Ольга Надюкова народилася в старовинному і прекрасному місті
– Володимир-Волинський. Закінчила філологічний факультет Острозької академії.
Живе в Києві. Лавреат премії фонду Олеся Гончара.
***
…над ранок
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
зварю Тобі кави горнятко
у мідному джезві
з окрайчиком-печивом сонця
й ванільно-медовим цілунком,
а дзвоном пташиним приправлю,
як цинамоном
26.05.2010
***
…прозоро-срібними цілунками
зливи із сонцем всередині
змию Твою утому й турботи
і загорну в простирадла із трав,
що їх мавки й мольфари плекали в
незайманих досі лісах,
а яблуневого квіту насиплю замість подушки…
26.05.2010
***
ніжним травневим дощем,
кольору шепоту листя,
вкрию цілунками тіло засмагле
в тиші серпанку нічного
під співи цикад
жасминно-шипшиново
кутатись буду в обійми Твої,
наче кохатись із вітром
під небом без горизонту,
повним свободи
і світла
28.05.2010
***
…холод літньої ночі
обіймає зі спини
лісовим нічним шепотінням,
руки кінчики вогнища лижуть
теплим запахом затишку й диму,
мріє іскрами добре вино македонське
за прозорою стінкою склянки,
трохи бринзи і хліба під розмови друзів
у давно знайомому колі…
Ти від мене далеко і, мабуть, не почуєш,
але ніжне Тобі «надобраніч»…
04.06.2010
***
… під пекучим сонячним диском,
що наче ацтецька монета,
підвішена на ланцюжку
у глибині велетенського синього купола,
виблискує різнобарвно-тінно
шкіра покривається сіллю морською
й людською
і вітер обпікає обличчя і хвилі прозорі дрібні,
що ними дихає море навколо корпусу яхти…
…простору неймовірне безмежжя усюди
нагадує шлях у потойбіччя чи вічність…
Тобі видає, що через легені
мозок п’янить свобода йодована…
А я боюся, що колись буде несила…
Молюся, щоб небо було ясним…
Люблю…
06.06.2010
***
Розіпни мене палко і пристрасно.
неначе блискавка небо,
бурею пестощів
серед степу сонного гарячого
серед стебел трав розпашілих,
сонцем випечених над вечір,
коли повітря стає надміру багато
і легені розкриваються, як шовкові вітрила
і тремтять за спиною крила,
п’яні од свободного звітрілого здичавілого пориву шугонути
угору,
а потім шубовснути вниз і стрімко пролетіти над самою
землею,
відчуваючи, як золотисто-зелені уста
лоскочуть живіт,
а у вухах дзвенить од ейфорійної симфонії швидкости
і тілесної спеки…
Зцілуй, зторкайся, злюби до останньої краплі здорового
глузду
до неконтрольованого вогняного вибуху світла,
що широкими колами розкотиться навкруги і раптом умить
зникне,
до останньої межі і духовної, і фізичної знемоги,
що іще сумісна із життям,
а по тому притисни тілом додолу і заспокой ніжністю,
наче холодна густа злива прибиває куряву з-під копит
вільного кінського табуна…
13.06.2010
***
…шелест вітру і шин
і гумовий запах асфальту
під розпаленим сонцем
шепоче голос трави
про дорогу додому
що насправді ніколи не має кінця
***
загорнуся в Тебе, як у вечір літній,
і од того почуватимуся затишно й безпечно,
неначе за пазухою у Бога,
цілуватиму руки і пальці ніжно,
і куточки брів, і повіки, за котрими ховаються очі,
що не вміють сміятись…
налию гарячого шоколаду із м’ятою
у маленьке горнятко із темної глини в ієрогліфи спокою,
а потім до ранку берегтиму Твій сон,
сподіваючись мовчки, що колись
посміхнешся мені по-справжньому…
***
… а вітер учора дув сильний і неймовірно живий
уривався в найглибші думки, забираючи сон…
пасмурно й тепло,
і листя кленове зітхає полегко під дотики зливи,
а всередині тужно й тривога,
як малий ненажера-хробак,
точить рештки тверезого глузду…
десь за хмарами
сонце – єдиний з Тобою зв’язок,
та ніхто не підкаже, де стоїть телефонна кабіна,
до котрої підключений промінь.
***
прутики нервів – мов тятива
і серце рветься з грудей на свободу,
як дика птаха на голос дерев і вітру,
що вже кілька днів, як навіжений, гасає
містом
у пошуках спокою
не можу ні дихати, ні спати
скажи мені, що усе гаразд…
22.06.2010
***
…вітер віє, де хоче
і ти чуєш його шум,
але не знаєш,
звідки приходить і
куди йде…
Біблія
вітер шепотом ніжним спокуси крила розкрити
душу бентежить, кличе у хмари й
між листом кохатись темно-зеленим,
гратися з сонцем й дощем, голосу повним
і дзвону
свободи,
але
без Тебе
в мені нема ні сонця, ні вітру
і навіть хмари не творять досить води,
аби ставало на сльози…
***
…по шкірі теплим молоком
світанок
стікає, мов цілунків ніжність
і дотик зсоннявий пастельно-прохолодний
зеленим літом
обіймає тіло
і про любов шепоче мовчки на вушко
голос поряд
і білі пальці блукають у волоссі, як вітерець легенький
між роси…
поспи ще трошки,
тільки пригорни мене
так близько, як лиш можна…
08.07.2010
***
…коли між грудей блискучими
доріжками стікає піт
і м’язи всі нап’ялися до краю сухою
тятивою –
побачити світло в кінці тонелю,
а воно краплею холодної води криничної
в око впаде і просотуватиметься
глибоко шелестом і морозом до найменшого нерва,
наповнюючи страхом панічним найдрібніші капіляри,
видимі лише під мікроскопом,
потім на мить зупиниться в животі,
посунеться доверху і місяцем повним
поперек горла стане…
і криком захлиплим прокинутися у
липкій літній темряві –
означає побачити жахіття.
13.08.2010