Як тільки вечір мій безсило у дім зайде…

146

Я скучив за собою. Чужиною

Для мене став мій рідний край і дім.

Успішні люди дикою юрбою

Шматують Батьківщину. А герої

У всьому потурають мовчки їм.

 

Я скучив за собою. Дивиною

І честь, і чесність – вищі із чеснот.

Ошуканий шахрайською добою,

Укотре вже кепкую над собою:

– Я хто – електорат, а чи народ?

 

Я скучив за собою. Над рікою

Щербатий місяць шаблею звиса.

І рідна пісня бавиться сльозою,

І б’ється перепілкою з грозою.

А в пісні тій і сила, і краса.

 

 

НЕБО КАШПЕРІВСЬКЕ

Небо кашперівське не таке, як скрізь…

Тут до Бога близько із усіх узвиш.

Тут до себе близько із усіх низин.

Тут ніколи серцем я не був один.

Захват мій дитячий, жменьку світлих мрій

В небеса здіймає паперовий змій.

І біжу за ним я сонячним селом,

Що у сивий космос вишнями вросло.

…У краях далеких, у чужих світах

День і ніч кружляє паперовий птах.

Як забракне духу, недуга зігне –

Він у рідне небо занесе мене.

 

 

ХРЕСТИНИ

Розкішного ранку на радість і втіху

Навіяли віхоли світлого снігу.

По самі серця – ми вітри ними грієм.

Молитви ж не знаєм, хреститись не вмієм.

 

А церква стоїть, мов космічна ракета.

У німбах-скафандрах святі перед злетом.

І сонячний хрестик осяює доньку.

І зірка, мов янгол, сіда на долоньку.

 

Іванка, охрещена вже Іоанна

На небо аж крикнула діду Івану:

«В твій день народилась і в честь твою звуся.

За мене там чарочку випий, дідусю…».

 

Сніжинки, чистіші від чистої правди,

Встеляли нам шлях до батьківської хати.

А слідом Різдво хлопчаки та дівчатка

Несли у щедрівках своїх і колядках.

 

Не дай мені, Боже, у дні ці святкові

Спіткнутись на мислі недобрій чи слові,

Щоб в лютих снігах безпросвітно сивіти.

Не дай мені, Боже, дочку не любити.

 

ЗИМНО І ТЕМНО

Зимно і темно.

Кого виглядаю-чекаю?

Так, ніби друг найдавніший

десь тут недалечко блукає.

Йде через поле

з вогнями села за спиною.

Так, ніби воїн,

що вийшов ледь-ледь із двобою.

(З кожної хати

крізь сутінки – співи і сварки,

так, ніби тільки й життя,

що від чарки й до чарки).

Друг йде в нікуди,

байдужий до слави й неслави.

Так, ніби доля всміхнулась –

та усміх лукавий.

Кроки стихають –

розмірено, впевнено, чинно.

Так, ніби нишком

до бійки хтось рве штахетину…

Зимно і темно.

 

ДИВО

Біла Церква. Білі лебеді

Очманіли в танці білому.

Біла феє, розкажи мені,

Непутящому, невмілому,

 

Де згубив я мрію-дівчину,

Ніжну, щиру і довірливу,

Яка в чорних снах розхристаних

Пропливає в танці білому?

 

Віддаляється у марево

Моє диво неціловане.

Ловлю погляд, смутку сповнений,

І німію, зачарований.

 

Біла феє, білі лебеді…

Серед міста – біла вишенька,

Під якою в цвіті білому

Виглядає літо дівчинка.

 

САМОТА

Безладні дні, безликі ночі

І глек торішнього вина…

Мені здавалося, я хочу

Свій смуток випити до дна.

І там на денці, як у жменці,

Вмоститись чемним пташеням

І відчинити мрій віконця

У простір сонячного дня.

…Але не п’ється проти ночі.

Та й у вина немає дна.

І лиш здивований горобчик

Застиг у просвітку вікна.

 

В ОБНІМКУ З ДЕРЕВАМИ

Як тільки вечір мій безсило

у дім зайде, німий невдаха, –

дерева вирівняють крила

над місячним просторим шляхом

і – полетять…

     Безодня сиза,

     де причаїлися
громи,

     де Бог без німба

     піп без ризи

     і грішний в’язень

     без тюрми.

Дерева з гніздами на плечах

мій дім статечно обійшли,

готуючи у Вічність втечу

в притінку пізньої бджоли.

Вони – летять…

      Примар долина,

      де владарюють
світлячки,

      де німфи

      вздовж стежок
гостинно

      розносять

      яблука й свічки.

Із мандрів повернувшись знову,

ввійдуть дерева у весну.

Повиростають – хто на дрова,

хто на колиску чи труну…

І – полетять…

      Сокиру сонця

      повісив ранок на
сучку.

      І заглядає у
віконце,

      і будить птахів

      у садку.

 

м.Тетіїв на Київщині

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!