З наскельних малюнків

127

несе у жертву
богам колишнім
обмерзлий віск
на холодній свічці
поганські святі
чекали тижні
та проклинали
дорогу жінці

її відлучать
від поцілунків
бо
руки свої
привчила до тіла
яке
перебила
з наскельних малюнків
сарматок
терпкими очима

коли дожовкло
останнє листя
а дощ упав
з найвищого неба
старі боги
у вирій знялися
лишивши жінок
замість себе

***
очі нелюба
тьмяніють
розглядаючи на тобі
відображення
попередніх чоловіків

вуста його
пересолені

твоїм губам
не присмакувало

руки мовчать

а ти
світ перегороди
щоби
від обіймів нелюба
було куди втікати

Біля храму
проказану молитву
до інших вуст віддам
у спину осінь коле
нагостреним дощем
сьогодні сповідаюсь
запаленим свічкам
бо душу відмикають
освяченим ключем

***
серед перехожих
шукаєш жінку
котра
перейшла дорогу
з порожніми відрами
виливши дощ
у передмісті

після заходу сонця
іди в поле
поклич мавку
залоскотати тебе
аби не зізнаватися
що зрадив

Наречена
весільна фата
буде із листя
її нестимуть
дощі у скрині
виходить заміж
осінь торішня
ховають вітри
лиця камінні

***
кричатиму
бо дружина
коханого мужчини
мої сліди
із хати вимітає

та він бажає
щоб ми їли
з одної миски
й годували тіло
лише ним

коли ж завагітнію
і вона схоче
носити біля грудей
цвіт чоловіка

за одну ніч
моє волосся
всохне від горя

чоловіче
твоя тінь
у мої вікна заглядає
а законна жінка
снігу під двері
нагорнула

В Карпатах
тримаю руку
біля горла Прута
нехай у тиші
моляться гори
мої вуста
забули мову
якою тут
зізнаються в коханні

***
стоїть мовчазно
втомлена гора
з якої в небі
ангела ловила
стара гуцулка

зоставшись
без крила
пішла туди
де ночувала
злива

***
ти
рідний і теплий
довгоочікуваний
як мама і Різдво

присвяти мені
праву руку
чи день
зі своїм відтінком
слухатиму
твоє дихання
на зап’ястях
світів та вулиць

***
я не та
що зривала з тебе
обійми

я не та
що втихомирювала твою хіть
тричі хрестячись

я не та
що цькуватиме ніч
тобі в дорогу

я та
що по розпечених
зірках
тобі загасить дощ

я та
що вірно люлятиме твої кучері

я та
що й постаріє замість тебе

***
люті морози
на вікні
замалювали
голу ніч
осінь
обірветься
на склі

жінка
збирається
у світ

біля неї йтиме
вірний птах
родимка
на лівому крилі
свідчить
як він
деколи бував
першим снігом
зірваним на дні
хмари
за якою
вранці міг
відмолити
кинуті гріхи
тих жінок
що стали
замість віх
на дорозі
білої зими

м. Луцьк

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!