькіт ґітари. Перехожі
зупинялися й шукали в гаманцях дрібні гроші для двох довготелесих музик. Мокрий
брук поблискував у світлі неонових ліхтарів і вітрин. А ти йшов неквапно додому
і тобі здавалося, що плач саксофона і тихе схлипування ґітари немовби тримали
тебе і не відпускали від себе. Хотіли про щось розповісти…

Так
могло б починатися твоє нове оповідання, подумав, але писати його не має
жодного сенсу. Тепер важливішими є історії про реальних людей. І раптом в твоїй
пам’яті озвався регіт саксофона, і враз твоя втома зникла, наче її й не було, і
ти потрапив у веселий гамір цирку свого дитинства.

Саксофон
захлинався сміхом, коли на манеж вибігали клоуни, тривожно стихав, коли
акробати виконували ризиковані трюки під куполом цирку. Але тебе захоплювали не
так клоуни й акробати, як музиканти з циркового оркестру. Вони були не такі, як
всі довкола. Були молоді і стильні, і завжди веселі й жартівливі. Часом під час
репетицій несподівано виконували щось не в лад і цим спантеличували й збивали з
ритму акробатів, сердили циркове керівництво, а відтак довго смакували приколи
в курилці. Їхнє життя було веселим, як цирк! І ти заворожено сприймав усе
довкола.

З-поміж
усіх музикантів тобі найбільше подобався соло-ґітарист Тарас, гарний, мов
архангел на іконі. Іноді на виставу приходила молода дружина Тараса, Романа,
вродлива і приваблива, наче кінозірка. Здавалося, що вони обоє зійшли з
кіноекрану і цілком випадково потрапили в наше життя і в наш цирк. Вони обоє
любили джаз і обожнювали Луї Армстронґа, і самі були, мов джаз, переповнені
енерґією.

Про
Тараса говорили:


Елеґантний, мов рояль!

Бо
був завжди ідеально зачесаний — кожна волосинка, немов намальована; ідеально
одягнений — білі штани, темний піджак, однотонна сорочка і незмінна хустинка,
акуратно зав’язана довкола шиї; до блиску наґлянцовані мешти. Та найбільше
захоплення викликала його молода дружина. Від її усмішки, короткої стрижки і
міні-спідниць просто шаленіли всі музиканти, а ти з жалем думав, що тобі не
пофортунило народитися раніше. Зауважуючи на Романі погляди приятелів, Тарас казав
нервово:


Качумай, чуваки!

Еге
ж, оті особливі слова, які вживали музиканти, просто заворожували, і ти добре
знав, що лабати — це грати (але десь на весіллях), а лабух — музика (майже
халтурщик), що чувак — це хлопець, а чувіха — дівчина, що кір — це випивка,
кірнути — випити, кіряти — пити, а той, хто часто кіряє — кіряльщик. І ти
розумів, що там де музика — там і кір, і життя тоді веселе!

Особливо
зачаровувало оте слівце «качумай». Воно мало різні відтінки і значення, коли
вимовляв його Тарас. Якщо пригальмовував когось жестом руки і спокійно казав
«качумай», то це означало — «зроби паузу», якщо кидав сухо «качумай» — то
прохав помовчати, а як відмахувався від когось, мов від набридливлої мухи, —
лунало роздратоване «Качумай!» (Перестань!), а нестерпне триндіння гальмував
різким «Качумай!» (Заткнись!), а як злився чи дратувався — то кидав знервовано:


Качумай, чувак! (Відчепись!).

Одного
разу ти потрапив на фільм про африканське турне цирку. Зняв його Тарас, і всі
приятелі та знайомі страшенно любили його переглядати. Тоді немовби знову
потрапляли в Африку.

Тебе
захопив король племені, перед яким виступали артисти цирку. Чорний величавий
чоловік, який гордо сидів на троні і ледь усміхався. Як закінчився виступ,
король неквапно зійшов з трону і почав дарувати артистам і музикам золоті
монети («Із власним зображенням!» — казав хтось, піднімаючи вгору пальця), а
згодом його піддані подякували гостям танцями. Вони танцювали напівоголеними й
босими під безперервні звуки барабанів, голосно вигукуючи. («Король карбує на
червоному золоті власні монети, а його люди босі!» — озивався невдоволено чийсь
голос. — «Качумай, чувак!» — зупиняли його). Але тебе найбільше вразили
негритянки, які у ритмі танцю хилитали великими чорними персами.

А
далі у фільмі артисти їхали через парк, повз лінивих левів, слонів та жирафів.
Цей фільм переглядали, мабуть, сотню разів, кожного разу насолоджуючись,
коментуючи і сміючись, а коли підходив їхній улюблений кадр — як оранґутанґ
чухав себе між ногами — вибухали реготом.

Наприкінці
у фільмі виринав сам оператор — соло-ґітарист Тарас. Він усміхався, тримаючи в
руках чорну маску й вирізану з чорного дерева голову з довгою шиєю і
видовженими мочками вух — обидва обличчя були копіями Тарасового, таким його
побачив африканський художник-різьбяр.

Екзотична
Африка. Чорні маски і червоне золото. Ти щиро заздрив артистам і музикантам
цирку, які весело згадували про свої поїздки і в інші країни — далеку Японію та
загадкову Фінляндію.

А
над усім цим панував бешкетний сміх джазу. Здавалося, що Тарас з Романою просто
раювали, слухаючи джаз. Тому охоче ставили нові платівки свого улюбленця — Луї
Армстронґа, які Тарас привозив з далеких країн.

Джаз
і легенький кір! Музика п’янила, мов кохання. А їхнє кохання було п’янким, наче
музика. Весела карусель не спинялася. І ніхто навіть не відчув і не усвідомив,
коли вона почала летіти кудись у прірву. Всі тільки зауважили, що кіру ставало
все більше і більше, і він затоплював увесь світ і душу Тараса. («Чувак, у тебе
така класна дружина, спам’ятайся!»). А нерви в Романи ставали все вразливішими
і вразливішими, не витримували шаленого кружляння каруселі і спалювали жінку.

І
одного дня все обірвалося: перестав лунати джаз. Він помер разом з Романою, а
Тарас полетів у кірну безодню і незабаром з ним трапилося те, що трапляється з
кіряльщиками — йому почали ввижатися чортики. А ще всюди ховалися і танцювали,
вигинаючись, немов у конвульсіях, чорні люди з Африки.

Якось,
заїхавши за ним, приятелі його застали вдома з молотком у руці.


Я бачу тебе! Бачу за телевізором! — погрожував комусь.

Хтось
нерішуче заговорив про примусове лікування, бо все це погано закінчиться, та
його одразу ж заткнули:


Качумай, чувак! (Відвали!).

 

…Відтоді
за водою сплило чимало людських доль, а серед них — і Тарасова, однак ти,
проходячи повз вуличних музикантів, завжди уважно придивляєшся до ґітаристів, і
серце аж ойкає, як зауважуєш на комусь білі штани чи акуратно зав’язану
хустинку довкола шиї. Та щоразу ґітарист виявляється незнайомим чоловіком, а
тобі вслід весело сміється джаз…

м. Львів

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!