Василь ВАСИЛАШКО
ЄВРОПОЮ – З ШЕВЧЕНКОМ
Як сімдесят – косу сріблять,
Як сорок сім – радіють шлюбу,
А небо важко прихилять, –
То пам’ять прихилімо, люба,
До місць Шевченка… Ми – в краю,
Де дух Шевченка в кожнім слові,
Де Українцями стають
З ним українці – в центрі Львова!..
А – Вільнюс? Тут Тарас ожив
З розкриллям юності в запліччі –
Так швачку Дзуню він любив,
Що чуєм струни крізь сторіччя…
У Таллінні слід Кобзаря –
У нелині – зими окрасі:
Листки багряні не згорять
До дня народження Тараса…
Як нас Європою Тарас
Під прапорцем вів, жовто-синім –
То, вздрівши прапор, площі нас
Вітали: «Сла-ва Укра-їні!»
30.09.– 7.11. 2016
НЕ ХРАМИ ОСЛО ЗДИВУВАЛИ ВМЕНТ
Як ми на Північ рухались галопом,
Не храми Осло здивували вмент,
І не фіорди, блискавки Європи,
Гроза британців – вікінги з легенд, –
А гіда в Осло вість: «Єлизаветі
У Ярослава Мудрого Геральд, –
Наш конунг, службу мав і став поетом,
Як брав княжну у королеви». Князь
Могуттю сяяв, королів майбутніх
На службі мав, змагалися, хто зять.
І міг наш Князь в Європи сватом бути:
Норвежцям, данцям і угорцям – сват!
Французам – теж. Хоча сивенький сватав,
Зате – король, та ще й казав: «Люблю!»
«Париж – село, – писала Анна тату, –
Та я тут помагаю королю…».
Стривай, горджусь, які прадавні зміни
Град Київ наш виводили у світ –
Від Буди, Копенгагена, Берліна,
Від Осло старший він на сотні літ!..
Осло, 3.9.2016 року
ВОЮЄ Й БОРОДА…
Андрію Лозі
Лозу Андрія з Бахмута питаю:
-Ти поясни мені, якщо бажаєш,
Чому московська в тебе борода?
А він сміється: – Відгуки втішають:
Як в Бахмуті кричать: «Вот это – да!
Как борода наш – украінскій знаєт!»
-А з бородою і в АТО хода
Вражає десь, когось? – Лозу питаю.
І світиться Лоза: – Вражаю так,
Що і язик російський свій ковтають…
І додає Андрій : – Воює й борода,
Тому її я не збриваю…
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Бахмут, 2016 рік
НАСТОЯНА НА КРЕМЕНІ КРИНИЦЯ
Присвячую Василю Кременю
Настояна на кремені криниця
Ждала село Гарячинці в жнива –
І відблиском, було, бадьорить лиця,
Наснажує женців вода жива.
Спішило вгору сонце яснолице,
Щоб у криниці бачити себе,
Сліпі тут прозрівали від водиці,
Купало зорі небо голубе.
Казали ворожки: не треба крему,
Щоб полюбилась жінка й королю
Як є вода джерельна, а в ній кремінь,
Коли міцне, мов з кременю: «Люблю!»
Летіли з кременю тут іскри круто.
Іскривсь вогонь без диму у світи!
І кожен з нас волів мов кремінь бути,
Щоб у життя з вогнем без диму йти.
ЯК ДІВЧИНА ЛЮБА – ГЕРОЮ…
– Чому ти така чорноока?
– Щоб очі у ночі манили…
– Чом – на каблуках зависоких?
– Щоб хлопці навшпиньки ходили.
– Чом руки, мов крила у тебе,
У небі, відбитім в озерці?
– Бо я за життя хочу неба,
Як не під крилом, то – у серці…
– Чому ти, як сонце, гаряча?
– Щоб милий у сонці розтанув.
– А звідки ця сонячна вдача?
– Напевне, від чарів кохання.
– Не сумно оселі – не в шлюбі?
– Не сумно, як мрії – зі мною.
– Не страшно, що й ворогу люба?
– Не страх, бо я люба – герою…
Слов’янськ, 2015 року.
БЕЗ ОМЕЛИ
Гнуться крони сповідальні –
З них омела сита.
А в тополь пірамідальних –
Ані паразита!
– Що тополю захищає? –
Клен питає лунко.
А тополя каже: – Знаю:
Слід стояти струнко!..
ОДНОЮ – ХРЕСТИТЬСЯ,
ДРУГОЮ – КРАДЕ…
Коли питаю я
чи хтось – мене,
Чому незрима в нас
корупція у владі,
То бачу раз у раз
Одним одне:
одною хреститься –
Другою краде…
КОЛИСКОВІ –НА ХРЕСТИНИ
Вагітні француженки співають
українські колискові (з газет)
На схилі віку років дуже мало.
Щоб я онуку виплекав політ…
Тому прошу зозуль, щоб накували
Максимку з пелюшок багато літ.
А сам я українські колискові,
Які Париж чарують ніч і день,
На мудрий виріст у Шевченка мові
Дарую внуку із вінка пісень…
6 червня 2016 року
«ПІД ВІНЕЦЬ ЯКУ Б ХОТІВ?»
Поцікавилася мати,
Чи до шлюбу син дозрів,
І узялася питати:
– Під вінець яку б хотів:
Дівчину, що дуже любиш –
І є тил, куди не йди,
А чи ту, що вельми люба,
Та в якої бранець ти?..
Син сміється:– Мамо люба,
Краще дві такі в одній…
Мама рада: – Ти до шлюбу
Вже готовий сину мій…
ЗА КИЯ, НА ДНІСТРІ…
Присвячую мовознавцю Івану Ющуку
Нам, як дерева, й мову утинали,
На зрізах мові затирали вік –
Щоб ми «молодшими» зі старших стали,
Під сідла гнулися в імперський бік.
Вивчали в школі мову українську
Ми тільки в Котляревського вінку.
Лише, як викладали нам російську,
Узнали ми про «Слово о полку…».
Та як я вперше чув хорватів,
То і без словника перекладав, –
В готелі росіянкам двом з Тольятті
Що «сукня» – одяг, а не «сука» в них…
Здалося спершу їм: – Хорватки лають!…
Які вульгарні! – Хто? – збагнуть берусь…
– Ми чуєм «сука», коли нас приймають…
– То – «сукня», ви не вчули – я всміхнувсь.
– На жінці – сукня, від хорватів білих,
Яких душа і досі тут жива;
Хорватів предки – і з мого Поділля,
Тож називаю спільні в нас слова –
Це – «мати», «тато», «ватра», «воля», «далеч»,
«Юнак», «гай», «ружа», «плакати», «гончар»…
Коли почув: – Хорватську де вивчали?..
Кажу: – За Кия, на Дністрі вивчав…
Хорватія, Дубровник, 2011 року
Редакція «Української літературної газети» долучається до привітань, які надходять на адресу шановного пана Василя Василашка з нагоди його дня народження.
З роси і води, шановний Василю Федоровичу!
№12 (200) 16 червня 2017