За рікою в затінку дерев

 
 
Наталя ПАСІЧНИК
 
CASANOVA’S LIST
я стіл накрию у вітальні гостям
я витягну свою найкращу сукню
і о годині так приблизно шостій
виделкою об пляшку дзвінко стукну
 
дзюркоче цівка сивої горілки
на тріснутому блюді – смужка клею
а скільки їх запрошено а скільки –
полічимо на пальцях однієї
 
я вибрала для кожного з них місце
критерій взявши лиш хронологічний
– заходьте – не баріться – лютий-місяць
тут холодно і дме зі шпарок вічно –
 
згорілі дрова чорне попелище
вони також одягнуті у чорне –
і той що біля мене сів найближче
і той з яким не склалося повторно
 
і ті обоє з пухом над губою
що одночасно кажуть «вечір в хату»
але не зачиняють за собою
бо ще за ними сніг іде лапатий
 
я позсуваю аж перед світанком
стільці примерзлі мертво до підлоги –
порожні тарілки порожня склянка
і протяг наче не було нікого
 
***
що там обіцяють – холоди чи спеку
о котрій сьогодні литися почне
нібито до літа зовсім недалеко
а немає сили навіть на дрібне
 
на холодне ліжко завалюся трупом
думатиму думи а тоді думки
про помитих щойно тарілок три купи
і чотири купи тих що навпаки
 
хай собі надворі вітер гне антени
і ревуть сирени кинутих авто –
прихилю нарешті голову смиренно
до подушки зліва де не спить ніхто
 
хай за ту годину поки подрімаю
стане все на місце як було давно –
чайник на конфорці два горнятка чаю
синява екрану – вицвіле кіно
 
я прокинусь різко – від глухого звуку
човгання чиїхось грубих підошов
вистрибну з-під пледу з шиб зітру пилюку –
дощ почався вчасно дощ таки прийшов
 
***
цього разу синоптики майже вгадали – мороз
не протримався й тиждень і знов під підошвами мокро
лиш сніжинки летять – їм байдуже – прогноз – не прогноз –
на базарні лотки де лимони картопля і морква
 
я постою у чергах – я долю шукаю лиху
я знайду її точно в котрійсь із залюднених точок
обманіть мене всі ну і той що найбільший брехун
хай знічев’я мене обмане ще одненький разочок
 
хай горбата жебрачка за руку вхопивши мені
наворожить про зірку що світить а згасне раптово
та в пророцтва циганською мовою – навіть страшні –
все одно не повірю тому що не знаю ні слова
 
я ходитиму колом з порожньою торбою я
вже нічого мабуть не знайду-не придбаю до свята
зачиняється ринок і жовтим неоном сія
цифра «нуль» на вітрині де гральні стоять автомати
 
і можливо аж вдома ковтаючи пійло руде
і на рік що надходить програму складаючи звикло
я побачу – годинник нікуди чомусь не іде
а на лівій долоні всі лінії повністю зникли
 
***
бессарабський провулок – квартира без номера – ранок
з двору пахне вапном і пилюкою паленим скатом
дротовий телефон в коридорі озветься неждано –
помилилися номером – можна було і не брати
 
я розмішую ложкою чай а долоня аж терпне
я дивлюсь то на тебе то в сонцем залиту підлогу
чи надовго чи ні чи залишуся тут аж до серпня
ти мені не хазяїн тому й не питаєш нічого
 
а помите з учора волосся на дотик вологе
а будильник на восьму заведений голосно тенькне
поспішай бо не встигнеш сховати від ока чужого
ні бокали у мийці ні згаслу цигарку тоненьку
 
ще так рано а вже за стіною хтось дуже сердитий
весь довколишній світ матюками приводить до тями
лиш дві знічені тіні сидять в німоті цілковитій
і похилені голови важко тримають руками
 
ЗА РІКОЮ В ЗАТІНКУ ДЕРЕВ
1
тиха вечірня дитяча площадка
вітер гойдає верхівки дерев –
листя обірване стелиться гладко
кашель запалене горло дере
 
тридцять і трохи – хай паспорт розкаже
хто я і що я і навіть про ці
в мене за спиною клапті пейзажу
і про перстеник на правій руці
 
з дому втекла і радію лукаво
всіх обману – обмануся сама
хто там шукає на мене управу –
права й управи на мене нема
 
поки набридне чи поки задубну
поки є гроші в глибинах кишень
– тихо риплять розпанахані дупла
вічко шпаківні неначе мішень
 
жовтий ліхтар то запалиться хутко
то без причини загасить вогонь
і до останньої нині маршрутки
мов до зими – дві хвилини всього
 
2
чорні вільхи тонесенькі мов олівці
ідентично обрізані лисі
ніби хтось їх намовив постригтись в ченці
і усього мирського зректися
 
ну а ти ще патлатий – сховавшись в каптур
кільця диму пускаєш спроквола
тане крига а з нею підніжжя скульптур
франца йосифа і дискобола
 
ти чекаєш на мене – зухвалий хлопчак
ти мене завоюєш сьогодні
я тебе не люблю та нехай буде так –
ми і воля – звичайно господня
 
сизий острів асфальту в розталій воді
де-не-де одинокі машини
набери мене раз потім два – а тоді
не спиняйся ані на хвилину
 
та коли я дістануся місця таки
рукавиці знімаючи мокрі
вже нікого не буде – лише двірники
і не чутно нічого як окрім
 
дзеленчать ледь зачувши легенький мороз
їхні відра крихкі від корозій
як в тумані наосліп повзе сміттєвоз
і змітає усе по дорозі
 
3
так і треба – спека тридцять два
так і буде – вигорілі коси
терпко пахне скошена трава
радісно гудуть над нами оси
 
маєш волю маєш і мене
маєш в сумці яблуко червоне
не забудь лише про головне –
вимкнути свідомість телефона
 
може тут залишимось чи як
первісно-общинно заживемо –
хліб і риба хижа із гілляк
і ні згадки хто ми що ми де ми
 
а вода розбурхана аж страх
обмиває прибережні плити
і велосипед у бур’янах
з колесом валяється пробитим
 
і так легко – вперше за віки –
ні про що не думати – бо нащо
в затінку дерев біля ріки
тих які не названі ніяк ще