Оповідання
Сіра чітко округла пляма вилізла з-за горизонту і надала темряві молочного відтінку. Лілові обрамлення силуетів живих істот пом’якли, і замість порожньої темряви всередині їх контурів набите око вже розрізняло об’єми наповнення. По-павучому розставлені руки на тверді каменя, що слугував столом, і заламані, подібні на кажанячі, крила за плечима випромінювали водночас і величезну силу, і тоскну визначальну безвихідь. На товстій шиї надійно сиділа конусоподібна голова з близько посадженими одне до одного маленькими очима, кощуватими зламами носа, гострими вухами і по-бичачому прокресленим міцним кістяним лобом. З її обрисів наче до кісток пронизували ножові зблиски поглядів. Нарада завершувалась.
— Ми глибоко проникли у їхню владу, — наче наперед передбачаючи докір Головного, проскрипів той, що сидів справа від нього. — Нам вдалося прийняти закон про судоустрій з правом судити окремим людям, які мають повний захист від держави! Вони фактично недоторкані. І добре оплачувані грішми тих, кого судять — платників податків.
Багрові відтінки округлостей його міцного торсу відсвічувалися в чорноті очей решти чотирьох. Кожен із них випромінював потенційну енергію, готову зірватися у будь-яку мить до активної дії. У темряві щось кавкнуло, та на те не звернули уваги.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
— Приклади, — беземоційно, але чітко процідив Головний.
— Недавно на трасі перед селом патрульний поліцейський зупинив суддю за перевищення швидкості більше, ніж у два рази. Суддя тицьнув йому під очі розкрите посвідчення, яке той добре не розгледів і, не чекаючи дозволу, поїхав далі. Поліцейський наздогнав, одягнув наручники і привіз до відділку поліції. Там ще півтори години тримав у кайданках і тим завдав йому моральної травми. Бо за законом суддів не дозволяється затримувати, що б вони не робили. То місцевий суд присудив тому поліцейському три роки тюрми!
У розсіяному повітрі почулося збуджене піднесення і хихотіння, що дуже нагадувало хоркання.
— Де? — Головному явно сподобалося.
— На Тернопільщині! Тільки…
— То — одна із західних областей, там з нами завжди воювали. Але той час минає… — Головний відзначив успіх. Однак недомовленість могла зашкодити оповідачу. Тож він доказав:
— Тільки потім вирок замінили на рік умовного.
Головний беземоційно процідив:
— Погано, — та одразу ж милостиво додав, — вони і так зрозуміли, що за таке судять. — І надав бажаний дозвіл: — Твій закон, тобі з нього і харчуватися!
Демони оживилися:
— Я помагав йому в пошуку виконавців для написання законопроєкту! То тягне на п’ять відсотків! — вклинився вимогливими інтонаціями Сіруватий. І отримав бажане:
— Хай буде п’ять. Зі всіх випадків. Тридцять, як завжди, на загальний стіл!
— Поліцейські теж наші структури? — у гомоні хтось перепитав і почулася відповідь:
— Ще ні. Але будуть!
— Ну то хай бачать, з чийого боку більше дозволеності, з нашого, чи від світлих! У поліцейських є можливості катувати.
— За катування будуть відповідати не перед нами. Такі підуть нижче.
— Так, та ми їх усіх мусимо купити: вони будуть утверджувати загальну тиранію. Те вже начебто і вдавалося, але зірвалося поки що… Хто-хто, а вони добре знають правило відповідальності за свої дії! Не будуть перед нами бунтувати, — вищирив зуби в усмішці Багровий.
Злий регіт, посилюючи напругу остраху для будь-якого біологічного створіння, гостро пронизав рокотом кожну клітину тіла тих, хто перебував неподалік і вдарився об низьку стелю. Далека подоба нічної планети, вилізши з-під горизонту до решти, всілася на нього і косооко розглядала зібрання сильних світу свого. Віддаля раз-по-раз зблискували чиїсь очі і відразу ховалися у пітьмі.
— Головне, щоб усі судді погодилися, — вимогливо блиснув поглядом Головний.
— Вони ще й гроші дають за свої посади. Хто ж не захоче бути недоторканим. Суди, як хочеш, і без відповідальності! Тільки виконуй час від часу завдання владців, які їм таке влаштували. Думають, що тим і обійдеться, — задоволення відбилося у всій поставі Багрового і передалося іншим. Радіти обману було їхньою природою.
У загальну атмосферу переривчастими звуками почало вриватися низьке урчання, змушуючи склепіння стелі впевненіше обволікати важким каменем усе, що внизу, налізаючи на голови присутніх. У тьмяних фігурах, проте, загострено вчувалося бажане очікування.
— І як вдалося досягти? — вимогливий тиск у голосі Головного трохи пом’якшився.
— При вступі у юридичну академію абітурієнтів добре заохочували: «Закон — то ти і є! Приходь і вирішуй законом!». То і прийшов потрібний нам контингент, — Зеленавий прихилився до стола, вслухаючись так, як люди, буває, нюхають страву, визначаючи смак, перш ніж вгризтися у куряче стегенце.
Віддалік зачулося квиління і завивання у загальній какофонії повільно зростаючої сили звуку. Часто крізь щільну завісу нерозбірливих стогонів та плачів проривалися чіткі чоловічі чи жіночі окрики. Кожен уже заражався шаленством, і Головний їх розпустив. Саме час підживитися виділеннями болю і страждання їхніх «підопічних». А харчування — то святе.
08.01.24 р.