***
Осінь зненацька ввірвалася
в душу,
Не врахувавши залишені
шрами.
Там, на осонні, до дикої
груші
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Зовсім не ти заговориш
віршами.
Тиша заснула на березі
ставу.
Вітер принишк у шаленому
скерцо.
І золоті найяскравіші барви
Осінь розкидала берегом
серця…
В кожній червоній
краплиночці глоду
Звичні й незнані ще мною
етюди.
Осінь розкидала листя на
воду…
Це ще не все! Ще попереду
буде!
Я вже німа від свого
голосіння!
Ще й до чужого збайдужіла
крику…
І кульмінація! Перша,
осіння!
Вибач, сьогодні, як груша,
я дика.
ЗИМОВА ЕЛЕГІЯ
У тебе в душі золотисті
струни,
звуки,
акорди,
пісні.
За плечі хапають осінні
струми,
і – в руки,
в обійми
весні.
У сутінках синіх так пахне
медом,
пряно
гітара
звучить.
Душа, що зі струнами,
марить небом.
рано
тікає
на мить.
Ти любиш морози, сніги
коштовні,
хочеш
згоріти
в журбі.
Бо осені, весни, літа –
назовні,
зима ж –
назавжди
в тобі.
Ховайте секрети в дубові
шафи.
тишу
смакуйте
слізьми.
У тебе в душі не гітара, –
арфи.
сотні
гармоній
зими.
м.Київ