Зимова елегія

185

***

Осінь зненацька ввірвалася
в душу,

Не врахувавши залишені
шрами.

Там, на осонні, до дикої
груші

Зовсім не ти заговориш
віршами.

Тиша заснула на березі
ставу.

Вітер принишк у шаленому
скерцо.

І золоті найяскравіші барви

Осінь розкидала берегом
серця…

В кожній червоній
краплиночці глоду

Звичні й незнані ще мною
етюди.

Осінь розкидала листя на
воду…

Це ще не все! Ще попереду
буде!

Я вже німа від свого
голосіння!

Ще й до чужого збайдужіла
крику…

І кульмінація! Перша,
осіння!

Вибач, сьогодні, як груша,
я дика.

 

ЗИМОВА ЕЛЕГІЯ

У тебе в душі золотисті
струни,

звуки,

                  акорди,

                                      пісні.

За плечі хапають осінні
струми,

і – в руки,

                   в обійми 

                                       весні.

У сутінках синіх так пахне
медом,

пряно

                  гітара

                                       звучить.

Душа, що зі струнами,
марить небом.

рано

                  тікає

                                     на мить.

Ти любиш морози, сніги
коштовні,

хочеш

                згоріти

                                    в журбі.

Бо осені, весни, літа –
назовні,

зима ж –

                  назавжди

                                        в тобі.

Ховайте секрети в дубові
шафи.

тишу

                  смакуйте

                                      слізьми.

У тебе в душі не гітара, –
арфи.

сотні

                 гармоній

                                       зими.

 

м.Київ

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!