Наталя ПАСІЧНИК
КИРИЛИЦЯ
ще рано для такої холоднечі
і рано покидати ці міста
давай приїду в гості хоч на вечір
а ні – то напишу тобі листа
ось аз і буки просяться у руки
і лампочки напружено горять
бо не знайти тепер за довгим звуком
загублену поміж рядками ять
бо хтось утретє стукає у двері
та я нікого більше не боюсь
і вперто гасне гасне на папері
іще малий чи вже великий юс
та поки вітер донесе чернетку
пожовклу ніби давні письмена
від нас обох неначе від абетки
залишиться лиш літера одна
***
лишилось зовсім небагато –
два речення і піврядка
але і їх не написати
без світла і без словника
якогось ранку серед січня
нас викриють ну і нехай –
пиши чорнилом симпатичним
чи шрифтом брайля витискай
і за годину-дві – не довше
до шибки доторкнеться віть –
це дух святої листоноші
уже під вікнами стоїть
БІБЛІОТЕКА ЯРОСЛАВА
сказав – «до осені далеко»
хоч залишалось кілька днів
і зникла враз бібліотека
а з нею зник увесь архів
а з нею хроніки потопу
які не записав ніхто
і давній київський літопис
на сторінок приблизно сто
неначе ось та ще не скоро
земля почує знову сніг
і облетять із осокорів
пожовклі житія святих
і тільки десь на попелищі
пророцтво буде як здавен
що ми зустрінемось колись ще
між інших прізвищ та імен
у книгосховищі столиці
де чути привидів ходу –
дві чорні збірки на полиці
отам у першому ряду
***
ти встигла витерти сліди
та їх на світлі видно досі
немов холодна рання осінь
захоче ними йти сюди
і за хвилину або п’ять
долаючи найменший спротив
нестерпно і безповоротно
слова на вітер полетять
але врятується усе ж
зненацька вихоплена з літа
остання буква алфавіту
з якої ти себе почнеш
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
БОГДАН-ІГОР
там ратуша спить і хропе монотонно
і дихає димом неначе вігвам
там вкотре воскреслий письменник антонич
дорогу вночі переходить котам
і місяць пливе у замерзлих калюжах
і ліжка вузького скрегоче капкан
та ті що заснули у ньому подружжям
не знають хто – ігор а хто там – богдан
почують крізь сон як судомить навпроти
і світло залишать – і буде воно
лиш п’яний дітвак що іде через полтву
задивиться раптом на їхнє вікно
***
ця нова радість вже біля порогу
аж образи світліють на стіні
хоча ми домовлялись що нікого
не пустимо до нас на вихідні
он у кутку лежить замерзле сіно
і тане за щокою шоколад
коли забуте радіо у сінях
щохвилі прогнозує снігопад
коли уже мете з усього дуру –
лиш видно як за хатою зника
зсутулена засніжена фігура
останнього в селі колядника
і може через це в пітьмі студеній
де і годинник ходить навпаки
я так стискаю правий безіменний
твоєї вдвічі більшої руки
***
загублена околиця без назви
паркан який ще трохи і впаде
три хати на село з твоєю разом
і тільки вітер ходить де-не-де
то стихне то зачепить випадково
тебе сухим бадиллям за рукав
неначе нагадати хоче знову
обіцянку якої ти не дав
і мабуть через це і я не вірю
що близько зустріч і коротший день
коли ти там блукаєш по подвір’ю
і яблука ховаєш до кишень
і що торішній осені у спротив
врятує лиш твоє або моє
мовчання що на тому боці дроту
ні золотом ні сріблом не стає
***
нехай мине тепер або ніколи
а сни нехай не сняться взагалі
бо жодних шансів вийти з цього кола
і всі причини будуть замалі
заплющу очі хоч не можу спати
щоб уявити і забути теж
як ти десь там у себе у кімнаті
дві подушки під голову кладеш
і верхнє світло шкіриться червоно
і хтось із ким сьогодні ділиш все
твій чай який ще мить і охолоне
назад у темну кухню віднесе
лише дерева зовні твого дому
стоятимуть до ранку у вікні
неначе ти забув через утому
сказати щось комусь або мені
неначе десь під рейками трамваїв
в передчутті тотального зеро
поволі але вперто проростає
зелена гілка першого метро