Зворотний час, зворотній відлік

167

ЗАГАДКА ВІНГРАНОВСЬКОГО

На степовому,

провіяному звідусіль полустанку

делегацію нашу кіношну

школярі вшанували

(під орудою скромних

трудівників обкому),

подарували нам діти

букетики непрезентабельних,

але духовитих квітів.

Отож,

Микола Степанович,

як воно й личило,

чемно прийняв подарунок

від засоромленого пацана,

квіти понюхав і похвалив:

“Степом південним пахне!”

Хлопчинка всміхнувся.

“То як же ти звешся?”

– Микола.

“Добре! Дуже гарне ім’я!

А стати збираєшся ким?”

– Космонавтом.

Відповідь самозрозуміла, проте

гість був ображений:

“Космонавтом? Ти що –

Вінграновським не хочеш бути?

Даремно! Ти б міг, наприклад,

навчатися у Довженка і грати

справжніх героїв або фільмувати!

І дівчат щонайкращих любити, але

космонавтом бути йому закортіло!”

Зніяковілий хлопчик мовчав.

“Ну, а мені хотілось бути попом,

служителем культу. Хіба погано?

От тільки не склалось у мене.

Чомусь…”

               
               11.09.2012

 

ЯКІВ БОРОДАВКА

Нетяга, неугнутий низовик,

А прозивавсь Борóдавка-Нерода:

Його спіткала не одна пригода –

Загибелі в походах втім уник.

 

Весь вік ненавидів земних владик,

Його найдужче вабила свобода, –

Рука ж бо потяглася до клейнода –

І вчув
прощальний з-за Дністра кигик.

 

Засяяла гетьманська булава,

Скотилася з колоди голова

На тлі хотинських канонад і ревищ.

 

По ньому не
лунав жалобний спів –

Лиш покаянних декілька рядків

Запише в духівницю Конашевич.

                                   15.09.2012

 

СЮЖЕТ

Обливала сльозами

                              й любовним соком,

Присягалась і зрадила

                                  ненароком,

Повернулась, покаялась

                                  і ридала,

Обіцялась родити –

                                  й задáла
драла.

Била в груди себе,

                           голосила й чманіла,

І простити не можна,

                                  й забути
несила,

Бо назавше,
довічно лишилися з нами

Щирі очі, промінні

                                  ясними сльозами.

                                       
16.09.2012

 

СЕРПЕНЬ 1941

Гей, од світанку й до смерку,

З вечора і до рана

Сталінським пруть асфальтом

Танки Гудеріана.

 

В люках стоять на струнко

Браві його танкісти,

Вдихають на повні груди

Пах перелогу чистий.

 

Не духмяніє ж нітрохи

Ґрунт піскуватий німецький.

Генерал бо за вишкіл казанський

Віддячує зовсім незлецьки.

 

Група його переможна

Прирощує Lebensraum.

“Що вдієм, – думки снуються, –

З оцим плодоносним краєм?”

 

Гадалось, десять гектарів

Кожному воякові,

А вийшло заледве півметра

Поля.

            Й ходіть здорові.

                    17.09.2012

 

ОЛЕКСАНДР ДЕЙНЕКА

Вас цікавить джерело,

Напрямок, ідея?

Що з народом було?

Хто я вам і де я?

 

Мудрагелія така –

Мов душа без тіла.

Сади гопака,

Щоб земля двигтіла!

 

Тупотú, гупотú,

Світ лякай далекий!

Ми повстанські брати –

З вилами дейнеки,

 

До роботи й війни

Свідомі куряни…

Що завгодно чини –

Стовп стоїть вогняний!

 

То маєтки горять,

Дóбра поміщúцькі:

Наступає панська рать –

Дасть їм жаба цицьки!

 

Не одна з сільських приваб

Личила б королеві:

Лона дівоцький єдваб,

М’язи мужицькі сталеві.

 

Все давно вже почалось –

Відкриття незумисні.

Тіло втілити – ось

Що маю на мислі!

          
5.10.2012

 

***

Гаряча південна врода

І посмішка не бліда.

Жадалось – винагорода,

А виявилось – біда!

 

Невірність, безчестя – звідки

Вони? І жага проклять?

І все-таки щастя лелітки

В брудному потоці ряхтять.

                         3.11.2012

 

ЗАМАЛЬОВКА

Це згоди – злагоди сягло

Життя-буття довколишнє:

Свистить крило, росте стебло,

Тож на душі так хороше!

 

Хмарки громадяться руді,

Тремке над ставом маєво,

І плями сонця у воді,

І геть усе, що маємо!

Гортанні стогони ропух,

Лілей герби троякії,

Мені лоскочуть-пестять слух

Вібрацій амфібрахії.

 

Зашевеліла шелюга.

Укляк у цьому колі я.

Від берега до берега

Лягла ребриста колія.

                      11.11.2012

 

ВІДКРИТТЯ

Він дуже довго нездужав.

Не встаючи з канапи,

Перечитував, радіо слухав

І надто “Віденську школу”

Полюбляв – “Сотворення світу”

Гайдна, Моцарта “Флейту

Чарівну”.

                  Підбадьорював:

“Не журися, от уявú собі –

Потрапляєш в незвичний,

Скажімо, вимір, і хор янголяток

Заспіває раптом “Високу месу”…

 

Коли стався черговий напад,

Вúкликали невідкладну. Бригада

Реаніматорів, беручка і тямуща,

Направду швидко і вправно

Повернула його на цей світ.

 

“Ближче, – він показав очима, –

Ще, будь ласочка, ближче!”

Я вухо наблизив до вуст його

І почув-таки ледве чутне:

“Там нічогісько немає…”                   23.12.2012

 

ПОВІТРЯНИЙ ПОЦІЛУНОК: 1942

Місто недоїдало,

я зовсім, кажуть, охляв.

Тож нарада сімейна

постановила:

мене завезти на Полтавщину –

в село родове Хорішки.

Домовилися з хорішчанином,

який вертався додому, –

мене посадили на воза,

примостилася поруч бабуня,

що мала внука доправити,

а ще зимувати в селі.

Батіжком візниця прицвьохнув,

і ми поїхали з Богом.

 

Конячка бігла не шпарко,

але бадьоро. Візниця

підганяв її для годиться. Земля

духмяніла й пахтіла, сонце

почало припікати, жайвори

дзеленькотіли-дзвеніли.

Зненацька,

немов шуліка, не знати звідки

самольот іграшковий узявся:

волочив металеву бочку

з-під бензину, мабуть

 

(отак вони бавились –

плекані аси Люфтвафе,

висмішуючи туземців).

Покружляв самольотик над нами,

прицілюючись, і за третім захóдом

скинув чорне порожнє страшидло.

З дикунським жаским завиванням

бочка помчала з небесної сині

просто на мене, бабуню й візницю,

гепнула десь попереду.

Перепудилась і шарпнулась,

кинулась на узбіччя конячка, втім

воза не перекинула, тільки

перехнябила трохи. Візниця

від переляку отямився й вивів

конячку на польову дорогу.

Поправив збрую, пересадив

мене, підмостивши під боки

сіна свіжого. Рушили знову,

коли знов у безхмарному небі

той самий літак зловредний

замаячив і знизився хутко.

 

Либонь, увесь облетів, обстежив

степ і, не знайшовши нікого,

хто був би достойний уваги,

поворотився, покружеляв,

пополохав.
Нарешті йому набридло:

випустив смертоносну чергу,

але вбивати йому не хотілось.

Пилу фонтанчики не вляглись,

коли на бриючому пролітав.

 

Молоді заблищали зуби міцні,

ще й долонею
в шкіряній рукавичці

він прощальний послав поцілунок,

щасливої всім побажавши путі.

                                29.11.2012

 

 

СПІВЕЦЬ ТАРАНЕЦЬ

Як добре, що
зустрілись ми, земляче,

Своє Дніпро згадали під шумок:

В кумпанії горластих заволок

Ми почувалися чужинці наче.

 

Нехай над головами ворон кряче –

“Моя стежина”, звісно, “Рушничок”

Пильнують кожний необачний крок,

Додому серце доведуть тремтяче.

Від зрадництва спаси нас, одведи:

Ще нап’ємось джерельної води –

І гетьте, хтиві, сласні закордони.

 

Лише любов’ю сповнена вкінець

Душа зрождає дивні обертони,

Достойний Олександре Таранець!

                            03.12.2012

 

А.Д. 1710. ЗИМА

З неба сипле, сипле сніг –

Апокаліптичний, неспинний, –

Замітає кривавий слід

Від Батурина до Тігини.

 

Заміта, засипає сліди,

Враз пропечені навсігди,

На вікú, навíки, назавше –

Як “будь проклятий ти!” сказавши.

 

А під тими крутими заметами,

Позавчора ще військо, рать,

Ошелешені стратами й метами,

Кармазинні й серм’яжні мазепинці

Сплять.

 

 

Удавалося: от воно – диво з див!

І свята свободонька – от вона!

А дісталося море сиріт і вдів,

Ще й держава недобудована…

 

Далеченько втім до кінця:

Історичними несені бурями –

Кажуть, лицарі, кажуть, одурені –

Мчать, сповняючи волю Творця!

 

В майбуття розігнались, а велено:
тпрусь!

Завірюху чекайте, віхолу!

 

І тремтить-мовчить Україна-Русь –

Барокова церква під стріхою…

                        20.12.2012

               
Бучанська хірургія

                        12-а година

 

ПЕРЕДСВЯТКОВЕ

Щось засніжило рясно.

 

Щодень пустуни-янголята

підчищають зимові запаси

з усіх небесних комор,

замітають борошном білим

стежки, провулки, дороги

під щедрування колядників

з сусідньої вулиці.

 

Перехожі поодинокі

по хатах порожнéм поспішають,

лише святий Миколай

тягне мішок за плечима

з подарунками для дітлахів.

 

Ось він озирнувсь перелякано,

зупинився:

боїться, мабуть,

що якийсь голодний безхатченко

наздожене у присмерках,

подаруночки позабирає.

 

Тож хай пощастить Чудотворцю

малюків ощасливити,

а далі – вже самі празникú!                         

30.12.2012, 
Бучанська хірургія

 

ПАРАДОКСИ

Немало він пустив на світ пісень

Про ніжність,
про любов до України,

Про клекіт
лебединий, крик орлиний,

Та про деталі – вже анітелень.

 

Прихильників
його ставало на щодень,

Тож маємо
принаймні половину,

Бо йдеться
про дівок-жінок лишень,

Що “біс”
ревли, зчиняли штурханину.

 

Не приховаю: сам я умлівав

Серед отих розчулених роззяв,

Які неславу й славу рознесуть.

 

Не здогадатися, либонь, нікому,

Що цю знемогу, цю солодку втому

Рождає серце заздрісне, в якому

Кипить злоба, вихлюпується лють!

                                  13.01.2013

 

Редакція УЛГ висловлює щиру
вдячність письменниці Валерії Богуславській за запропоновану нею добірку досі
неоприлюднених віршів Леоніда Череватенка.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!