Афоризми

 
Ярослав ФЕДОРУК
Бажання – ознака життя, байдужість – передвісник смерті.
Бережливість не порок людини, а її розсудливість, поміркованість та турбота про завтрашній день.
Більшість українських політиків беруть приклад з того колеги, який найбільше накрав.
Великий бізнес в Україні – потворне дитя політики та криміналу.
Добра та вихована людина приречена в плебейському суспільстві на хамство та приниження.
Достойність та авторитет державного діяча залежить не від його владних повноважень, а як він ними розпоряджається.
З користю для себе брешуть не лише негідники, але і політики.
Критика і докори озлобляють душу, співчуття та допомога очищають її.
Лицемірна любов політиків до свого народу набагато гірша неприхованої зневаги до нього.
Людина може простити образи, але ніколи їх не забуває.
Людина народжується безгрішною, помирає з гріхами. Невже гріхи наш земний здобуток?
Насмішник, як правило, людина поверхова, а якщо він ще з комплексом неповноцінності, то і надзвичайно жорстока.
Не шукай в людях лише погане, сам станеш поганим.
Невдячна людина – аморальна людина.
Основний політико-економічний закон України: гроші – політика – гроші.
Поезія не гра слів, а дорогоцінна огранка істини та почуттів.
Популярність живиться красномовством, але далеко не завжди мудрістю.
Право на вільнодумство – одна із гарантій вільного розвитку особистості та суспільства.
Розпущеність в поведінці не лише виклик оточуючим, але і відсутність моралі та духовності.
Свобода людини стає злом, якщо вона не поважає свободи іншої людини.
Сучасна українська політика – це тактика і стратегія  наживи та зради.
У влади є багато очей та вух, але вона, як правило, сліпа і глуха.
Українські політики бачать себе батьками нації, хоча більшість з них перебуває в стадії її недоростків.
Хто думає про пекло – реаліст, хто про рай – фантаст.
Церква, яка не служить своєму народу, не служить і Богу.
Цінність інтелігента не в його знаннях і культурі, а в умінні використати їх на користь оточуючих.
Чим щасливіше життя, тим важче з ним прощатися.
Щоби не говорив політик погане про свого опонента, останній скаже про нього ще поганіше.
Якби глупі та брехливі матеріали не захищались законом, українських журналістів занесли б до Червоної книги.
 

№14 (202) 14 липня 2017