А лохів треба "крутити"

133

 
 
Наталя ОКОЛІТЕНКО
 
Уб’ють чи тільки потовчуть морду?»
Скрутившись калачиком, Федір лежав на задньому сидінні чорного «джипа», а над ним мигтіли оранжові  тіні, і здавалося, що хтось могутній женеться за машиною, щоб врятувати бранця. «Не тішся ілюзіями, хлопче. Лиха доля наздогнала тебе й вдруге від неї не втечеш».
Три місяці тому йому це вдалося. Він переліз через паркан приватного будинку,  стрибонув у порослий шипшиною закуток старого саду, де  марцювали коти, й напоровся на господиню. Вона тримала в руці гарненький кошик і з вигляду була… ну чисто як героїня казки про Буратино, лиш старша… років на сорок, це напевне, а скільки мала насправді, міг знати лише  П’єро.
– Ваш благородний пудель Артемон живий? – спитав Федь.
Мальвіна схилила свою голівку в блакитних кучерях, і її порцелянові очі наповнилися слізьми… І хоч за тим вона строго спитала: «Юначе, що означає ваша поведінка?» – Федь привітав себе з успіхом. Та він народився із золотим ключиком до жіночих сердець, надто коли вони б’ються в грудях постарілих ляльок.
Що означає? Федь розповів – і тут навіть брехати не довелося – як він з бригадою роботяг із Західної України будував якомусь «крутому» дачу й замість покрити лаком східці палісандрового дерева впустив на них відро з помаранчевою фарбою. Не довго думаючи розквацяв її на приступках: ну, стануть вони кольору хурми – подумаєш! Від такого розв’язання виробничої проблеми бригадир заклекотів, немов гірський орел.
– Вони хоч заплатили вам? -поцікавилась Мальвіна.
– Вони хотіли відірвати мені голову. Я мусив від них тікати.
– Ви ногу поранили? -задумливо мовила на  це Мальвіна. – Вам боляче? Зіпріться на моє плече…
Отак замість тинятися голодним у пошуках кутка, де б його прихистили за обіцянку сплатити комірне з першої зарплати, коли знайде хоч якусь роботу, Федь опинився на м’якому дивані в дуже затишній кімнаті, де вікна завжди були розчахнуті, бо на підвіконнях лежали грона сортового бузку, а всміхнена господиня тричі на день приносила йому на таці смачнющу їжу. Сказати, що Федю жилося в Мальвіни як у рідної неньки – означало погрішити проти істини, бо в рідної неньки Федеві добре не було. Не те що він мав якісь претензії до неї – просто ненька та її синочок мали надто споріднені душі, ще й зміщені по фазі: чорна Федева смужечка припадала на матусину білу й навпаки…  Коли Федь розповів Мальвіні кілька епізодів  з власного життя, вона зітхнула:
– Бідна дитина! Я дуже поважаю тебе за те, що ти даєш можливість ще молодій і, безперечно, гарній матері влаштувати особисте життя.
Лежачи на дивані, Федь дізнався, що благородний пес Артемон помер через три дні після свого господаря – П’єро Семеновича, котрий залишив по собі кілька геніальних інженерних проектів та збірочку ліричних віршів. Сама ж Мальвіна захистила докторську дисертацію, очолювала відділ великого науково-дослідного інституту, а тепер на пенсії. Ну, вона не нудьгувала: одне що працювала консультантом, а друге – хтось її водив по виставках та концертах.
Федь гоїв травми й розміркував над ситуацією, в яку потрапив. Мальвіна, з усього видно, була типовим лохом, а лохами, як відомо, розумні люди крутять. Лохів шкода – вони, як правило симпатичні, однак симпатичні й корови, але ж це не причина відмовлятися від біфштексів. Будеш сентиментальним – в люди не виб’єшся, а Федь поклав собі років через десять  стати господарем такого палацу, що їх будував для інших. Щоб досягнути такої мети, необхідно навчитися перекачувати гроші з чужих кишень до власних, й починати треба із того, що маєш під рукою, доки дорвешся до чогось кращого. Мальвіна з її порцеляновою голівкою, яка вміщала сорок два томи Української Радянської енциклопедії, для цього цілком годилася.  Таким локшину на вуха належить вішати заради благодійництва, бо ця прикраса забезпечує їм душевний комфорт.
У домі було багато проблем, і Федь заходився їх розв’язувати. За п’ять хвилин з’єднавши в телевізорі контакти, сказав Мальвіні, що біля тієї роботи промарудився цілий день, а це означало, що комірне за місяць виплачене.  Після ремонту парасольки й улюбленої сумочки господині  Федь відчув моральне право  позичити в неї гроші. За них він купив Райці, що отиралася біля кафе «Райська брама», пляшку вина «до» й коробку галереток «після» того як між ними відбувся сеанс сексу. Райка ж дослідила вміст Мальвіниної скриньки з прикрасами, дещицю прихопивши собі на пам’ять. Другого дня у Федевій кімнаті з’явилася брошура «СНІД – чума ХХ століття», і хлопець люб’язно повернув її Мальвіні за вечірнім чаєм, розповівши поміж третім і четвертим тістечком про бідну дівчину, яку жорстокі родичі вигнали з дому. Як і слід було чекати, Мальвіна мовила:
– Її необхідно рятувати. Познайом мене з нею.
Знайомити Мальвіну з Райкою Федь не зважився, натомість дозволив матері одвідати себе на новій квартирі, а та з порога запропонувала купити в неї мішок цукру по ціні в два рази вищій, аніж базарна.  Ріднесенька перебрала міри; вираз Мальвіниного обличчя став такий, ніби тим мішком теліпнули її по голові… Аби врятувати становище, Федь продекламував вірш П’єро Семеновича, який завбачливо вивчив напам’ять: під бренькіт ліри на честь її неземної краси Федева господиня розм’якла….
Так, з того материного візиту все й почалося. Інакше – хіба б опустилася така дама як Мальвіна до того, щоб розпитувати в сусідів,  скільки коштує метр відремонтованого даху, якщо необхідний для цього матеріал уже закуплено? Упоравшись за день з цією роботою, Федь виставив господині такий рахунок, що вже не він був їй винний за житло та харчі, а вона йому, ще й місяців за два наперед. Мальвіна заплатила, проте сказала:
-Раджу вам повернутися до матері. Або негайно знайти роботу  й поміняти місце проживання.
Поезія П’єро на неї вже не вплинула, й Федь терміново зліг з приступом малярії, яку підхопив, проходячи армійську службу в одній з засекречених «гарячих точок»… «У миротворчих військах ООН» – ледь не брякнув він, вчасно збагнувши, що для такої туфти Мальвіна надто освічена. Ввечері «полетіли пробки», й виявилося, що електромережа нікуди не годиться; коли світло з’явилося, Мальвіна визначала:
– Федь, вашим рукам ціни немає…
З такої нагоди Федь знов привів на ніч Райку, й тепер вона поживилася німецькою білизною з актикварного Мальвіниного комоду.
– Все, хлопче, – сказала після цього господиня дому, де так приємно пахло молочним печивом і кавою з ваніллю. – Марш до матусі, яка тебе давно чекає!
Федь зробив покірливо-жалісну міну, а сам подумав: «Е ні, голубонько! Не на те мені тут сподобалось, щоб я звідси пішов. Не з твоїм вихованням мене викишкать». Коли Мальвіна ущилася консультувати своїх аспірантів, її квартирант поклав собі до вечора утнути таке, аби у його послугах виникла найнагальніша потреба.
Та під обід з’явився добродій з широкими плечима й чорною бородою і дав Федеві годину на збори, а що Федь не спакувався й за дві, то мовчки виволік його за двері. На витягнутій руці  над гравієвою доріжкою, уздовж якої квітли бельгійські троянди, далі – над крихітним декоративним басейнчиком і, труснувши, викинув за хвіртку. Від цього в юнака зацокотіли зуби.
– Речі! А мої речі! –  злементував ошарашений Федь.
На вулицю викотився вузлик з носовичком та гаманцем, де лежав талісман на гроші й трохи того, чим користуються, аби не підчепити СНІД. От тобі й маєш! Ну хто б подумав, що наступником інтелігетного П’єро в Мальвининому серці стане не хто інший як Карабас Барабас? Часи змінюються, а з ними й казкові сюжети.
Федь поклав собі дочекатися Мальвіни, покладаючись на її гуманне серце. Та біля нього зупинився «джип» , і вже інша могутня рука взяла хлопця за комір.
– Може, сядеш по-доброму?
Поруч шофера допивав пляшку пива бригадир «шабашників», які будували «крутому» дачу. Про Федя, виходить, не забули. Федю, виявляється, не простили – ці люди принципово нікому нічого не прощають.  Що ж тепер буде? Федір мовчав, аби не стало гірше, але від страху пітнів так, що вікна стали матовими. «Уб’ють чи тільки морду потовчуть? Чи залишать на мені хоч живе місце?»  Машина спинилася біля дачі «крутого», яка вже була готова, лиш на подвір’ї валялось багато будівельного мотлоху й стояли діжки з-під смоли.
– Ах ти ж щеня паршиве! – роздумливо мовив бригадир, що вмів клекотіти орлом. – Гадаєш, ми не знали, де ти ховаєшся? З  поваги до благородної дами не чіпали тебе, але ж ти навіть їй примудрився напакостить! Руки об тебе бруднити гидко – живи! Але тепер відробиш за все… Щоб через три дні тут було як на корабельній палубі, інакше… Що? Їсти? Он маєш хлібину та воду у колонці й за це скажи «спасибі».
Буде відроблять Федь. А куди дінеться? Це – не Мальвіна з її гарячим молоком та печивом. От тільки за що вони тут ляльку поважають, то ж стопроцентний лох! А лохи на те й створені, щоб ними крутити – ні хіба?
Федь узяв до рук совкову лопату й скрушно зітхнув: тут стільки діла, що встигне над усім подумати…

№17 (179) 2 вересня 2016

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!