“Українська літературна газета”, ч. 12 (380), грудень 2025
(різдвяно-новорічне)
«У вас своя казка, а у мене своя!» – сколихнув темряву гном на прізвисько Фрап. Він терпіти не міг дітлахів, бо вони не вірили у його існування. А він існував! І мав чарівну скляну кулю. Достатньо було лише взяти її до рук, потримати дві-три хвилинки, і теплі долоні ставали холодними, мов бурульки, а куля, навпаки, теплою. От тоді-то починалася казка. Сніжинки, одна за одною, з’являлися та кружляли спершу всередині кулі, а потім надворі. Фрап добре володів цим чаклунством. Вмів викликати такі заметілі, такі хурделиці – не пройти, не проїхати. Особливо, коли лютував, то червонів, як буряк і тягнувся до кулі, аби струснути її як слід і змусити чимдужче сніжити. Втім, налякати дітей не так вже й легко. Вони радіють снігу, навіть чекають на нього і за першої нагоди вирушають кататися з гірки.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
«Невігласи! Неслухи!» – бубонів засмучений Фрап. Він продирався крізь темряву, поспішаючи до своєї домівки, аби розбурхати чарівну кулю, прошепотіти якісь поганські слова і до ранку засипати місто снігом.
«Де таке бачено, – нарікав подумки гном, – щоб мене, легендарного Фрапа, володаря двох скриньок золота та скляної кулі, сприймали так несерйозно та легковажно? Не пробачу! Помщуся!»
Раптом темрява спалахнула світлом… Ліхтар! Фрап здригнувся і зачаївся.
– Хто тут вештається серед ночі? – почулося зовсім близько. – Нумо, виходь!
Втаємничений, як усі чаклуни, гном стерігся сторонніх. Бачити його досі не вдавалось нікому, окрім хіба що дрібноти. Але вже пізня година, усі діти сплять! Промінь ліхтарика, немов патериця, шарудів десь поблизу, торкався то задертих догори черевиків, то загостреного капелюшка.
«От халепа», – гном шарпнувся, та сховатися було ніде. Ані дерева, ні горбочка, ні глибки! Лише розгалужений кущ шипшини, та цей не сховає, а навпаки, викриє. Так і сталося.
– А-аа! У-уу, – торкнувшись колючої гілки, скрикнув та застогнав чаклун Фрап. – Бо… боляче!
Тої ж миті ліхтарик намацав його спотворене болем обличчя, ще й засліпив.
– Прибери! – наказав Фрап і насунув капелюха на очі. – Негайно прибери свій ліхтар, телепню! Інакше…
Він ледь стримався, аби не закидати незнайомця погрозами. Щось його зупинило. Хтозна, що за бурмило стоїть навпроти? Раптом, окрім ліхтаря, в нього і зброя є? Он який здоровезний лантух скинув зі спини.
Гном на те і чаклун, аби людей не боятися, але поводитись з ними обачно.
– Перепрошую! – почув сивий Фрап (а чув він тепер краще, ніж бачив), – Я думав, це мій сусід – дід Василь швендяє поночі, – доброзичливо пояснив незнайомець.
Фрап наїжачився. Він був не в гуморі, а тут ще цей блазень нагодився зі своїм дідом.
– Який ще дід-сусід? На який ляд мені ці байки? – смикнувся гном. – Геть з дороги! Не займай мене, чоловіче, доки я не розсердився остаточно!
Фрап дуже квапився заглибитись в темний лаз і за мить опинитися вдома. Там на нього чекає чарівна куля! Струсне її як годиться, випустить на двір завірюху, змусить усіх дрижати! Тільки б швидше позбутися цього бовдура. І як це він гнома побачив у непроглядному мороці? Це все ліхтар!
– Чекайте-но, – не відпускав Фрапа зустрічний, – я ж бачу, що ви добра людина, а в мене лантух важкий і спина зрадницьки ниє. Поможіть дотягнути до найближчої поштової скриньки.
Чаклун позеленів від такого нахабства. Лантух-бо вдвічі більший за нього.
– Дід Василь обіцяв приспіти, – торохкотів незнайомець, – до опівночі ми б з ним упорались, та, мабуть, заснув, капустяна голова!
Збитий з пантелику чаклун бачив такого зухвальця уперше. Ич, як безстрашно просить про допомогу! Але ж розгледів у ньому не мерзенного гнома, а добру людину. Як такому відмовити?
– Ну, добре, допоможу, – пом’якшив свій голос Фрап. – Чи я не людина? Чи не розумію людей? Де та поштова скринька, добродію?
– Неподалік! За рогом.
Удвох потягнули вони надзвичайно важкого мішка і, захекавшись, скоро дісталися скриньки.
– Ну, все, – нетерпляче вигукнув Фрап, – бувай, друже!
Він волів негайно втекти, доки ще лишилися сили на магію. Бо цей дебелий мішок їх відтяв половину.
– Дякую! Я знав, що мені поталанить з цим мішком! Все ж таки, справа відповідальна. Діти писали і малювали листи, аби до скриньки Святого Миколая доправити. Та якби не ви, я б сам не впорався.
– Діти?! – скрикнув гном і ледь не виказав себе, коли почервонів, як буряк. На щастя, ніч це затьмарила, бо хтось міг побачити, як загрозливо Фрап роздуває ніздрі, напружує м’язи та звужує і без того вузькі, старечі вуста.
– Ну, звісно, діти, – всміхнувся поштар. – За кілька діб Святий Миколай прийде! Вони всі в нього вірять. Головне, щоб усі листи дійшли вчасно.
Фрап отетерів від почутого. І як це він допоміг пройдисвіту притягти на пошту купу дитячих листів? Хоч би попередив, негідник, хоч би раніше сказав, що в мішку! Раз у житті проявив добрість, допоміг сторонній людині, а його в дурні пошили! Сумно!
«Чим я гірший за Миколая? – казився гном в душі. – У мене теж голова сива, але з цим, чомусь, ніхто не рахується. Вигадали собі святого, доброго чародія! Ніколи не бачили його й не побачать, але вірять у казочки і старе, і мале!»
– Всі ми діти, – наче читав його думки листоноша, – усі любимо казки та дива. А Святий Миколай на цім знається краще, ніж будь-хто. Він їх сам створює.
– Та, невже?! – розлютився чаклун.
Помітивши, що Фрапів настрій змінився і навіть повітря від напруги стало скляним, чоловік врешті-решт, запитав:
– А ви… хто? Ми ще не познайомились…
– Хто я?! – зареготав Фрап. – Святий Миколай! Що, не схожий?!
От тепер здійнявся шалений вітер. Мішок з листами хоч був важким, та чаклун є чаклун, нехай низенького зросту. Він відштовхнув листоношу, підстрибнув до поштової скриньки, зірвав її з петель – просто оскаженів! А мішок підхопив, мов пір’їнку, підняв вгору та розкрутив так, що той розв’язався і всі листи розлетілися…
Ось чому чаклун Фрап не міг стримати свого зловісного сміху. Він був певен, що справу зроблено і Святий Миколай жодного листа не отримає. І жодна дитина не дочекається свого подарунку. Він вже подбає про це. Заб’є снігом усі шляхи, всі дороги, щоб добрий чарівник не потрапив у його, Фрапів, світ!
Не озираючись, не зупиняючись і не шкодуючи ні про що, швидкував гном на околицю – туди, де його чаклунська оселя.
«Тримайтеся, спиногризи, я вам влаштую свято, – зловтішався він. – Тільки дайте мені мою скляну кулю і побачите, хто тут чародій!»
Пірнувши в таємний лаз, про який люди гадки не мають, гном тричі плеснув у долоні і за кілька секунд опинився біля власних дверей.
«Нарешті вдома», – пожвавішав він і зняв зі смерекової гілки ключа. Та не встиг намацати крихітний отвір, як на нього наринули якісь гостродзьобі пташки! Їх було сила-силенна. Вони не цвірінькали, а дзвінко сміялися, впиналися у Фрапові груди, ляскали його по спині, шмагали крилами по руках та ногах, а тоді перетворювалися на звичайнісінькі поштові конверти.
Гном гарчав, утім, листів ставало все більше. Хтось невидимий закидав ними усі вікна та двері, щоб не дозволити чаклунові легко потрапити в дім і торкнутися магічної кулі.
Невже це ті самі листи з велетенського мішку листоноші? Фрап схопив перший-ліпший конверт, напружив зір і прочитав по складах: «Свя-тому Ми-ко-лаю від слух-ня-ної Юс-ті».
Так! Це вони! Оті бридкі дитячі листи! Він же ж їх за вітром пустив, думав, той все розшматує та знищить, а буревій припер їх сюди, до дверей чаклунської хати.
«Халепа! – вже вдруге за цю темну ніч обурився Фрап. – Не щастить!»
Та не був би чаклун чаклуном, якби не мав своєї чорної книги. Фрап її мав. У тій книзі написано, що в разі невдачі треба зло задіяти на добро: виконати декілька дитячих бажань і тоді все знов буде добре.
«Нізащо!»
Гном навідріз відмовлявся, навіть думати про таке не хотів! Як це так, темна сила матиме клопіт із дітьми? Що тоді буде? Та, мабуть, світ перевернеться!
Але ж він сам накликав на себе лихо: назвався Святим Миколаєм! Доведеться відповідати. Платити власним умінням, магічною силою і це ще не все. За справжнє диво Фрап віддасть і монетку. Лише тоді, всі листи опиняться в скриньці Святого Миколая – там де і мають бути, а він, Фрап, знову заволодіє своєю скляною кулєю.
«Ну, добре, – неохоче погодився він, – якщо нема іншого виходу… Де той лист від слухняної Юсті?»
Що дітлахам треба? Цукерки, пряники та льодяники. Або лялька з довгим волоссям. На крайній випадок, новий телефон чи планшет. «Куплю та відправлю!»– так думав гном. Але Юстя просила Святого Миколая про інше…
«Зроби так, любий чародій Миколаю, аби світло та й перемогло темряву, добро стало міцнішим за зло, а правда здолала брехню. Щоб до Різдва у наші домівки повернулися мир та спокій…»
Фрап метушився:
«Я на таку качку не клюну! Маячня! Це якесь несправжнє бажання! Недитяче».
Але дочитав-таки до кінця: «… і не забудь принести мені ляльку з довгим волоссям. Будь ласка! Твоя слухняна Юстина».
Тепер чаклун роздратовано стукотів черевиком, бо розумів, що лист і бажання в ньому – справжні. Їх ніби декілька, але вважай, що одне. Хитра Юстя! Фрап хитнув головою. Припала йому до душі ця хитруля. Та якщо з лялькою усе зрозуміло (дістане та подарує найліпшу), то перша частина листа чаклуну геть не подобалась. Не піде він проти своїх! По-перше, до темряви всі вже звикли, по-друге, зло тепер міцніше ніж золото, а по-третє, брехня з правдою – двоюрідні сестри. Як цих двох роз’єднати? Ні, він на це не погодиться! Потрібно інше бажання.
Фрап відкривав одного конверта за іншим, та усі листи починалися майже однаково: «Хочу миру, хочу додому, хочу спати в своєму ліжечку…»
Фрап схопився за голову і від безсилля стягнув капелюх.
«Це змо-ооова! – застогнав він, – Марнувати час, сили та гроші на оцей нудний мир та спокій? Прокляття!»
Але іншого способу повернути собі чарівну снігову кулю нема. Даремно Святим Миколаєм назвався, мороки набрався!
«Хоч би родичі не дізналися», – зітхнув гном, узяв до рук кілька дитячих листів, замружився… Раз, Два, Три! Клацнув пальцями і все разюче змінилося. Мабуть, чаклунство подіяло, бо він страшенно втомився, а купи листів, що підпирали вікна та двері – щезли, як не було.
Увійшовши до свого будиночку, Фрап зняв з полиці скляну диво-кулю і довго-довго тримав її у руках, а потім, ліг та й заснув. А на дворі весь тиждень йшов тихий, лапатий сніг, як у казці. І всі чемні діти, без винятку, отримали подарунки до свята.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.