Замах на Шевченка

200

Володимир РАБЕНЧУК

«И на родном прекрасном поле

Пророка каменьем побьют!»

    (Т.Г. Шевченко. «Тризна»)

«На планеті Кобзареві встановлено 1384 пам’ятники. 27 березня 2015 року в Україні на один поменшало: на в’їзді у рідне село українського генія Шевченкове Лисянського району зрізали і викрали бронзовий пам’ятник молодого Тараса».

     (Інтернет-новини «Вікна» від 27.03.2015 року)

…В рідному селі, як в казематі,
в охоронній  вишнями Кирилівці –
іменем моїм лише назватій,
бронзовим стояв я, мов на милицях.
 
Фальшували всі переді мною:
безталаньки книжні і хапужиська.
З їх ротів «Кобзар» сичав золою,
як би театрально хто не тужився!
 
Я стояв – хиталась Україна,
кров, знекровлена у дітях, гуснула.
Я стояв, – вона ж, моя омрійна,
перетрупла з середини – й луснула!
 
Засвітив москаль неситим оком,
трупарі кордони розкордонили…
Мій Дніпро, могутній і широкий,
пообіч бушує похоронними.
 
Вже й за мною – за Шевченком – черга,
бо живий ще в душах не закованих…
Бузинова трута й москво-черви
пруть на мене й з рамами віконними.
 
Не в музей, – по мене іномарка
з шануванням від нічного злодія:
бронзового, розітнуть болгарки
ручками Кирила і Мефодія.
 
Що вони шукали під гранітом?!
Різали мене, раділи скоєним…
Ті, що піді мною, алфавіти, –
москалям ніколи не освоїти!
 
Вишкрібали нащо в мене в грудях
мову, що мокші й мордві не втямити?!
Та вона ж сім тисяч літ у людях –
мова та – в праукраїнській пам’яті!
 
Ви, такі розумні та дебелі,
перш ніж до душі чужої пертися,
показали б письмена Мокселі
й літопис Мокші – на мудрість спертися!
 
Вісімсот років щоденно звикли
матюкати всі чотири сторони,
бо у вас немає навіть титли –
притулитись до слов’ян в історію…
 
Фіно-отатарені мочили
Русь облудною омелою обвітили,
а російську, як злодійську, вчили –
мову штучну –  з нагаєм століттями.
 
Думаєте, що Шевченка вкрали!
Утікайте – і дзвеніть уламками:
заховайте каземат Аралу
в сиву бронзу, заздрістю загавкану!
Так і так – зачистили бандеру!
Та мене ж звільнили ви – не знищили!
Ой, до чого ж москалі химерні:
нищили – і цим ще вище звищили!
 
Ви забули, що Шевченко – воїн?!
Й не страшіть ростовськими піратами…
З українським серцем я в обоймі –
і мене в народу не забрати вам!
 
Є вам для перестраху нагода –
то ж і забрешіть свій люд новинами:
не один народ вже, а народи
на Москву веде Шевченко з вилами!
 
А з брехні поважна вам причина
у метро тікати і підвальчики:
бо Шевченко – в рядовому чині! –
на Москву веде вже й генеральчиків!
… Освятіться! Поклоніться долі,
перш ніж на Шевченка… із гарматами…
В українськім полі стільки волі, –
вже її у стійло не загнати вам!
 

УСИНОВЛЕНІ

…Всіх окупацій звезені,
уміють помикать!
Ржавіє меч трилезовий
у зв’язаних руках.
Нема кому вже й мислити,
гострити сталь і гнів:
в Європу суне з присвистом
отара баранів,
 
готова лиш до визиску,
без пам’яті віків,
на випас – як на виписку
з реєстру козаків.
 
На місці гнано-зламаних,
як в дощ гриби – жлоби…
І тріскаються камені
на Хортиці з журби.
Про це комусь вже пишеться
у стіл чи самвидав…
Звичайно, тут лиш лишаться,
хто зрадив чи продав…
 
Так думалось – і кануло:
розвиднилось, – бо враз
над Києвом, над Каневом,
на весь Донбас – Тарас!
 
Зхапужених, зурочених,
збезмовлених примар –
усіх сиріт зАТОчених
усиновив Кобзар!
 
Усиновив – не вижити,
а жити тут віки!
Схилив їм небо вишите
в козацькі рушники!
 
Пречиста запречиститься
тим Словом, що й Тарас…
Держава враз очиститься –
лиш заговорить в нас!

м. Вінниця

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!