Якщо тебе обступить темна ніч…

323

 
 
Тетяна  МАЙДАНОВИЧ
 
ЖИВЛЮЩІ  СЛЬОЗИ
Поразок-перемог круговорот,
Долає війни й голод Україна.
Донбас… Батурин… Крути… Конотоп…
Була Руїна – і прийшла руїна.
 
Усе нас очищає від гріхів,
Все може послужити для спасіння!
Якщо впадуть на почуттів насіння
Живлющі сльози, що погасять гнів.
 
Невидимі, у глибині сердець,
Спалахують як іскри-блискавиці,
За істиною рвуться до небес
Й вертаються до рідної землиці.
 
Вогнем блакитним визоливши зло,
Росою всюди рясно випадають
Так милосердно – на квітки й зело,
На степ і ліс, на рани поля й гаю.
 
Живлющі сльози гасять лютий гнів,
Бо вищі і за правду, й за неправду,
Сильніші і за вірність, і за зраду,
Мудріші за підступність ворогів.
 
Усе нас очищає від гріхів,
Все може послужити для спасіння!
Це Задум Божий, це любов-терпіння,
Щоб жар життя повік не відгорів.
 
Блаженний, хто прийняв цю благодать,
Хто душу зміг омити у стражданнях.
Та горе тим, що стали проклинать
І зневажать  небес випробування.
 
Земне буття – духовний труд важкий,
Одержить кожен плату – справедливо.
Сльозами Сина Божого й святих
Чи оживеш ти, українська ниво?
 
Не  знаю, чи зійде насіння скрізь,
Та бачу: ще зростають Божі діти –
В невидимих вінцях, у росах сліз.
…Воскресне сонце вранці, кров’ю вмите,
Й заради них – зійде над чорним світом.
 

9-10.08.2014

 
ОЗИМА  ЛЮБОВ
„Це Я вам розповів, щоб мали ви мир у Мені.
Страждання зазнаєте в світі, – 
але будьте відважні: Я світ переміг!”
   (Євангеліє від Іоанна 16:33)
„Смерчів” снаряди як блискавки
Б’ють з-під російських беріз.
Хто на поля українські
Люту погибель приніс?
 
Спалені в прах солдати,
В серці – страждання вщерть.
Хто нас прирік на втрати,
А наших дітей –  на смерть?!
 
Тайно з пітьми стріляють,
Без паспортів, без погон –
Імені вбивці не мають:
Їхнє ім’я – л е г і о н.
 
Хто дав наказ – вбивати,
Рушити Неба твердь?
Нас прирекли на втрати,
Наших дітей  –  на смерть.
 
Б’ють у Кремлі куранти…
Тихо, вночі, президент
Шепче наказ окупантам,
Шле нам смертельний «секрет».
 
Знають, що роблять, радіють:
«Ну ж і навчили хохлів…»
Ох, дітоньки дорогії,
Як вас шукать по ріллі?!
 
Як нам тіла впізнати,
Роду оплакати цвіт?!!
Божа для зла є  розплата,
Якщо не осудить світ.
 
Браття й мужі хоробрі,
Ваш дух переможе тлін.
В скорбні останні проводи
Важко нам встати з колін.
 
Надто безпечні, байдужі
Мирне вели ми життя;
В тім, що душею недужі,
Богу несем каяття:
 
–  Ми роздали нашу зброю,
Повірили в дружбу і мир:
Хоронимо нині героїв,
Що вийшли на бій проти Тьми.
 
Коли закарбує втрати,
Пронизаний громом скорбот,
Чи буде нарешті  п о  п р а в д і,
П о б о ж н о жити народ?
 
Ми Вічність прийняти готові –
Не зникнемо з листям дібров!
В дні літні,  передзимові,
Засіяли жито – Любов.
 
О з и м а  Любов щоднини
Росте у кожній судьбі,
Долають сини України,
Хто з Богом, – х о л о д  в собі.
 
Любов’ю – благий нагороджений,
А злом – вже покараний тать!
Незрушні – Закони Божі,
Незмінна – Небес Благодать.

10.09.2014

 
Свіча Росії
 Пам’яті Бориса Нємцова
 
Коли Вкраїна безнастанно,
Синів проводячи востаннє,
За спокій молиться і мир,
В Москві, як свічка покаянна,
Горить – ніяк не перестане… –
Ново-Дівичий монастир.
Немов свіча, тріщить дзвіниця,
Освітлює Москву-столицю
Кремлівську, при воді, звізду,
Невидимі кінці й початки
І кров, мов Каїна печатку,
На Москворецькому мосту.
Горить, горить свіча зловісна –
За душу вбитого Бориса!
Та в Руських землях, з давніх пір,
Відмолює гріх братовбивства,
Біду відводячи від міста,
Борисо-Глібський монастир….

Березень, 2015.

 
Хай схаменеться Росія
Хай схаменеться Росія!
Бажаю їй тільки добра,
І в неї – дорога синя
Того, що в Украйні, Дніпра.
Ось поруч – і в неї ниви
І людні будинки, й двори,
То хай здіймає над ними
Барвисті свої прапори.
Хай схаменеться Росія –
І меч не бере проти нас!
Хай смерть в Україні не сіє
Негласна російська війна.
Нема для неї кордонів,
Немає межі для брехні.
До нас, в міста безборонні,
Ввійшли фарисеї страшні.
Не хоче гвардія наша
Так підло стрілять, як вони –
Підступно-веселі  «раша»,
Улазливі змії війни.
Поповнення й зброя з Росії,
Вбивають, беруть у полон
Ті ввічливі лицедії,
Що топчуть Господній Закон.
Видумувать  утиски – годі!
Бо вернеться  ваша брехня…
Горить небокрай на Сході,
Молюсь при народженні дня:
– Нам, Боже, в поміч –   гармати
Твоя зупиняє Любов,
І танки, що там диверсанти
Ще пишуть: НА КИЕВ, НА ЛЬВОВ.
Спини  словесні атаки,
Що роблять з людей – ворогів!..
Як міни  таємні, – на танках
Той напис про Київ і Львів.
В містах України: «Рассия!»
Кричать, злоумисно ревуть.
В очах – по-ординськи сіра,
Стара завойовницька муть.
Знов після кремлівсько-ханських
Наказів – плач вдів, матерів:
В могили, що поруч «афганських», –
Хоронять батьків і синів.
До Бога несе свої сльози
Сирітсько-вдовина біда.
Де втратили істину й совість,
Там зникли і світло, й вода.
Ось відео: біля Слов’янська
Один із брехливих тих псів,
А на камуфляж, як у блазня,
Зі  с р і б л а  хреста почепив.
Безкарно-облудно сміється:
«Здесь русские земли лежат».
Ти, Господи, зриш кожне серце:
Це самообман – чи олжа?
Це вірні диявола слуги
Чи є поміж ними й сліпці?
Не досить тут військ потуги,
Їх душі – у Тебе в Руці.
Запалюю свічку… Благаю:
– О Господи, – вразуми!
Спини ту криваву зграю,
Навчи їх, як жить між людьми.
Нам сили додай святої,
І віри, й Любові додай.
Без Тебе, Боже, не встоїть
У правді і мирі  наш край.
Воєнні «вбивці в законі»
Зневажили Неба Завіт.
Навіки, Боже, й сьогодні
Храни Україну і світ!!!
Хай схаменеться Росія –
Бажаю їй тільки добра,
І хай наш стяг жовто-синій,
Права і волі святині
Прийме  й росіянин – як брат.
Ми Духа Святого в серці
Стяжать будем радісно з ним,
Як вчать  Антоній Печерський
Й Саровський  (і наш!) Серафим…

06.07.2014.

 
НА ПАМ’ЯТЬ СИНУ
Слова як вузлики на пам’ять тобі в’яжу…
Ти просто не дожив до того, про що кажу,
Тому воно й незрозуміле, тому й чудне.
А ти запам’ятай!.. Послухай ще раз мене.
І може літ за п’ять чи десять, а мо’ й за два
Згадаєш на крутій дорозі мої слова.
Згадаєш в ніч холодну, глупу, – слова як жар,
За тим, що геть на них не зважив, ой стане жаль,
І знадобиться хоч не суть їх – так їх тепло,
Їх світлоподих!.. Бо і в мене отак було.
Що вчили – вже зробить несила і не з руки,
Та згадую любов і ласку моїх батьків.
І усміхаюсь, і радію, беру зерно
З тих слів, які вони казали мені давно.
Ще буде, сину, із зерен роду – й тобі кутя,
Іще  мої слова підживлять – й твоє життя…

3.01.2015

 
У КВІТКУ БІЛУ
Битви не тільки в картинах доносить ефір –
Болі ми вловлюєм із далини почуттями.
…Просять солдати зброю, і воду, і мир.
Хлопці, тримайтеся! Друзі і рідні, ми з вами.
 
Зеленопілля, Шахтарськ і Луганськ, Іловайськ:
Смерчі вогненні, хвостаті ракети-комети.
Б’ють і по нас вони, хлопці, не тільки й по вас –
Танки російські, «Град», «Ураган», міномети…
 
Палить повіки безсоннями ніч у вогні.
Можна затиснути вуха від грому руками,
Душі від смерті де ж нам заховати в ці дні,
В мить, коли тіло в траншеї рятунку шукає?!
Глибше за видиме все це
Враз озивається серце:
«Ось у моїм верховітті,
В ніжному вічному світлі,
У КВІТКУ БІЛУ – душу сховай!»
Світлом Любові премирним,
Силою мудрої віри,
Господи, не покидай!
Плоть стане врешті землею,
Вернеться знову до глею,
Ну а душа до Небесного світу
Зможе з летовища серця злетіти.
Шле Сам Господь Світло це – крізь гріхів сліпоту.
На літачку паперовім записую слово до мужніх –
Тих, хто сьогодні на службі, в окопах чи на блокпосту:
«У КВІТАХ БІЛИХ, в серці, – спасайте душі!»
 
Інший ніхто не хранитиме наші сади:
Мусите, хлопці, міцніше тримать автомати;
Глибоко в серці немає неправди й біди,
Там свої душі – У КВІТКУ БІЛУ! – треба ховати.
Просто із рук діточок
Вилетів цей літачок;
Світлі слова підібрав –
Крильцями нам помахав,
Миттю здійснив політ
На український Схід.
Там білі рядочки Любові
На літачку паперовім –
Стали червоні від крові.
Летять молитви по Україні,
Схилилась мати при домовині:
–Сина убили!..
–А де ж ти будеш дитя ховати?
Куди зібралася за ним із хати?!
–У КВІТКУ БІЛУ!!!

28-30.08.2014 р.   

 

НІЧНИЙ  ПСАЛОМ
Якщо тебе обступить темна ніч
І встане знов душа на прю зі злом,
Господнє Слово в радості поклич –
Сто тридцять третій прочитай псалом.
 
Не бійся, що не спиш отак, як всі,
Що сила сходить, як вода в ріці, –
Відродишся у мужності й красі,
Як увійдеш в думки премудрі ці:
 
«Благословіть Отця, сини Господні,
Що в Його домі стоїте сьогодні –
Вночі, здійнявши руки до святині!
Отець  Любов’ю осінить вас нині!
Благословіть найбільше диво з див –
Того, Хто небо й землю сотворив!»

25.04.2012

ТИХА  ВОДА
 
Тиха вода… Тиха хода…
Тихо рукою змах…
Мов перехрещені свічі-списи
Стали у тебе в очах.
 
Тихо-далеко свічі-списи…
Скільки утрачено, віддано сил!..
Та прибувало і знов прибуло
Духу твого джерело.
 
Ледь похилилося праве плече…
Світ цей витоптує, гне і пече,
Сушить глибинна давня біда,
Та прибуває небесна вода –
Тиха жива вода.
 
Нині на сьомому небі душі
Нам передречено дихать і жить,
Щастя не  в і д  ц ь о г о  с в і т у –
Небо над нами відкрите.
 
Тиха вода… Тиха хода…
Долі притихлої змах…
Тихо зустрітися духом Бог дав
В горніх живлющих світах.
 
Вповні іще осягнуть не готові
(Хто не шукав – той знайшов):
Там, де замовкли пророцтва і мови, –
Тиха вода… Любов…
 
Нині на сьомому небі душі
Нам передречено дихать і жить, –
Там наш Початок віри і сил,
Міцно схрестилися свічі-списи.

15–28.05.2004

 
РАДИ  ХРИСТОВИХ  РАН
(Розмова із собою колишньою)
 
Темно було на світі,
Юності плив туман,
Сіялись, мов на ситі,
В серці моїм слова:
«Коли відцвітали тополі,
І тиша біліла в гаю,
Здалося мені мимоволі,
Що я вже тебе не люблю.
…Прошу свою долю щоранку:
Даруй мені, доки й живу,
Любов, незабутню, як рану,
І в маренні, і наяву!»
Те, що відчув крізь відчай,
Дух мій таки знайшов:
Ось незабутня, вічна
Рана – Христа Любов.
Стали всі інші землею,
Інші зачахли геть.
Гасне лиш біля неї
Непогасима смерть.
«Про те, що було, не питаю,
Забула надії, жалі.
Не тільки любові немає –
Немає й мене на землі!
…Прошу тебе, доле, щоранку:
Даруй мені, доки й живу,
Любов, незабутню, як рану,
І в маренні, і наяву!»
Ради вогню любові
Гасять мій біль і гнів
Рани святі Христові
Від чужих батогів.
Більш не хочу тужити –
З відчаєм зводжу брань,
Вчусь душею любити –
Ради Христових ран.
Дякую, доле, щоранку
За дар цей –  доки й живу:
Любов, незабутню, як рану, –
Пресвітлу Христову рану! –
І в маренні, і наяву.

4-5.07.2014;

(Цитати: із книги «Насіння диких трав», 1985);

 
БУЗОК  І  ДУРМАН
Дурман тобі потрібен, лиш дурман –
Різкий, пекучий.
Дарма тобі приносила, дарма
Бузок пахучий.
Дарма збирала квіти у вінки
В лугах і в полі.
Дурман ти вибрав – сильний і різкий,
Безумну повінь.
А я вінки плела, щоб ти колись
Не смів сказати:
“О Боже, та мені ж ніхто не ніс
Любистку-м’яти.
На білім світі я не зміг знайти
Любов і вірність…”
Цього по правді  вже не скажеш ти –
Обман ти вибрав.
Ти радо пив надривні почуття,
Сліпі бажання;
Ти сам цього не смієш звать “життям”,
Не звеш “коханням”.
В саду твоєму так і не цвіли
Кущі бузкові,
Блаженством дух свій так і не втолив –
Вином Любові.
Тепер ти маєш душу нечутку ,
Холодну волю,
Вона не чує літепла бузку –
Лиш спалах болю.
Дурман шукаєш ти! А я собі
В бузках дорогу,
Щоб твій дурман і твій сліпучий біль
Спинити з Богом…

18.02.2003

 
Чудо
Отак дається чудо. Духом в дух.
Коли і не чекав уже й не вірив,
Ішов життям, немов над краєм прірви,
Давно над силу кожен крок і рух.
 
І сів спочити, і відріксь на мить
Всього того, що криком в серце билось.
Підводиш очі – а воно мовчить,
Хто зна відкіль ось поруч тут з’явилось…
Неждане диво – може заблудилось?
Я тільки знаю: ти не забарилось,
Бо не могла тебе і уявить.
 
О ні, не помиляється Господь,
Дає небесне світло нам воскреснуть
Над прірвою – якраз в ту мить чудесну,
Коли зрікались жить душа і плоть,
Не в силі тьму і втому побороть.
 
І ось неждане світло осіянне
Влилось нечутно до примерхлих жил…
Що хочеш супротив мені кажи,
А є Любов – блаженне й непрестанне
Вогненне диво в затишку душі.
 
Так близько рідні душі Бог поставив,
Хто за любов’ю Богові тужив.
Так надто близько душі Він поставив,
То з Господом це чудо бережи.
Щоб крізь усі прокляття перейти,
І не зазнати більше самоти.

28-31 жовтня, 2006

 
ЗАКРИТИЙ  АЕРОДРОМ
Сестрі Галині до дня народження
Злітна смуга в траві,
Зал чекання закривсь.
З неба в небо колись
Тут і ближні, і рідні –  привітно махали крилом…
Гляну я з-під руки
На хмарки і роки:
Все життя в нас – такий
У тривогах і радощах звихрений аеродром.
Поміж містом-селом,
Поміж злом і добром
На долонях у літа
У травах і квітах
Цей покинутий аеродром.
Між утрат і боргів,
Між змарнованих слів,
Ти найкращий дарунок,
Небес поцілунок,
Відшукав і відкрити для мене зумів.
На квітках польових
Пелюстки більш не рви –
Не гадай. Бог тобі
Хай хранить цих думок і чуттів неповторний букет.
Це мов сон… Тут мовчать…
І роса на очах…
Тайни стерто на прах,
І небу відрадно сповідано кожен секрет.
 
Пахне липовий цвіт…
Шум березових віт…
Теплий, лагідний світ…
Ароматами дише нарешті спокійна душа.
Як тут просто – прощать,
Як тут легко – злітать,
І минулі літа,
Як маки гарячі, у травах земних залишать!
Поміж містом-селом,
Поміж злом і добром
На долонях у літа
У травах і квітах
Цей покинутий аеродром.
Між утрат і боргів,
Між змарнованих слів,
Найдорожчий дарунок,
Небес поцілунок,
Боже милий, для нас ти відкрив.

           1 червня 2012 р.

 
***
Вже не зростить, не передати,
А хоч би зберегти в собі –
Все, що змогла душа надбати, –
Невидимих основ скарби.
 
Десь ігри, гуркіт і неони,
А тут… Це ж навіть не слова..
Тут вічного життя закони
І думка, ніжна і жива.

12.02. 2012

 
***
Високі ноти важко брать:
Є звади і завади;
Ти можеш правди не казать,
Та не кажи неправди.

2.03.2012

 
КОЛОС
І що тобі той блиск і зиск,
Неправедна невпинна мова?
Ще в серці колос не наливсь
Вагомого тривкого слова.
І не дозрів, і не скосивсь,
І не діждали обмолоту.
Не поспішай збирать кукіль –
Приниження людське й скорботу.
Із кукілю – отруйний хліб,
Його не можна споживати,
В живого слова – трудний триб,
Зривать невиспіле – не варто.

 9.11. 2011

 
І ТИ МЕНЕ ЗАБУДЕШ…
    «Ти помреш, і я тебе забуду…»
                                             (Внучка у 5 років)
Я помру, і ти мене забудеш,
Та в один звичайний сірий день
Упадуть, як жар, тобі на груди
Золоті слова моїх пісень.
 
Може, ти мене і не згадаєш,
І не буде в тому нам біди,
Та ясна любов моя безкрая
Буде із тобою назавжди.

2007

 
***
Хоч як невпинна річка
Років тече вода –
Душа не просто вічна,
А вічно молода.
Чи важко, чи не важко,
Та що комусь казать:
Збирається, мов пташка,
У вирій відлітать.
…Цвіте лютневим снігом
При вікнах абрикос,
Та не тужи цим лихом –
Терпимий цей мороз.
А вже коли нестерпно
Скує живлющу віть –
То дух життя напевно
До Раю відлетить.

    Лютий, 2012

 
***
Ні жалю, ні замрій, ні зітхання,
Ні поривів, що спалюють кров…
Я тепер не чекаю кохання –
Я прозріла за ним Любов.

17.11. 2011

 

№24 (186) 9 грудня 2016

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!