Зона

280

1

Я не порушив,
хоч знаю вину,

Ані людських,
ані Божих законів.

…зона…

Чорнобиль у
спину дихнув

Вогнедишним
драконом.

 

Знаю: дракона
приплів дарма.

Тут порівнянь
нема.

Нехай дракон,
не лінився щоб,

Десь у цирку
батрачить.

Чули й казали
ви слово

НІЩО?

Я

Це слово

Бачив.

 

Це – ніби
Бога нема. За нього –

Цезій,

Плутоній,

Стронцій.

І для нічого,

І для нікого

Сонце.

 

Зона –

як втрата,
вагітна Втратою.

Клацни хоч
клямкою, – просить хата.

Стежки – під
ноги – самі, як змії!..

Хто через все
це стане вар’ятом, –

Порозумніє.

 

Смерть
абсолютна. Її імпреза.

Пусто.
Чорнобилем пахне Всесвіт.

 

2

Відчаєм голим
коріння набрякло.

Путами спрута,
клішнями рака

Берег
підмитий – за горло ріку!..

Виплила
хмарка з-за лозняку,

Залопотала,
закрякала.

 

Теrrа
inkognita. Снів материк?..

Страх мій
поводився так, як звик:

Гнав мурашок
по шкурі!..

Збились в
хмариночку, стислися в крик

Гуси, ворони,
кури.

 

Хмарка та
пурхала берега вздовж –

Прип’яцька
хвиля пороху й піни…

Зверху на неї
націлився дощ

З хмари –
подоби півня.

 

Я навіть сон
пригадати не можу,

Що був би
таким кошмаром:

Скинувши
сім’я, як переможець,

Закукурікала
хмара!

 

Небо
хрест-навхрест той крик

перекреслив.

І полетіло
Полісся за креси,

За
небосхил…

Крилами били
птахи і берези.

Сім’я отруйне
жадало крил.

 

3

Зріла отрута.
Йшла в стебла, в ріст.

Бог приміряв
респіратор і робу.

Чорною
райдугою телеміст

висів

ХІРОСИМА-ЧОРНОБИЛЬ.

Місяць гуляв,
як індик у дворі,

Вже до нової
готуючись фази.

Диктори в
кадрі з’явились при

Галстуках і
зазубрених фразах.

 

Всі
чепурились. І ось – ефір.

Явне з
таємним віч-на-віч. Офір

Як не було.
Захищали науку.

“Чар…Чор…
Чир…” –

звук
примірявся до звуку.

 

На поліщуцький
кульгало акцент

Слово, що в
символ переростало.

Сказано
доста, почуто – мало.

Для
президента віщав президент,

І генерал –
для генерала.

 

Щільно
зачинений, як в пенал,

В мрію
державну про премію Нобеля,

Снив академік
футбольний фінал,

Де не
заявлена збірна Чорнобиля.

 

І думав
Господь: «Невтямки мені:

Все розумію
інше,

Але чому
поети одні

Винні
японським вишням?»

 

Легший за
хмарку, летів навпростець,

Плутав і рвав
він людські стежини…

…евакуація.

…паніка.

І на

всі
одинадцять вагонів дітей –

усмішка хоч
би одна-єдина.

 

Смикнувся
час. Попливли за вагонами

Зонного шляху
стовпи придорожні…

Очі дорослі –
наповнені зоною.

Очі дитячі –
нею ж порожні.

 

4

Навіть не
мариться рай.

Ради всього
святого,

Боже, не дай
нічого, –

Тільки врятуй
мій край.

 

Туркаю роєм
ос

Вуху твоєму,
Всевишній!

…Кісточкою
від вишні

Виплюне Землю
космос.

 

Гляне
розстрига строго,

Оком світ
обведе,

Скаже: «Чому
до Бога?..»

– А до кого з
людей?

 

«Торбу
жебрацьку дай –

душею не дай
озлидніти… » –

Бодай би він
був – бодай

Було б кому
пожалітись.

 

Зрізали Боже
вухо –

До неба
приріс жах.

…Наше
змагання з духом –

Невже не
жарт?

 

Зімкніть
ряди, атеїсти!

Ряди святих
поріділи.

На небі
стерильно-чисто,

Безнадійно.

 

Галактика –
як острог.

Який там до
біса бог!

Писань
погортáй томи:

Бог майбутніх
облог –

атомний.

 

5

Я з ним під
Брагіном снідаю.

На всю округу
нас троє.

Він бог, бо
ніхто не відає,

Що він таке;

за мною

До нашого з
ним стола

По безлюднім
гостинцю

Поліщучка
прийшла,

Принесла нам
гостинців;

 

Бо не стало
ані хатини,

Ні води в
неї, ні землі,

Бо прийшла із
села покинутого

Сабалі,

А гостинці її
– пухлини:

Пепінки дві
причинні,

Що яблуками
були.

 

Генетики мали
рацію:

Та пухлинна
новація –

Дулею замість
страв.

«Частуйтеся,
– каже бабця, –

чим Бог
послав».

 

Сивина, як
завія,

Очі  її збронзовіли:

Погляд – із
пустоти.

«Хто його
зрозуміє?»

Бог відповів:
«Не ти».

 

І думки він
читає,

І відає, що
насниться.

Та чогось він
чекає.

І когось він
боїться,

 

Хоч голос
його – гримучий,

Погляд –
безпомилковий,

Костюмчик –
закордонючий,

І годинник –
фірмовий…

… Хоч він
мені – неминучий,

А я йому –
випадковий.

 

– Про що
толкуємо? – зиркнув

і в пепінку
вгризся він. –

Про яку таку
зірку

Полин?

 

6

А в бабусі
ціпок жебрачки…

Де захоче,
там заночує.

Дивиться – як
не бачить.

Віщує – ніхто
не чує:

 

«Як пророк
напророчив,

Зійде вона і
розкине

Проміння в
небі, що очі

Виїсть
людській гордині.

Серед дня,
серед ночі,

Голосіння
людського –

Як пророк
напророчив –

Пилом стане
дорога,

Стане каменю
гірко,

Мертвий
втішить живого,

Коли визріє
зірка

Полинового
бога».

 

Бабуся каже:
– Піду

В світах
сім’ю пошукаю.

Тут воду
брать не дають.

Землю в Землю
ховають.

По селах
здичіли кури,

Хати
опустіли. Страшно…

 

Питаю Бога:
«Покурим?»

«Не я
винуватий»,– каже.

 

«А хто?» –
запитали Вода і Земля.

«Не я!» –
відгукнулась луна здаля.

І, як в залі
суду варта свята,

Стали обабіч
Земля і Вода.

 

Вони під
небом прозорим

перед одним –
одні.

…Вогнем
володіємо зоряним,

Самі ж – під
владою снів.

 

Що, роде
людський, ти виснив?

Вогонь
розпалив навмисне,

Тепер
вигрібаєш з печі

Присок у
порожнечі

 

На березі
Прип’яті,

Де посивіла
нива

Полиновою
зоною нині –

Спить…

 

… Далеко
від зони

Голодних
мільйони

Просять їсти
і пить.

 

7

Я снідаю з
богом зон.

«Моєї вини
нема тут.

Великих чисел
закон

Дрібні
відкидає втрати».

 

Наснився собі
моїм

Володарем
всемогутнім…

А в зоні
посіяний грім,

Який струсоне
майбутнє.

 

О, прийдешня
пора!

Як в кінці
світу кличник,

Твоя золота
гора

З кратером
вулканічним.

 

Гукай від
гори добра –

Чекай під
горою розплати!

 

Боже, з
чийого ребра

Виробив
технократа,

 

На лобі якого
табличка прибита:

ЕЛІТА?

 

Коли голоси
гримучі,

Погляди
безпомилкові,

Тоді стає
неминучим

Випадкове:

 

У вікні до
галузки сухого вазона

Листівка
причеплена стрічкою-смужкою:

З ДНЕМ
НАРОДЖЕННЯ!

26.04.86 р.

Народилася
зона

Відчуження.

 

8

«Ми такої й
не чули біди…

Відчужують?
Як це?.. Чому?.. Куди?..

Не чума ж, не
потоп, не голод»…

На всі
кілометри землі і води –

Тільки
бабусин голос:

«Як сказали
вже, що радіація,

як вивозили –
багато хто плакав,

що не
справили Рáдуницю,

не
попрощалися з могилками.

З тим і
пішли, що взяли під пахву.

А більше
людині навіщо?»

 

Голос цей –
за межами страху.

Голос цей –
за межами відчаю.

 

«Ми на літо
лиха чекали –

Надто люди
оскаженіли…

Якісь комети,
казали,

Поруч тоді
пролетіли».

 

Я бога беру
за грудки: «Скажи,

Хто ти для
цього краю:

Свій ти Бог
чи ти бог чужий?»

Він відказав:
«Не знаю.

 

Зона
локальна… поки що»…

Все:

закам’яніло
лице

залізобетоном.

І проступили
на ньому

наскальні
малюнки Зони.

 

Отруйна земля
в териконах.

Колючий дріт
по границі.

Пости, як на
держкордонах.

І закреслена
зона

Зламаною
блискавицею.

 

9

У Бога є все,
небого,

тільки
просить дарма.

«Ти є?» – я
питаю бога.

Бабуня каже:
«Нікого.

Ніде і нічого
нема».

 

9   космічно

8   сигналив

7   годинник

6   фірмовий,

5   зворотний

4   відлічував

3   час…

2   … з Божого ока червоний промінь

1   тоненько виблиснув – і погас.

0

 

Над бистриною
буття

Кладки тонкі
до дзвону.

Із хмаринки
на зону

Бог зорить,
як дитя.

        1986

З білоруської переклала

Лана Перлулайнен

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!