1
Я не порушив,
хоч знаю вину,
Ані людських,
ані Божих законів.
…зона…
Чорнобиль у
спину дихнув
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Вогнедишним
драконом.
Знаю: дракона
приплів дарма.
Тут порівнянь
нема.
Нехай дракон,
не лінився щоб,
Десь у цирку
батрачить.
Чули й казали
ви слово
НІЩО?
Я
Це слово
Бачив.
Це – ніби
Бога нема. За нього –
Цезій,
Плутоній,
Стронцій.
І для нічого,
І для нікого
–
Сонце.
Зона –
як втрата,
вагітна Втратою.
Клацни хоч
клямкою, – просить хата.
Стежки – під
ноги – самі, як змії!..
Хто через все
це стане вар’ятом, –
Порозумніє.
Смерть
абсолютна. Її імпреза.
Пусто.
Чорнобилем пахне Всесвіт.
2
Відчаєм голим
коріння набрякло.
Путами спрута,
клішнями рака
Берег
підмитий – за горло ріку!..
Виплила
хмарка з-за лозняку,
Залопотала,
закрякала.
Теrrа
inkognita. Снів материк?..
Страх мій
поводився так, як звик:
Гнав мурашок
по шкурі!..
Збились в
хмариночку, стислися в крик
Гуси, ворони,
кури.
Хмарка та
пурхала берега вздовж –
Прип’яцька
хвиля пороху й піни…
Зверху на неї
націлився дощ
З хмари –
подоби півня.
Я навіть сон
пригадати не можу,
Що був би
таким кошмаром:
Скинувши
сім’я, як переможець,
Закукурікала
хмара!
Небо
хрест-навхрест той крик
перекреслив.
І полетіло
Полісся за креси,
За
небосхил…
Крилами били
птахи і берези.
Сім’я отруйне
жадало крил.
3
Зріла отрута.
Йшла в стебла, в ріст.
Бог приміряв
респіратор і робу.
Чорною
райдугою телеміст
висів
ХІРОСИМА-ЧОРНОБИЛЬ.
Місяць гуляв,
як індик у дворі,
Вже до нової
готуючись фази.
Диктори в
кадрі з’явились при
Галстуках і
зазубрених фразах.
Всі
чепурились. І ось – ефір.
Явне з
таємним віч-на-віч. Офір
Як не було.
Захищали науку.
“Чар…Чор…
Чир…” –
звук
примірявся до звуку.
На поліщуцький
кульгало акцент
Слово, що в
символ переростало.
Сказано
доста, почуто – мало.
Для
президента віщав президент,
І генерал –
для генерала.
Щільно
зачинений, як в пенал,
В мрію
державну про премію Нобеля,
Снив академік
футбольний фінал,
Де не
заявлена збірна Чорнобиля.
І думав
Господь: «Невтямки мені:
Все розумію
інше,
Але чому
поети одні
Винні
японським вишням?»
Легший за
хмарку, летів навпростець,
Плутав і рвав
він людські стежини…
…евакуація.
…паніка.
І на
всі
одинадцять вагонів дітей –
усмішка хоч
би одна-єдина.
Смикнувся
час. Попливли за вагонами
Зонного шляху
стовпи придорожні…
Очі дорослі –
наповнені зоною.
Очі дитячі –
нею ж порожні.
4
Навіть не
мариться рай.
Ради всього
святого,
Боже, не дай
нічого, –
Тільки врятуй
мій край.
Туркаю роєм
ос
Вуху твоєму,
Всевишній!
…Кісточкою
від вишні
Виплюне Землю
космос.
Гляне
розстрига строго,
Оком світ
обведе,
Скаже: «Чому
до Бога?..»
– А до кого з
людей?
«Торбу
жебрацьку дай –
душею не дай
озлидніти… » –
Бодай би він
був – бодай
Було б кому
пожалітись.
Зрізали Боже
вухо –
До неба
приріс жах.
…Наше
змагання з духом –
Невже не
жарт?
Зімкніть
ряди, атеїсти!
Ряди святих
поріділи.
На небі
стерильно-чисто,
Безнадійно.
Галактика –
як острог.
Який там до
біса бог!
Писань
погортáй томи:
Бог майбутніх
облог –
атомний.
5
Я з ним під
Брагіном снідаю.
На всю округу
нас троє.
Він бог, бо
ніхто не відає,
Що він таке;
за мною
До нашого з
ним стола
По безлюднім
гостинцю
Поліщучка
прийшла,
Принесла нам
гостинців;
Бо не стало
ані хатини,
Ні води в
неї, ні землі,
Бо прийшла із
села покинутого
Сабалі,
А гостинці її
– пухлини:
Пепінки дві
причинні,
Що яблуками
були.
Генетики мали
рацію:
Та пухлинна
новація –
Дулею замість
страв.
«Частуйтеся,
– каже бабця, –
чим Бог
послав».
Сивина, як
завія,
Очі її збронзовіли:
Погляд – із
пустоти.
«Хто його
зрозуміє?»
Бог відповів:
«Не ти».
І думки він
читає,
І відає, що
насниться.
Та чогось він
чекає.
І когось він
боїться,
Хоч голос
його – гримучий,
Погляд –
безпомилковий,
Костюмчик –
закордонючий,
І годинник –
фірмовий…
… Хоч він
мені – неминучий,
А я йому –
випадковий.
– Про що
толкуємо? – зиркнув
і в пепінку
вгризся він. –
Про яку таку
зірку
Полин?
6
А в бабусі
ціпок жебрачки…
Де захоче,
там заночує.
Дивиться – як
не бачить.
Віщує – ніхто
не чує:
«Як пророк
напророчив,
Зійде вона і
розкине
Проміння в
небі, що очі
Виїсть
людській гордині.
Серед дня,
серед ночі,
Голосіння
людського –
Як пророк
напророчив –
Пилом стане
дорога,
Стане каменю
гірко,
Мертвий
втішить живого,
Коли визріє
зірка
Полинового
бога».
Бабуся каже:
– Піду
В світах
сім’ю пошукаю.
Тут воду
брать не дають.
Землю в Землю
ховають.
По селах
здичіли кури,
Хати
опустіли. Страшно…
Питаю Бога:
«Покурим?»
«Не я
винуватий»,– каже.
«А хто?» –
запитали Вода і Земля.
«Не я!» –
відгукнулась луна здаля.
І, як в залі
суду варта свята,
Стали обабіч
Земля і Вода.
Вони під
небом прозорим
перед одним –
одні.
…Вогнем
володіємо зоряним,
Самі ж – під
владою снів.
Що, роде
людський, ти виснив?
Вогонь
розпалив навмисне,
Тепер
вигрібаєш з печі
Присок у
порожнечі
На березі
Прип’яті,
Де посивіла
нива
Полиновою
зоною нині –
Спить…
… Далеко
від зони
Голодних
мільйони
Просять їсти
і пить.
7
Я снідаю з
богом зон.
«Моєї вини
нема тут.
Великих чисел
закон
Дрібні
відкидає втрати».
Наснився собі
моїм
Володарем
всемогутнім…
А в зоні
посіяний грім,
Який струсоне
майбутнє.
О, прийдешня
пора!
Як в кінці
світу кличник,
Твоя золота
гора
З кратером
вулканічним.
Гукай від
гори добра –
Чекай під
горою розплати!
Боже, з
чийого ребра
Виробив
технократа,
На лобі якого
табличка прибита:
ЕЛІТА?
Коли голоси
гримучі,
Погляди
безпомилкові,
Тоді стає
неминучим
Випадкове:
У вікні до
галузки сухого вазона
Листівка
причеплена стрічкою-смужкою:
З ДНЕМ
НАРОДЖЕННЯ!
26.04.86 р.
Народилася
зона
Відчуження.
8
«Ми такої й
не чули біди…
Відчужують?
Як це?.. Чому?.. Куди?..
Не чума ж, не
потоп, не голод»…
На всі
кілометри землі і води –
Тільки
бабусин голос:
«Як сказали
вже, що радіація,
як вивозили –
багато хто плакав,
що не
справили Рáдуницю,
не
попрощалися з могилками.
З тим і
пішли, що взяли під пахву.
А більше
людині навіщо?»
Голос цей –
за межами страху.
Голос цей –
за межами відчаю.
«Ми на літо
лиха чекали –
Надто люди
оскаженіли…
Якісь комети,
казали,
Поруч тоді
пролетіли».
Я бога беру
за грудки: «Скажи,
Хто ти для
цього краю:
Свій ти Бог
чи ти бог чужий?»
Він відказав:
«Не знаю.
Зона
локальна… поки що»…
Все:
закам’яніло
лице
залізобетоном.
І проступили
на ньому
наскальні
малюнки Зони.
Отруйна земля
в териконах.
Колючий дріт
по границі.
Пости, як на
держкордонах.
І закреслена
зона
Зламаною
блискавицею.
9
У Бога є все,
небого,
тільки
просить дарма.
«Ти є?» – я
питаю бога.
Бабуня каже:
«Нікого.
Ніде і нічого
нема».
9 космічно
8 сигналив
7 годинник
6 фірмовий,
5 зворотний
4 відлічував
3 час…
2 … з Божого ока червоний промінь
1 тоненько виблиснув – і погас.
0
Над бистриною
буття
Кладки тонкі
до дзвону.
Із хмаринки
на зону
Бог зорить,
як дитя.
1986
З білоруської переклала
Лана Перлулайнен