З сумою вештають боги

159

***

перед тим як поглинає море

річка уповільнює свій плин

щоб побути річкою ще трохи

берег відчуваючи й пороги

неквапливі погляди рослин

 

порух пісні у пташиних грудях

гомін косарів і дзвін коси

намагається запам’ятати

сяйво чебреців і подих м’яти

щемні риси рідної краси

 

пересіють хвилі се на порох

вижбурнуть на мілину баркас

зникне річка не примітиш знаку

але течія не щезне заки

жебонить непогамовний час

 

***

так мало статись

                           
корабель одчалив

і ти на нім

і над тобою німб

і між бортом

і вирвиськом причалу

в чорнивисько

                       
загашені вогні

 

і смужка муки

розплива вусібіч

і за кормою

                  
гасне вороття

неквапний лоцман

цього разу схибив

заправив плату

                        
а спірвав життя

 

***

зужилося весло лишилась тільки тінь

тримається на промені благесенька корма

по хвилях ти пройшла проз мене в далечінь

човен уже приплив а берега нема

 

і не було шляхів ні спраги ні журби

саму тебе беріг вві сні і наяву

вичерпую з човна за звичкою аби

вдавати що живу і буцімто пливу

 

кіль на мою біду поволі осіда

у шемріт і смарагд вгортаються думки

із глибини глибин вдивляється вода

із висоти висот підморгують зірки

 

***

нарешті блакитний чартер

салон для дівочих сердець

хиляю за чаркою чарку

та не відкривається чакра

хай йому грець

 

у небі розпурхані риби

дельфін перетнув шлях

осяяні мружаться шиби

а я приворожений ніби

в минуле похнюплено вкляк

 

летіти мені та й летіти

лічить часові пояси

зі сходу сліпучі софіти

вихоплюють стан Афродіти

із хвиль постутливих яси

 

***

дощі спинаються в блакить

до джерела задкує річка

все навпаки

                    не
гасне свічка

і буз узимку пахкотить

 

і в переверті можна жить

усе вмістить у шпарку вічка

в садки заваблює порічка

вина сто років не кортить

 

удивовиж пуста корчма

та ходимо тепер сторчма

не перетупати ніколи

 

з сумою вештають боги

слова позбавлені ваги

пріснять меди

                    
спроквола бджоли

 

***

нікому в сні не дорікай

бо сни для всепрощення

несла вогнивисько священне

та припізнилась на трамвай

29-й номер

 

відчути міста небокрай

на акварельнім полі

думки розхристані й прокволі

доточувалися до зграй

летіти на Житомир

 

в душі наснажений розмай

благочекань часина

не зволікай бо мить невпинна

дощам охоти не спиняй

хай падають за комір

 

***

заведу оселедця

як ведеться

припасую до вуха сережку

до поли мережку

достигають світлини зеленого яблука

літатиму з тобою під стріхою

чи  ж бо над стріхою

в наш час рідкісні юнки

насправді русяві

вірогідно вгасає літо в уяві

повернуся в своє майбутнє

не потрібне нікому путнє

 

***

осінь огинається 
сторожкою сарною

поки що вагається ніби не пора

далина вбачається ще на диво гарною

і бурштинять сосни й золотить кора

 

та далекі нетрища хугою озвалися

перегодом ревище вітер донесе

змерхнуть позгасають багряцеві звалища

сріблом позатрушує погамує все

 

***

мандрую помацки в тобі

втаємнене весло в габі

гаї мережані стежками

до знад

і спомини стіжками

гербарії колишніх днів

 

струмок вагаючись тече

і сяє місячне плече

не відчуваю втоми ніг

лиш кіт рудий

на сни наліг

занудився чи зголоднів

 

***

обрій не тримає ліній

заволожується зір

зустрічай сезон осінній

мріянню наперекір

 

гість приплюскує до шибки

пізньої мандрівки щем

блякнуть заблакитні злитки

знеоцінені дощем

 

тенькає відлуння дзвону

зачепилося в гаях

лиш набрав хуткіш розгону

ув ярах згубився шлях

 

м.Одеса

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!