З високою повагою до малих мовних спільнот світу

За демографічною потужністю сьогодні українці перебувають на
26-му місці у світі з-поміж 2500 народів і мов. Цікаво й те, що наші
географічні сусіди й історичні суперники – турки й поляки зі своїми мовами –
обабіч нас: перші – на 25-му, а другі – на 27-му місці у ранговому списку мов.
Як стверджує всесвітньо відомий вчений-мовознавець, засновник першого у світі
Лінгвістичного навчального музею, професор Київського національного
університету ім. Тараса Шевченка Костянтин Тищенко, то «неправда, що мов у
світі 6000, адже навіть Біблія перекладена «лише» 2017 мовами, а вже ж Церква,
погодьтеся, нагоди перекласти її якомога більшим числом ніяк не обминула б».

 Вельми показово й
похвально, що перекладацькі зацікавлення сучасного майстра українського
віршованого слова, лауреата літературної премії ім. Максима Рильського в галузі
художнього перекладу, блискучого перекладача з романських мов Михайла Литвинця
часто зосереджені на отих найменших, найдрібніших мовних спільнотах із числа
90% мов народів світу, що йдуть після нас. Нині твори понад 500 поетів в
українському перекладі М. Литвинця з усіх романських мов уже складають окрему унікальну
Антологію, яка, безсумнівно, заслуговує на те, щоб якнайскоріше прийти до
широкого читацького загалу. Тож нехай ця невеличка тематична добірка його
перекладів із галісійської, каталанської, португальської мов та енгадінського
діалекту ретороманської мови і стане першою цеглинкою до величної споруди
майбутнього видання, що неодмінно має побачити друкований світ в Україні.

Всеволод ТКАЧЕНКО

 Українські переклади Михайла
Литвинця з галісійської, каталанської, португальської  мов і енгадінського діалекту ретороманської
мови:

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

 

З галісійської

 

 Сельсо Еміліо ФЕРРЕЙРО

  КРАЙ МОРЯ…

 Мого народу мова
пролетарська,

 я нею мовлю, бо мені
так мило,

 бо звуть мене, і я
озватись хочу;

 бо з серця слово
плине, йде з глибіні

 гіркого жалю, бо мене
поймає,

 до ницих тих, які
батьків не люблять,

 пройдисвітів змалілих
без коріння,

 які, заплутавшись,
уже не вміють

 в любові попередників
утвердить

 себе і в мові неньки,

 і мовить мовою
далеких предків,

 чоло тримати горде

 матросів й орачів
цієї мови,

 весла і плуга, лемеша
і прови.

 

 Я нею мовлю, бо мені
так мило,

 і хочу бути зі
своїми, бути

 біля людей близьких,
що терплять довго

 історію, відбиту в
іншій мові.

 

 Не для пихатих мовлю,

 не для підступних і
всевладних мовлю,

 не для чванливих
мовлю,

 не для пустих я
мовлю,

 не для дурних я
мовлю,

 а мовлю я для тих, що
терплять довго

 несправедливості й
омани вічні;

 що трудяться у поті

 свого чола й щоденно
плачуть

 з печаллю й полум’ям
в очах відкритих.

 Я слів своїх не можу
віддалити

 від тих, які
страждають на цім світі.

 А ти живеш на світі,
земле наша,

 гойдай мій рід
прадавній,

 Галісію, м’яку печаль
Іспаній,

 яка лежить край моря,
цю дорогу…

 

 Росалія де КАСТРО

 

 ГАЛІСІЙСЬКА ФЛЕЙТА

 уривок

 

 Вік іспанською не
звися,

 О Галісіє нещасна,

 Бо Іспанія про тебе

 Вже забула, хоч тим й
красна.

 Всі соромляться, бо
темна,

 І, не люблячи
невинну,

 Мати названа ганьбує

 Роду простого дитину.

 І ніхто, щоб ти
звелася,

 Не подасть ласкаву
руку,

 Сліз твоїх не
витирає, –

 І, сумирна, плачеш з
муки.

 Ой Галісіє, ти бідна,

 Ти самотня в світі
цьому,

 А твої нащадки дужі

 Розбрелися, втікши з
дому

 В час, як на зелений
килим

 Ти в зажурі впала
долі,

 В морі просиш ти
надію,

 У небес благаєш долі.

 І хоча в піснях
святкових

 Флейта чується, –
одначе

 Можу я тобі сказати:

 Не співає той, хто
плаче.

 

 З каталонської

 

 Віктор БАЛАГЕР

  ХАЙ
ЖИВЕ ПРОВАНС!

 Провансальська земле
красна,

 Мила зблизька й
віддалік,

 Спогад, що беру з
собою,

 В серці лишиться
повік.

 

 Я Марсель і Нім
побачив,

 Авіньйон і Тараскон;

 Кращих міст не знаю в
світі, –

 Їм кладу низький
поклон.

 

 Заповітна земле люба,

 Хай тебе минає згуба!

 Хай Прованс – буття
нове –

 У Містралеві живе!

 

 Знаю цвіт я
трубадурів, –

 Слово їхнє, мов
кришталь:

 З Обанелем, Руманілем

 Йдуть Рум’є, Матьє й
Містраль.

 

 Хай же час до згоди
кличе,

 Щоб з нас кожен
шепотів

 Щедру мову твого краю

 І твоїх фелібрів
спів.

 

 Заповітна земле люба,

 Хай тебе минає згуба!

 Хай Прованс – буття
нове –

 У Містралеві живе!

 

 З португальської

 

 Олаву БІЛАК

 ПОРТУГАЛЬСЬКА МОВА

 Остання квітко Лаціо
красива,

 Ти – дика й мила, ти
й імла, й заграва,

 Питоме золото, яке
темнава

 Таїть в піску
копальна, повна дива…

 

 Люблю тебе, незнана й
величава,

 Сурмо лунка і ліро
голублива,

 Бо грім в тобі і
благородна злива,

 І колискова тужна і
ласкава.

 

 Люблю твоє сільське і
дуже слово

 Із духом сельви й
штормом в океані!

 Люблю тебе, тверда й
болюча мово,

 

 В якій я мамин голос
чув: «Мій сину!»

 В якій Камоенс плакав
на засланні, –

 Без щастя геній і
любов до згину!

 

 З енгадінського діалекту ретороманської

 

 Гуденх БАРБЛАН

 ДО МАТЕРИНСЬКОЇ МОВИ

 О ретороманська мово,

 ти – дзвінка і мила
теж,

 ти лунай, брини
шовково, –

 я тебе люблю без меж!

 

 Від матусі ще з
колиски

 чув я енгадінський
спів

 і сприймав до серця
близько

 ріжні звуки в сяйві
днів.

 

 Твоє слово пестить,
гріє,

 будить тисячі згадок,

 будить приспані надії

 в мене в серці що не
крок.

 

 О ретороманська мово,

 ти – м’яка і мила
теж,

 ти лунай, брини
шовково, –

 я люблю тебе без меж!