“Українська літературна газета”, ч. 11-12 (329-330), червень 2022
У мене було тринадцять чорних ворон. Це було в той час, коли я звільнила себе з посади музи і стала підробляти фантазеркою у вільному графіку.
Ворони були горді, вважали себе вільними. А мені було дуже нудно. Я пов’язала їх перловою ниткою, сподіваючись, блиском замилити їх норовливість. План-капкан спрацював. Ворони гордо задираючи дзьоби, вишикувалися в ряд, і пішли хвалитися своїм оздобленням у місто. Мені туди і треба було.
Ішли до міста подряпаного неба. Але мені все хотілося в підворітні, чи завернути в стару арку, а ворони йшли лише головними вулицями. Я все мучилася, боялася, що випустивши перлову нитку, не зможу самостійно повернутися. Але не довго себе терзаючи, втекла за перший кут.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Я довго тинялася, заглядаючи в занедбані будинки, із залишками мармурових сходів. Говорила з провулками. Вони, провулки, були трохи апатичними, але цікавими. Говорили про людей, трохи пліткували про колишніх мешканців. Про втрачених дітей та знайдених котів.
Зустріла брокера-шизофреніка. Давно тут, каже, працює. Запропонував квартирку на останньому поверсі, з можливістю приватизації горища. Пропозиція цікава, але жахувата трохи. Погодилася випити з ним рому в кафе на розі. Ром був теплий, але смачний. Божевільний брокер виявився прем’єром великого балету, тепер просто пияк. Розповідав про гастролі до міст, де ще було світло. Я знала, що він бреше, але слухала. Він розповідав так самозабутньо, що я б повірила, якби сама не бачила раніше міст живого світла.
Тікала через кватирку вбиральні. Тільки-но зістрибнувши на бруківку заднього двору, зіткнулася з чорними воронами. Ворони дивилися докірливо, але швидко поступилися.
Я теж промовчала про перлинну нитку, яка стала вдвоє коротшою. Ішли вже не шеренгою, в різнобій, тому що нитки вже не вистачало, а дзьоби деяких птахів були зайняті червоними рубінами. Обміняли вже дорогою.
Я разок вибачилася для пристойності, але в голос не сказала. Ворони теж на ігнорі, говорили про своє, про олію для крил та смарагдову фабрику, у нових районах.
Домовилися наступного разу вирушить гуляти туди. Я не стала говорити, що весь наступний місяць проведу в гостях у міста світанків. А раптом і там стане нудно, а з воронами все ж таки надійніше, хоч і жахувато трохи.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/