На смерть Юрія Завгороднього
Останнє літо добіжить кінця,
потужний голос в співі справжнім змовкне,
коли трава, як жар, – горить і жовкне –
Господь-отець до себе зве Митця.
Реклама
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Угорне в чорну борозну земля
твоїх пісень пружне зерно горішнє,
що, наче кров, із горла рвались віршем –
життя і смерті – здолана борня.
Земля хай буде легша за перо –
тобі, Митцю, душа в якого – щира,
почуй, як журно квилить чайка сіра,
як хвилі збурює старий Дніпро!
31.08.2012