***
І сон мене за руку взяв
Й повів туди, де небо.
Але була слизька стезя –
Без сонця і без тебе.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Коли ж явився інший сон
З надією на Бога –
Спахнула золота вісонь
З убогої вологи.
Та сонця золота сльоза
Мою не змила небудь.
І третій сон мені сказав:
– Навіщо тобі в небо?
1.06.2013
***
Коли зацвітає літо
першим червневим днем
І ластівка,
торкнувши крилом зеніту,
Припрошує в літо
мене,
Коли тополині віти
пухові хустки свої
Стелять під ноги вітру
(вітер їм так звелів) –
Линуть птахи і віти,
І світу білого тільки –
Що вітер над цілим світом,
І літо моє черлене
(так жито співу чека перепілки) –
Довірливо літо чека на мене.
***
Світ – вічний жид. Щомить летить. І світ –
Пристанище твоє і оберіг.
Фонетику вітрів і синтаксис доріг
Ти пізнавав, як міт.
Але – нестримний біг.
Але – нестримний літ.
І світові ти сам уже як міт.
І міт Шевченка? І Тичини міт?
О світе, зупинись!
1.02.2013
***
Опівночі зима до вуст лягає,
Не шелесне надії промінець,
І ти серед боргів, наче вдівець,
Покинутий всіма, усіх благаєш.
І знає тільки слово: тих благань
І тих боргів на світ на всенький стачить.
Серед боргів, де не ступи нога,–
Серед богів неумоленних наче.
Борги-боги, з шапками набакир,
Здається, вже й не збутись їх ніколи.
Вже й обступають із усіх боків,
Вже й замикають непроглядне коло.
Та зблиск зорі – і світанкове соло
На цілий світ, всьому наперекір.
***
Тінь без периметра і без прикрас –
Наша тінь навіть там, де немає нас.
– Атас! – хтось кричить незримий…
– Ловіть її… вже за відрогами Криму…
Риму поет спорядив безцінну,
Без тіні сумніву,
найгеніальнішу риму
до
Буратіно.
Тільки, халепа,
в
якімсь зарубіжжі,
дальнім
чи ближнім,
Інший поет
у погоні
за власною тінню
Свою припасовує вже –
найбуратіннішу риму
до Буратіно.
Спитає критик:
– Чого й навіщо
печешся,
поете, про власну тінь ти,
чого й навіщо?
І той зізнається як на духу, хух:
щоб не лишитись у тіні іншого.
***
Впертістю чи твердолобістю –
Як хоч називайте це,
Та своє додзижчить комар
І лиш по тому загине.
8.07.2012
***
Був липень, і дорога неледача
Неслась у світ, не чуючи копит…
Гули мотори, мо’, на цілий світ,
Літак здригавсь, натомлений добряче.
За столиком праворуч про гамбіт
Сперечка професійна і гаряча…
Сусідка зліва щось мені про дачу…
(Дрімав у неї на колінах кіт).
Двигтінь моторів, мо’, на цілий світ…
І знов сусідка щось мені судачить…
Я ж подумки задачу-мередит *
Складав… без шахівниці…
світ-задачу…
Гули мотори, мо’, на цілий світ…
І я сказав сусідці: “Ви пробачте”.
*Мередит – шахова задача, в
початковій позиції якої від 8 до 12 фігур.
***
З фрагментів спогадів-снів
Витягуєш,
Немов рибалка вудкою з-під льоду
Масних коропців,
які ще вчора
були твоїми друзями
і які стали
тепер
директорами і
депутатами;
Плоскогрудих пліточок,
у яких давно
вже повиростали
голоблі-ноги,
якраз такі,
котрі
безсоромно демонструють
на подіумах.
Але раптом, диви,
Клюнула золота рибка –
З самісінького споду снів-спогадів.
І ти чимдуж натягуєш волосінь вудки.
І золота луска
Вже міниться на сонці,
Набуває срібного,
Срібно-стального кольору,
І нарешті…
Стає оперенням
Справжньої щуки.
***
В п’ятницю
Народився,
В п’ятницю…
Казали люди:
П’яницею буде.
Лякались мама:
Чи ж то насправді?
В п’ятницю
Народився,
В п’ятницю…
П’ять разів
Сіявся-просівався
На решетах всіх
(Кому лихо,
А людям – сміх).
П’ять разів
Сватався-женихався,
Таки влип
(Вгомонився).
Мій ладо,
Мій місяцю ясний…
В п’ятницю
Оженився,
В п’ятницю.
***
Ще холодно. Ще вітер, як вар’ят,
Із-під ворітень зазира в обійстя.
Ще напівсонний сад,
І лише мріє про зелене листя.
Ще холодно. Ще не пора громам.
Ще не пора фіалкам і
лелекам…
В томлінні таїни (відкрийсь, Сезам!)
Чиясь любов на когось
жде далеко.
20.05.2013
***
Жінка у чорному чари свої вечорові
Мовби боїться розхлюпати в морі облич…
Вечір сузір’ями жінку вчаровує,
Вечір зваблює жінку у ніч.
Жінка іде. Юна жінка у чорному,
Погляду навіть не зронить навбіч.
Вечір, сповнений буйства мажорного,
Срібно-вуально перетікає в ніч.
Жінка іде, вся у чорному-чорному.
Душу мов присок обпік.
Жінка печальним
вінцем коронована…
Хто вона? Хто вона? Хто вона? Хто вона?
Вії опущені – мов заґратовано
Погляд навік.
7.07.2008
***
Улітку літепло нам душу зігріва,
І восени, коли, бува, й слова –
Не те що почуття – німі та кволі,
Нам літепла потрібно, як ніколи.
В часи смутні, суєтні й недолугі,
В зимові стужі, заметілі-в’юги
Нас від недуг усіх і від душевних мук
Спасає літепло чиїхось губ і рук.
19.03.2010
***
Цей вірш на зорі.
Швидко ніч відліта
І мережить слова…
В кожен звук огорта
І твій стан, і вуста
Там за даллю десь, там…
І поскриптумом ночі – світань.
17.03.2010, Санкт-Петербург
***
З чернігівських садів, з троєщинських околиць
Мені твій голос у ранковий час –
Мов тиха сповідь, сопілкове соло,–
Лише для мене, і лише для нас.
Мені твій голос в середденну пору –
Мов юний подих сіверка, що враз
Хлюпне отак з чернігівських просторів –
Лише для мене, і лише для нас.
Мені твій голос в надвечір’я тихе –
Немов зорі розлитий
шовк-атлас
В незвіданих садах
палких бажань і втіхи –
Лише для мене і лише для нас.
Липень, 2009
***
Вода мене пестить… Вода обійма…
Нема мені глибу… Купальська вода
В вінки заплела моє тіло й пита:
– Нема тобі глибу? – пита бігома.
Купальська вода… Я навзнак у воді…
На споді праспогаду з праглибини.
Поганських пракоренів спрага в мені
Війнула, згойднула води хлюпотінь.
Радіють воді потерчата
малі.
Марена пірнула кудись в тартари.
Сто відьом голосить на Лисій горі,
Де духи предобрі і духи презлі.
«Нема тобі глибу?» …Й купальська вода
Мене вже купальським огнем огорта.
***
Дихнуло весною, Десною… Над супер-
крутою урбанню… Над біль…
У долі моєї чебрець і канупер
З чернігівських піль.
Дихнуло весною, Десною… над роки,
Що гопки і вскач, та усе невпокір…
У долі моєї вітри крутобокі
З чернігівських гір.
Дихнуло весною, Десною… над тою
Єдиною в світі, що світ.
Де небо між віт – синьота синьотою…
Дихнуло весною, Десною… Де цвіт
І світ яблуневий – чого б ще хотів?! –
З чернігівських весен й садів.
***
Тиша
така висока –
До неба;
Небо
таке безмежне
–
До глибини тиші.
м. Київ