Михайло Сидоржевський. Таблетки щастя для страждущих обману

755

З циклу «Світ за порогом»

31.

контури майбутнього на наших очах поступово, але неухильно втрачали рожеву барву, ставали щодалі похмурішими, набували якихось навіть зловісних форм і обрисів; саме тоді на вулицях нашого міста з’явилися дивні, з застиглими мертвотними очима, особи в довгих білих одежах до п’ят; нечесані й немиті, просмерділі потом і брудом, чоловіки й жінки невизначеного віку ходили вулицями і лякали зустрічних голосними заклинаннями й пророцтвами про неминучий і близький кінець світу; збившись у тісне коло в міському парку чи десь під стіною будинку, ці диваки, закотивши очі догори, несамовито хрестилися і бурмотіли незрозумілі молитви, згадуючи при цьому Христа; у нас казали, що насправді їх багато, і що вони розбрелися й проповідують також і по інших містах та селах; ще тоді говорили, що це була якась утаємничена секта, нібито спеціально створена спецслужбами для вивчення методів впливу на психіку людини, і що таким чином хтось готує грунт для зомбування громадян у недалекому майбутньому; мовляв, у секретних підземних лабораторіях вивчали, як можна шляхом маніпуляцій спрямувати психіку натовпу в необхідне русло і домогтися запрограмованого результату, коли продажні судді до в’язниць спроваджуватимуть жертв, а кати ходитимуть у героях; коли значна маса людей під дією якихось зовнішніх впливів почне вірити в те, що зрадник-колаборант, на якому ніде клейма ставити – насправді не такий уже й негідник, якому гнити в тюрмі, а – незаперечний авторитет, перед заслугами якого треба низько схиляти голови й покірно гнути спини, а гроші якого не смердять кров’ю, а пахнуть; убогий же, вирощений телевізором на витрішки роззявляк блазень, як виявиться, — насправді улюбленець натовпу, месія-миротворець, котрий прийшов не для того, щоб смішити всіх, хто любить реготати, а спустився на нашу землю щоб дати бідним гроші, голодним харчі, а багатим – усе, що вони забажають; нині навряд чи хтось може з певністю стверджувати, що ці дивні екзальтовані люди в довгих білих одежах тоді були використані як піддослідні пацюки, як овочі з паралізованою волею, однак те, що сталося потім, схиляє до думки про можливий зумисний вплив таємних служб влади, котрі вивчали дію психотропних таблеток щастя на психіку людини; ми бачили, як міліціянти чомусь десятою дорогою обминали молитовні зборища під відкритим небом; більше того, коли якогось дня мешканці одного з наших будинків, обурені тривалими проповідями під вікнами, вийшли гуртом щоб відігнати геть непроханих гостей, тут же ніби з-під землі з’явилися з десяток міліціянтів, які заступили молільників, а старший з них тут же, затинаючись, пояснив розлюченим громадянам, що, мовляв, жодним законом подібні проповіді не заборонені, а відтак якщо хтось бодай пальцем когось зачепить – то буде нести кримінальну відповідальність; подейкували також, що секту створили аби відволікти увагу громадян від грядущих злиднів і тривоги в наших душах, що неухильно наростала з кожним днем; так, ми були тоді розгублені і, прокидаючись щоразу вранці, вже чекали від життя поганих новин – по телефону від знайомих, від сусідів, з телевізора; зрештою, ми, здається, тоді змирилися з неминучістю; саме тоді, одного літнього дня, на вулицях нашого міста з’явився пристаркуватий божевільний – рожевощокий, з довгим сивим і кучерявим волоссям, схожий на клоуна з старого цирку і вдягнутий як клоун – у тісних смугастих штанях, стоптаних черевиках, засмальцьованій сорочці і безрукавці; казали, що колись, давним-давно, він грав першу скрипку в нашому місцевому театрі, але нещасливе кохання спровадило його в божевільню; за кілька десятків років про нього й забули вже, і ось, коли він знову об’явився на очі громадянам нашого міста, то лише хтось із старожилів упізнав його; колишня перша скрипка місцевого оркестру бігав вулицями, заслинений, кумедно шкутильгаючи, і щось нерозбірливо кричав, розмахуючи руками й трясучи довгими сивими патлами й погрозливо блискаючи вибалушеними очима; «смійтесь, бо Господь забирає радість! – ледве можна було розібрати з його крику, — брати прийдуть, буде війна, буде гибель!., відріжте й викиньте голодним собакам!»; за божевільним оддалік бігли кілька підлітків і, голосно гигикаючи, намагалися перекричати й перекривити його; хтось потім розказував, що на одній з глухих вулиць, куди він забіг і впав, нещасний і знесилений, його підібрали й закинули вперед ногами в сіре загратоване авто двоє молодих і дужих санітарів; він скиглив при цьому як щеня і жалісливо благав, щоб його пощадили й не били; як потім з’ясувалося, нещасний якимось дивом утік із нашої божевільні й відтак півдня розгулював на свободі, лякаючи і розважаючи перехожих; казали, що він нібито шукав свій дім, у якому колись жив, але так і не знайшов, бо старий будинок зруйнували, а на його місці поставили ще один розважальний центр; у місті потім ще довго згадували цю пригоду, причому більшість наших громадян зійшлися на тому, що з дурного нічого дивувати, на те він і дурний, проте хтось казав, що, мовляв, не сповна розуму, але таки щось знає, і це поганий знак; втім, про пророцтва божевільного втікача у нас швидко забули, бо дійсність з кожним прожитим днем все більше ставала схожою на якийсь абсурдний і жахливий сон, в якому переплелося все – ницість і безчестя, ганьба і зрада…

«Українська літературна газета».

Попередні розділи з циклу «Світ за порогом» читайте в «Українській літературній газеті» або на сторінці автора у Фейсбуці.

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!